Відносини Варшави та Києва стрімко погіршуються на тлі ескалаційного скандалу довкола позбавлення головою Польщі Каролем Навроцьким президента України Володимира Зеленського ордена Білого Орла, який очільнику України у 2023 році надав Анджей Дуда.
Про таке рішення у зв’язку з наданням українським президентом одній з частин ЗСУ назви «Героїв УПА» Кароль Навроцький повідомив пізно ввечері минулої п’ятниці, 19 червня. В Україні ОУН-УПА є національно-визвольним рухом, тоді як у Польщі їх однозначно розглядають як злочинні формування відповідальні за геноцид проти поляків.
Президент Республіки Польща з цієї нагоди записав відеозвернення, розміщене в соціальних мережах. «У зв’язку зі згодою президента Володимира Зеленського на надання одному з підрозділів Збройних сил України назви "Героїв УПА", після консультації з капітулою я ухвалив рішення про позбавлення президента України ордена Білого Орла», — повідомив він.
Президент Польщі підкреслив, що це рішення не спрямоване проти українського народу та не означає зміни стратегічного курсу польської політики безпеки.
«Ми підтримували і підтримуємо Україну, оскільки знаємо, що російська агресія становить загрозу безпеці Польщі та всієї Європи», — сказав Навроцький.
Кароль Навроцький запевнив, що «Польща залишається готовою до співпраці з Україною, Польща залишається прихильником діалогу». Водночас він додав: «Польща буде обстоювати свої національні інтереси та цінності. Польща не погодиться на прославляння тих, хто вбивав беззбройних польських цивільних».
«Шлях України до європейських структур також вимагає готовності чесно зіткнутися здумку і складними сторінками власної історії», — підкреслив у своєму відеозверненні президент Республіки Польща.
Той факт, що Навроцький забере орден Білого Орла у Зеленського для переважної більшості не стало несподіванкою. Мало хто мав щодо цього якісь сумніви. Хіба що реакція української сторони стала несподіванкою для поляків. У жесті солідарності у відповідь на такий крок голови Польщі всі експрезиденти України, за винятком покійного вже Леоніда Кравчука, вирішили відмовитися від своїх нагород, а також ціла низка українських чиновників і військових пішла на такий крок. З боку Польщі була така ж відповідь, але вже щодо українських нагород, наприклад, віцеспікера Сейму Міхала Камінського.
Так само, здається, для польської сторони був несподіваним і спосіб, у який Зеленський повернув орден Білого Орла: він демонстративно вислав нагороду кур’єрською службою «Нової Пошти», а не дипломатичними каналами, як це мало б бути зроблено.
Демаршем Володимира Зеленського став і його не приїзд до Ґданська на міжнародну конференцію з відбудови України — представництво було довірено прем’єрці Юлії Свириденко.
Проблематику конфлікту між Польщею та Україною довкола важкого минулого і ймовірні перспективи подальших відносин між двома країнами для програми «Міжнародний (без)лад» прокоментував політолог та антрополог Адам Бальцер. Він є фахівцем з проблематики Центрально-Східної Європи та програмним директором Колегіуму Східної Європи.
Експерт наголошує, що мова йде про вкрай складне та багаторівневе питання, яке має структурний характер, що вкрай ускладнює вирішення проблеми важкого минулого на політичному рівні. Політолог каже:
«Йдеться про структурну проблему, яка не обмежується двома президентами і, а з польського боку, лише однією політичною силою. Справа в тому, що як у Польщі, так і в Україні питання УПА та Волинського злочину є головною темою, якщо говорити про історичну політику та політику ідентичності між цими двома державами. Особливо це стосується Польщі — і це слід чітко підкреслити — значно більшою мірою, ніж України. І тут ми підходимо до структурного виміру проблеми: ця тематика зазнала своєрідної канонізації.
Якщо подивитися на постанови Сейму, які регулярно ухвалюють, або на інші рішення, пов’язані, наприклад, із запровадженням пам’ятних днів, то сьогодні це одна з найвідоміших для поляків історичних подій. Якщо порівняти старі та сучасні парламентські резолюції щодо Волинського злочину, то побачимо, що нинішні документи ухвалюють фактично одностайно, включно з підтримкою лівих сил. а запропонований у них образ є дуже чорно-білим».
Експерт зазначає, що він не стверджує, що серед злочинів, скоєних УПА, не було таких, які відповідають критеріям геноциду. Проблема полягає у необхідності Польщі критично переосмислити своє минулого ставлення щодо українців.
«На мою думку, частина цих злочинів справді відповідає таким критеріям. Однак у межах домінуючого польського наративу всі ці злочини трактуються як геноцид. На мою думку, ми маємо справу із завищенням кількості польських жертв і заниженням кількості українських жертв. З усієї історії вибірково вирвано один її фрагмент історії Польщі, на якому ми надзвичайно сильно зосереджені — і це саме Волинський злочин.
