Першу за всю війну поїздку спецпредставників американського президента Віткоффа і Кушнера до України почали серйозно обговорювати ще чотири місяці тому. Але тоді все забуксувало: обидва американські представники були залучені до переговорів з Іраном.
Тепер, якщо візит таки відбудеться, колишній спецпредставник США з питань України Курт Волкер стосовно нього радить уникати гучних заяв і завищених очікувань.
Що стосується прориву, який веде до мирної угоди, я цього зовсім не бачу. Прориву не буде. Але дещо інше буде важливим. Як ви знаєте, Віткофф і Кушнер ніколи не відвідували Україну. Їхнє уявлення про Україну значною мірою ґрунтується на тому, що вони чують від Росії або бачать у медіа.
І тому безпосередньо побувати в Україні, побачити столицю, людей, побачити, яке це прекрасне місце, яка це велика, складна й розвинена країна, — усе це, без сумніву, матиме значний вплив на їхнє мислення.
Коли ти просто перебуваєш у Москві, тобі легко розповідати про території, російськомовних людей, нацистів та інші речі й просто казати: «Гаразд, усе складно, це війна, тут є дві сторони». Але коли ти насправді приїжджаєш і все бачиш на власні очі, це має величезне значення. Побачити все самому — дуже сильно змінює сприйняття.
Тож я думаю, що це буде дуже важливо. Протягом останніх півтора року Сполучені Штати значною мірою діяли, виходячи з певного набору припущень: що Росія сильніша, Україна слабша, що Путін розважливий, а Зеленський нерозважливий. І все це неправда.
Я думаю, адміністрація США, президент Трамп усвідомили, що ці припущення були хибними. Путін насправді значно слабший, ніж вони думали. Україна значно сильніша, ніж вони думали. Зеленський хоче миру. Українці хочуть миру. Це Путін не хоче миру. Тож, думаю, вони зрозуміли всі ці речі. І тому те, що Кушнер і Віткофф самі поїдуть в Україну й побачать це, буде важливим.
Це не призведе до мирної угоди, але може змінити ставлення у Сполучених Штатах. І, ймовірно, сприятиме збереженню тиску на Росію, щоб домогтися припинення вогню — просто зупинити бойові дії.
Як пише західна преса, Трамп не любить брифінги з питань національної безпеки й, за звичкою, що залишилася ще з часів великого бізнесу, часто діє, що називається, «на рефлексах». Парадоксально, але за всіх можливостей необмеженого доступу до інформації глибокого розуміння України, Росії та цієї війни ні в нього, ні в його команди, схоже, не було. Вони значною мірою жили стереотипами. І ось тепер держсекретар США Марко Рубіо раптом публічно почав заявляти, що старі підходи вже не працюють, а для переговорів потрібні нові ідеї та концепції. Що стоїть за цією зміною риторики і чому стався цей перелом?
Насамперед, формат не має значення. Важливий зміст, а не формат. По-друге, Рубіо діє дуже розумно. Він — державний секретар, але всі рішення ухвалює президент Трамп. Тому він не може вийти й сказати щось нове або щось інше. Він не може сказати все як є, навіть попри те, що бачить це на власні очі.
Президент Трамп має взяти на себе ініціативу. І згадайте контекст, у якому він сказав, що нам потрібні нові ідеї. Коли він це сказав? Одразу після зустрічі з Лавровим. Тому мені це здалося коментарем щодо Лаврова і російської позиції.
Російська позиція не змінилася відтоді, як вони розпочали це повномасштабне вторгнення. І тому, думаю, це тонкий натяк на те, що Росії потрібно мати якісь нові ідеї. Наприклад, можливо, ідею миру замість підкорення України та включення її до російської імперії.
Тож, думаю, саме це він має на увазі, але висловлюється дуже тонко й дуже обережно. І ще згадайте те, що було на Алясці. Президент Путін сказав: «Ні, ми не можемо погодитися на припинення вогню. Нам потрібна повна мирна угода». І тоді президент Трамп сказав: «Гаразд, давайте укладемо повну мирну угоду».
А потім, звісно, Путін відмовився від будь-яких змістовних переговорів, відмовився зустрічатися із Зеленським і ще більше наполягав на всіх своїх екстремістських вимогах. Тож відхід від ідеї припинення вогню до повної мирної угоди був маневром Путіна, щоб просто створити плутанину й виграти час.
