Вірменія: Новий-старий уряд і старі-нові проблеми

Про ситуацію Вірменії після останніх змін у владі цієї країни мовиться у фейлетоні аналітика Центру східних досліджень у Варшаві Войцєха Ґурецького на Польському радіо для закордону.

Вид на Єреван на фоні гори Арарат

wikipedia.org/CC BY-SA 3.0/Սէրուժ Ուրիշեան (Serouj Ourishian)

У перші вихідні серпня відбулося перше в новому скликанні засідання парламенту (Національних зборів) Вірменії. Його новим головою став колишній заступник спікера, а також спеціальний посланник у справах відносин із Туреччиною, Рубен Рубіньян, який, до речі, зовсім непогано володіє польською мовою (він закінчив європеїстику у Яґєллонському університеті). Згідно з конституцією у відставку подав прем’єр-міністр Нікол Пашинян разом з усім урядом, проте за кілька годин його знову обрано очільником уряду, а президент уже підписав його призначення. Свої посади зберегли також два віцепрем’єри і переважна більшість міністрів.

Вибори 7 червня дали «Суспільній угоді» Пашиняна 64 мандати у 105-місній палаті, що становить абсолютну, хоча не конституційну, більшість. Як політик, який уже вісім років при владі — у вірменській політичній системі ключовою фігурою є саме прем’єр-міністр, — зумів досягти успіху, хоча саме за його правління вірмени втратили контроль над Нагірним Карабахом? Отож, йому вдалося переконати виборців, що ця поразка була по суті перемогою. Існування сепаратистської республіки, яку підтримував Єреван, унеможливлювало Вірменії розвиток, виключаючи її з регіональних інфраструктурних проєктів (через закриті кордони з Азербайджаном і Туреччиною). Також це узалежнювало її від Росії. Тепер з’явився шанс на «нове відкриття» із сусідами і, здається, повна нормалізація є лише питанням часу: вже давно не відбувається ніяких збройних інцидентів, Азербайджан скасував економічну блокаду Вірменії, триває робота над делімітацією спільного кордону та відкриттям транспортних шляхів, відбуваються перші контакти між людьми. Усе це вписується у пашинянівську візію «реальної Вірменії», що існує тут і зараз, у цих, а не інших кордонах, якій прем’єр протиставляє «міфічну Вірменію», що живиться своєю історичною величчю.

Однак ця візія має й запеклих ворогів, які звинувачують Пашиняна у зраді національних інтересів. До провідних належить Роберт Кочарян, президент країни у 1998 — 2008 роках, а раніше — лідер карабаських вірмен та учасник переможної для вірмен війни 1992 — 1993 років. Іншим суперником прем’єра є російсько-вірменський олігарх Самвел Карапетян, який політикою зайнявся нещодавно, та володіє статками, які оцінюють у чотири мільярди доларів. Вони обидва є лідерами угруповань, що також увійшли до парламенту: це «Блок Вірменія» та партія «Сильна Вірменія», які мають відповідно 12 та 29 мандатів. Натомість за бортом опинився інший олігарх, Ґаґік Царукян — його партії «Квітуча Вірменія» не вистачило буквально кількохсот голосів, щоб переступити виборчий поріг.

Царукяна, Кочаряна, а особливо Карапетяна відкрито підтримує Москва — і саме відносини з нею стануть найбільшим викликом для нового-старого уряду. Пашинян, будучи ще в опозиції (тобто до 2018 року), виступав за проєвропейський шлях розвитку країни, але після приходу до влади оголосив про дотримання дотеперішніх угод і договорів. Вірменія належить до інтеграційних форматів, які контролює Москва, Росія має військову базу в Ґюмрі та володіє численними активами у вірменській економіці, зокрема в енергетиці. Проте під час останнього спалаху карабаського конфлікту Москва зберегла нейтралітет і, порушуючи союзницькі зобов’язання, не втрутилася навіть, коли у вересні 2022 року Азербайджан атакував цілі в самій Вірменії. Пашинян почав тоді інтенсивно шукати підтримки на Заході і знайшов її. Європейський Союз негайно створив цивільну спостережну місію, замінену в лютому 2023 року місією Європейського Союзу у Вірменії (EUMA). У травні цього року в Єревані відбувся перший в історії саміт ЄС — Вірменія, йому передував саміт Європейської політичної спільноти, на який прибули, зокрема, очільник НАТО Марк Рютте та президент України Володимир Зеленський. Це викликало лють Москви. Перед виборами російські санітарні органи тимчасово припинили імпорт вірменських фруктів, овочів і квітів, мінеральної води та алкогольних напоїв.

Today’s meeting with President @vonderleyen reaffirmed our commitment to expanding cooperation in trade,connectivity, energy,innovation & democratic development.

We appreciate the EU’s continued support & look forward to deepening our partnership for the benefit of our citizens. pic.twitter.com/0LyfY94DQ5

— Nikol Pashinyan (@NikolPashinyan) July 2, 2026

Останні тижні показали, що Пашинян продовжуватиме дотеперішню лінію у внутрішній та закордонній політиці. Він посилює боротьбу з опонентами, зокрема з частиною ієрархії Вірменської апостольської церкви (у липні заарештували, між іншим, за звинуваченням у відмиванні грошей, Царукяна). Також він продовжує зближення із Заходом, намагаючись при цьому не спалювати мостів у відносинах з Росією — вже після виборів зустрівся з російським прем’єром і спілкувався телефоном із Путіном. Поки що йому це вдається — хоча його позицію зміцнив би тривкий мир з Азербайджаном і Туреччиною, укладений до закінчення війни в Україні, яка поглинає Росію, відволікаючи її увагу від інших напрямків. Москва дає зрозуміти, що в довгостроковій перспективі не має наміру терпіти дрейф Єревана на Захід. На щастя для Пашиняна, Вірменія та Росія не мають спільного кордону.

Войцєх Ґурецький, головний спеціаліст Групи Туреччини, Кавказу та Центральної Азії в Центрі східних досліджень. Автор репортажних книжок про Кавказ та Центральну Азію