Польсько-український конфлікт не почався під час Другої світової війни. Він не почався й 1 листопада 1918 року у Львові під час польсько-української боротьби за це місто. Його коріння набагато давніше. І тут ми підходимо до ще одного важливого елементу: у Польщі переважає прикрашений, ідеалізований образ Речі Посполитої Обох Народів та східних земель, історії цих територій.
Сьогодні ми спостерігаємо тенденції — і не лише в середовищах істориків, пов’язаних із президентом Навроцьким, а й серед багатьох інших істориків, яких підтримують державні інституції та чиї праці видаються за державного сприяння, — до рішучого відкидання, спроб критичніше подивитися на польсько-українську історію, побачити українські кривди, завдані польською стороною ще до ХХ століття.
Існує тенденція подавати історію саме в такому ключі. І Волинь, на жаль, безпосередньо з цим пов’язана. Чим більший акцент робиться на Волині, тим складніше вести дискусію про досвід польського панування на українських землях».
Політолог додає, що з українського боку проблема, безумовно, також має структурний характер, але вже в іншому сенсі. Він зазначає:
«Ми маємо справу з ідеалізацією УПА. Світ знову постає в чорно-білих барвах, але вже у протилежному напрямку. Можна сказати, що обидві сторони не виявляють достатньої чутливості до історичної пам’яті свого партнера.
З українського боку це проявляється, зокрема, в тому, що рішення президента, яке, звісно, було низовою ініціативою самих військових, назвати підрозділ на честь героїв УПА, не враховує того факту, що УПА — це не лише герої, а й організація, яка вчиняла злочини. Частина цих злочинів, як я вже зазначив, була геноцидом проти поляків. Тому тут також потрібен більш нюансований погляд, внутрішньоукраїнська дискусія та певна самокритика. Так само, як цього дуже бракує в Польщі, цього бракує й в Україні.
Проблема не зводиться лише до діалогу між двома народами. Все це слід розглядати в ширшому, європейському та глобальному контексті, із залученням істориків з інших країн, а не лише в межах двостороннього діалогу. Необхідно враховувати порівняння, подібності та відмінності з аналогічними конфліктами пам’яті в інших частинах Європи та світу».
Адам Бальцер звертає увагу на ще одну структурну проблему, якщо йдеться про моделі суспільства в Польщі та Україні:
«Якщо подивитися на різноманітні соціологічні дослідження, на політичні, інтелектуальні та бізнесові еліти обох країн, то побачимо, що з українського боку еліти є значно більш мультикультурними, а в суспільстві велике значення мають держава та громадянський націоналізм. Натомість у Польщі еліти здебільшого є однорідними та гомогенними, із сильним акцентом на етнічний націоналізм. Це також спричиняє неминучі зіткнення».
Варто теж звернути увагу на декілька прикметних моментів. У Польщі обурюються, що присвоєння президентом українській військовій частині назви є абсолютно неприйнятним для поляків. Але польська сторона чомусь не помічала, що вже ціла низка підрозділів ЗСУ носить подібні назви. 31-ша окрема механізована бригада імені генерал-хорунжого Леоніда Ступницького. Патрон бригади був одним з творців УПА саме на Волині. І лише після звернення депутата від крайньоправої проросійської партії «Конфедерація» Ґжеґожа Плачека з вимогою позбавити Зеленського ордена Білого Орла Навроцький підхопив це звернення і прийняв відповідне рішення.
Прикметно, що ще у липні 2023 року, будучи головою Інституту національної пам’яті, він говорив, що не збирається визначати, якою має бути історична політика України. А тепер, уже сидячи в президентському кріслі, говорить зовсім інше. Адам Бальцер щодо цих зауваг каже таке:
«Думаю, що якби хтось запитав його у 2023 році, чи відреагує Навроцький на те, що якийсь підрозділ буде названий на честь героїв УПА, він би відповів, що обов’язково втрутиться. У мене немає сумнівів, що справа не в тому, ніби його погляди змінилися. Його політика не була б іншою лише тому, що він уже не очолював Інститут національної пам’яті. Нагадаю, що тут існує ще одна проблема: ми маємо історика на чолі держави. До того ж численні соціологічні дослідження в Польщі показують, що історія, історична пам’ять і посилання на минуле відіграють значно більшу роль, ніж в Україні.
Відомо, що [у випадку Навроцького] ми маємо справу з колишнім головою ІНП. Якщо послухати його висловлювання, то, наприклад, він говорить про понад 120 тисяч жертв Волинського злочину. Це, на мою думку, суттєве завищення кількості жертв і т.д. Можна навести багато прикладів, які свідчать про те, що в його висловлюваннях щодо цього питання простір для маневру та діалогу є дуже обмеженим».