Новою ідеєю було б повернутися до варіанту, за якого спочатку досягається припинення вогню — просто зупинити бойові дії. І я думаю, що саме це і потрібно.
Про перемир’я домовитися значно легше, ніж про повноцінний мир — тим більше, якщо йдеться про часткове припинення вогню. Україна вже пропонувала відповідні варіанти: «Чорноморське перемир’я» та «повітряне», за якого Київ не завдає ударів по російських НПЗ і складах, а Москва не атакує українські мирні міста. Волкер дуже сумнівається, що Путін на це погодиться, але саму логіку такої пропозиції вважає правильною.
Передусім, Росія дуже неохоче погодиться на повітряне перемир’я, тому що це єдине, що вони можуть робити. Вони не можуть просуватися на землі. Вони не можуть знищити українські сили на лінії фронту — за допомогою дронів чи будь-яким іншим способом.
Вони не можуть повернути свій флот у воду. Вони взагалі нічого не можуть — фактично застрягли. Єдине, що вони можуть, — завдавати ударів по Україні ракетами, як вони, на превеликий жаль, знову зробили минулої ночі. Оце вони можуть.
Тож я не думаю, що вони погодяться на повітряне перемир’я, якщо тільки не будуть готові погодитися на перемир’я загалом, тому що це єдине, що для них працює. І знову я хочу повернутися до ідеї перемир’я. Українська пропозиція щодо повітряного перемир’я — хороша. Я думаю, Україна продемонструвала, що може завдавати реальної шкоди з повітря, і тепер каже: «Ми готові зупинитися».
Це ставить Україну в сильну позицію перед Сполученими Штатами. Це говорить російському народу, що те, від чого вони страждають, може припинитися, якщо вони просто перестануть атакувати Україну. І це сигнал Путіну, що є спосіб зупинити все це — просто погодитися на припинення вогню.
Тож я думаю, що це розумна пропозиція. Як я вже сказав, я не думаю, що Путін готовий на це піти. Йому потрібно буде відчути більший тиск на його фінанси та сильніше відчуття того, що його військова машина розвалюється. Він цього ще не відчуває.
Україна намагається прискорити переговори ще й тому, що попереду зима, коли російські удари по українській інфраструктурі та об’єктах енергетики можуть стати особливо болючими, а цілі міста можуть залишитися без світла й тепла. Саме тому — і це відверто звучало також від президента Володимира Зеленського — Київ шукає можливість восени домовитися якщо й не про мир, то хоча б про проміжне рішення. Отримати можливість пережити цю зиму і вистояти. Курт Волкер добре знайомий із ситуацією і дивиться на перспективи дещо стримано, але все ж оптимістично.
Я думаю, Україна краще підготовлена до цієї зими, ніж була до минулої, з кількох різних причин. По-перше, українці отримали досвід і зробили висновки з минулої зими. Тож енергосистема, енергомережа стала дещо стійкішою. З’явилося більше захисту. Збільшилася кількість розподіленої генерації електроенергії.
Крім того, люди теж навчилися. Вони придбали генератори та сонячні панелі. Малий і середній бізнес зробив те саме. Тож цієї зими буде набагато більше розподіленої генерації електроенергії. І, по-третє, минулої зими було історично холодно. Навряд чи цієї зими буде настільки ж холодно. Тож я трохи оптимістичніше дивлюся на цю зиму, ніж дивився, спостерігаючи за тим, як минула попередня.
І думаю, що це може мати значення для російських розрахунків. Тому що якщо минулої зими вони нічого не досягли, а цієї зими українцям навіть не буде так важко, як минулої, думаю, це ще один сигнал для Путіна, що він нікуди не просувається. Він лише збільшує витрати для Росії.
Саме про це в Києві хочуть говорити з Віткоффом і Кушнером. Саме в цьому вони могли б бути ефективними як посередники: переконати Кремль якщо й не закінчити війну, то принаймні погодитися на паузу. Варіантів для цього Україна пропонує чимало. Ідей озвучувалося безліч: від пропозиції «звузити» зону бойових дій до 50–70 кілометрів по обидва боки від лінії фронту, яку Москва вже відкинула, — до сценаріїв сегментарного перемир’я. Очевидно, саме про такі варіанти йтиметься, щойно переговорники Трампа виконають свою обіцянку та таки приїдуть до Києва з довгоочікуваним візитом.
Лариса Задорожна, Дмитро Анопченко
Повністю програму "Тиждень" слухайте в аудіоверсії