Кремль веде переговори з Північною Кореєю про новий пакет військової допомоги для Росії. Кім Чен Ин може направити Путіну від 30 до 50 тисяч військовослужбовців, понад сотню балістичних ракет і шість пускових установок, а також спеціальний «ракетний підрозділ». У Росії вже перебувають понад 14 тисяч північнокорейських військових. До 10 тисяч із них — у бойових частинах за кілька кілометрів від кордону з Україною.
Втрати серед «солдатів Кіма», за оцінкою української розвідки, перевищують сім тисяч убитими та пораненими. Але Пхеньян своїх людей не шкодує. Хто вони — ті, кого Кім відправляє на чужу війну? Елітні бійці чи просто солдати, якими режим готовий пожертвувати? Про це ми говоримо з колишнім офіцером північнокорейської армії Хьон Сином, якому вдалося втекти від режиму. Багатьох із військових, яких Кім зараз відправляє Путіну, він знає особисто.
Так, я проходив із ними підготовку, коли служив у північнокорейській армії з 2000-го до 2005 року. Здається, це було у 2004-му. Тоді я разом із підрозділом «Штормкорпус» проходив шестимісячну інтенсивну фізичну підготовку. У Північній Кореї «Штормкорпус» вважають силами спеціального призначення, елітним підрозділом. І справді, його слід вважати одним із найкращих.
Але все залежить від того, що саме ви маєте на увазі під «найкращим підрозділом». Кім, безумовно, вважає своїх охоронців найкращими — саме вони постійно його супроводжують. «Штормкорпус» — це бойовий підрозділ, але він лише трохи кращий за інші звичайні піхотні підрозділи Північної Кореї.
Я б сказав, що туди відбирають молодих чоловіків приблизно від 17 років. Але не думаю, що на війну відправляють 17-річних. Принаймні, вони мають прослужити понад рік, щоб звикнути до військової служби, і лише після цього їх можуть відправити на українське поле бою. Тож віковий діапазон може бути дещо старшим — приблизно від 18 до 25 років.
Проблема не лише у віці чи військовій підготовці. За словами Хьон Сина, більшість таких солдатів виростали в повній інформаційній ізоляції.
Нещодавно я зустрів північнокорейського солдата, якому під час пандемії COVID-19 вдалося втекти через демілітаризовану зону. Він розповів мені, що лише за три місяці до втечі отримав доступ до радіо та інформації із зовнішнього світу. Це був хлопець трохи за двадцять, який понад 20 років свого життя не мав доступу до такої інформації.
Тож солдати, які зараз перебувають в Україні, найімовірніше, також ніколи не отримували в Північній Кореї доступу до інформації із зовнішнього світу. Фактично вони повністю ідеологічно оброблені режимом. Тому їхня відданість і навіть готовність до самогубства заради режиму сприймаються ними як щось славне.
Коли я сам служив в армії, у нас щодня проводили ідеологічні заняття — це було частиною повсякденного військового життя. Їм постійно навіюють думку, що їхня жертва є славною для країни та їхньої родини.
А якщо ти станеш зрадником або здасися, це позначиться на твоїй родині. Усі в Північній Кореї знають про систему покарання трьох поколінь — колективну відповідальність, коли провина однієї людини поширюється на її родичів. Тому, коли солдати вирішують утекти або вчинити самогубство, вони, найімовірніше, насамперед думають про членів своєї родини: «Якщо я це зроблю, всю мою родину класифікують як заручників, і в них не буде майбутнього в Північній Кореї».
Саме тому, коли мають таку можливість, вони можуть вчинити самогубство за допомогою гранати.Тих двох полонених, яких захопили українські військові, взяли в полон, коли вони були непритомними. І перше, що я почув від них, — вони шкодують, що не вчинили самогубство, бо не мали при собі гранати. Ось така їхня психологія зараз.
Навіщо Кіму ця війна? Причин кілька. Одна з головних — гроші. Для режиму, затиснутого санкціями, співпраця з Москвою — можливість заробляти на зброї та життях власних громадян. Але Пхеньян отримує від Росії не лише гроші.
Що Кім отримав від військової співпраці з Росією? Насамперед, звичайно, фінансову вигоду. Я думаю, що Кім отримує безпрецедентний грошовий прибуток. Згідно з повідомленнями, Росія платить близько 2 тисяч доларів на місяць за кожного солдата.
Тож уявіть: якщо вже розгорнуто 15 тисяч військових, а потенційно можуть додатково відправити ще 50 тисяч, Кім може отримувати від 30 до 100 мільйонів доларів на місяць. Це величезний капітал порівняно з усім ВВП Північної Кореї.
Але що особливо важливо — ці гроші не доходять до родин солдатів, безпосередньо не потрапляють до кишень самих військових. Фактично ці гроші заробляються для північнокорейського лідера. Також північнокорейський режим продає Росії артилерійські снаряди й ракети. Йдеться вже про понад 6 мільйонів снарядів, а також ракети.
Тож режим Кім Чен Ина постійно заробляє мільярди доларів на продажу зброї, а також на відправленні своїх солдатів. Але для Кіма ця співпраця має ще одну ціну і ще одну мету. Він прагне отримати досвід реальної війни для власної армії.
Кім Чен Ин завжди мав амбіцію встановити свою владу над усім Корейським півостровом. Присутність американських військових у Південній Кореї є для нього абсолютною перешкодою. Якщо американські військові підуть або їхні сили будуть ослаблені, Кім може в будь-який момент вторгнутися до Південної Кореї. Тому він хоче, щоб його солдати пройшли підготовку й отримали досвід справжньої війни.
Чи можуть солдати дезертирувати? Втекти з Північної Кореї майже нереально. Але в зоні бойових дій, уже на території Росії, можливостей більше. Хьон Син вважає, що саме дезертирство може стати слабким місцем у співпраці двох режимів. Проблема в тому, що солдати просто не знають, що чекає на них після здачі.
Я хочу сказати, що існує висока ймовірність того, що північнокорейські солдати можуть дезертирувати. Але нам потрібен поштовх — тригер. Треба дати їм можливість замислитися над втечею, а потім уже самим ухвалити рішення дезертирувати. Але я не бачу жодних зусиль з боку українського уряду щодо психологічної війни проти північнокорейських солдатів.
Тому я закликаю український уряд і військових подумати над тим, щоб надати їм інформацію про те, як північнокорейські перебіжчики живуть у Південній Кореї і на що вони можуть розраховувати після втечі. Воювати на боці Росії проти громадян України — це не є морально правильним для них.
Тож український уряд має розробити стратегію, яка допоможе північнокорейським солдатам по-іншому подивитися на ситуацію на полі бою. Зараз це стає ще актуальнішою проблемою, йдеться вже про можливі додаткові 50 тисяч військових. Я справді не хочу, щоб мої співвітчизники, північнокорейські солдати, гинули на чужій землі. Вони не заслуговують на смерть там. Це невинні люди, які десятиліттями перебували під ідеологічною обробкою цього жорстокого режиму.
Кожен перебіжчик може стати свідком злочинів режиму. І що більше північнокорейських військових наважаться втекти, то серйозніше Пхеньяну доведеться замислитися над ціною співпраці з Москвою. Можливо, саме про це варто говорити й на переговорах, які планує провести Дональд Трамп. Бо поки Кім торгує людьми за готівку, а його зброя допомагає Росії атакувати українські міста, війна отримує новий ресурс. І це вже не лише проблема України. Це виклик для всієї Європи.
Лариса Задорожна, Дмитро Анопченко
Повністю програму "Тиждень" можна послухати в аудіоверсії