Колишній міністр закордонних справ в уряді партії «Право і Справедливість» (ПіС) Яцек Чапутович на днях в розмові з каналом Polsat News заявив, що через скандал з орденами Варшава серйозно зашкодила собі на міжнародній арені. Мовляв, європейські партнери тепер не запрошуватимуть Польщу до столу переговорів щодо майбутнього України. Адже на Заході з подивом спостерігають за ситуацією, коли конфлікт довкола інтерпретацій минулого вісімдесятирічної давнини починає впливати на реальну політику й призводять до такого серйозного конфлікту між двома стратегічними партнерами. Тим часом співрозмовник програми «Міжнародний (без)лад» зазначає, що ще до рішення Зеленського надати частині ЗСУ назву «Героїв УПА» і подальшого скандалу Варшава не приймала участі у стратегічних розмовах щодо війни в Україні. Адам Бальцер каже:
«Від якогось часу, ще до цього скандалу було очевидно, що в ключових питаннях Україна веде переговори з Великою Британією, Францією та Німеччиною. Польща в цих розмовах відсутня. І це мало б значно раніше змусити Польщу замислитися та стати предметом серйозної дискусії. Чому так відбувається?
Тут ми, звісно, виходимо на іншу проблему. Соціологічні дослідження показують, що за останні роки серед поляків поширилося переконання, ніби українці є невдячними: мовляв, Польща надала величезну допомогу, а українці не виявляють за неї вдячності.
Натомість набагато менше говориться про те, що українці, працюючи в Польщі, вносять до бюджету більше коштів, ніж отримують із нього. Недостатньо усвідомлюється й те, що військова співпраця з Україною може бути для Польщі надзвичайно вигідною. Всього цього в суспільній дискусії занадто мало. І тут різною мірою відповідальність несуть всі політичні еліти.
У такому контексті не варто дивуватися, що якщо сьогодні подивитися на статистику польської допомоги Україні, то виявиться, що Польща не входить до числа лідерів ані за абсолютними показниками, ані за відносними. Ми перебуваємо десь посередині. Саме тому двосторонні відносини є такими, якими вони є. Вони були такі собі, а тепер стали поганими. До того ж слід пам’ятати, що вже наступного року у Польщі мають відбутися вибори, і тоді, якщо в Польщі зміниться уряд, вони напевно стануть гіршими».
Адам Бальцер теж відповів на запитання, чи призведе скандал з позбавленням президента Володимира Зеленського і вся ця подальша ескалація до якихось радикальних кроків з боку уряду, спрямованих на обмеження співпраці з Україною? Адже уряд у певному сенсі стає заручником дій президента. Чи все ж до виборів вдасться деескалувати ситуацію, і ця справа не матиме суттєвого впливу на економічну, військову, політичну та інші сфери співпраці? Експерт каже:
«Я песиміст із тієї причини, що вважаю: тема польсько-українських відносин стане одним із головних питань майбутньої виборчої кампанії у Польщі. У нинішньому уряді є політики, які мислять подібно до представників ПіСу про польсько-українських відносин. Ми маємо також справу з певним лавіруванням. Якщо послухати заяви прем’єра Туска за останні кілька тижнів, то можна побачити, що він то демонстрував розуміння позиції президента Навроцького, то він не погоджувався з ним.
Проблема полягає в тому, що саме ця політична команда ухвалювала різноманітні рішення щодо сеймових резолюцій стосовно Волині, а також щодо обмежень прав, які з точки зору прав біженців можна спокійно назвати дискримінаційним законодавством стосовно українців. І саме ця команда це робила. Ця команда також не здійснила рішучих кроків для зміни суспільних настроїв у Польщі. Ми мали справу з м’яким популізмом у підході цієї команди до українського питання. Звісно, уряд намагатиметься не загострювати конфлікт, але перебуватиме під тиском крайньої правиці, яка має значну підтримку. Три праві партії разом представляють половину електорату».
Як каже експерт, до цього додається ще один момент:
«Якщо подивитися на результати опитувань під час президентської кампанії, респондентів запитували, чи бачать вони Україну в НАТО та Європейському союзі, якщо вона не "розрахується з історією", тобто не визнає та не перепросить за Волинський злочин, фактично прийнявши польську інтерпретацію подій як єдино правильну. На це запитання майже 60% поляків відповіли негативно. Лише близько 25% заявили, що не бачать у цьому проблеми.
Серед виборців правлячої коаліції цей показник також перевищував половину.
Тому навколо цієї теми сформувався певний суспільний консенсус і водночас тиск також з боку електорату правлячої коаліції. Побачимо, якими будуть настрої надалі: чи нинішнє загострення цього питання призведе до зростання підтримки більш жорсткого курсу щодо України серед виборців партій влади, чи, навпаки, послабить такі настрої».
Повна версія програми у прикріпленому звуковому файлі.
Матеріал підготував Назар Олійник