Попри численні санкційні пакети, Росія продовжує отримувати західні технології та комплектуючі для виробництва ракет і дронів. Мікрочипи, навігаційні модулі й інші критично важливі компоненти потрапляють до російського оборонно-промислового комплексу через треті країни, мережі посередників і підставні компанії. Водночас частка китайських комплектуючих у російській зброї зростає, а виробництво окремих видів озброєння масштабується швидше, ніж очікували Україна та її західні партнери.
Про все це в інтерв'ю з виконавчою директоркою Незалежної антикорупційної комісії України Оленою Тригуб, яке було записано на Варшавському безпековому форумі.
— Ваша мета, наскільки я розумію, — показати, що російські дрони й інша військова техніка містять не лише російські комплектуючі. Попри санкції, до Росії продовжують потрапляти західні технології, зокрема для виробництва зброї. Наскільки масштабна ця проблема сьогодні?
Масштаб проблеми величезний, адже Росія суттєво наростила виробництво дронів і ракет. За даними української розвідки, наприклад, за сім місяців Росія змогла виробити стільки ракет «Онікс» і «Циркон», скільки планувала на цілий рік.
Ви також знаєте ситуацію з реактивним дроном «Герань-5». Українська влада очікувала, що Росія масштабуватиме його виробництво ближче до зими, наприкінці осені. Однак вона зробила це вже до кінця літа. Через це Україна виявилася не готовою до такого розвитку подій.
Не були готові й наші західні партнери, адже Росія діяла дуже швидко. Вона отримала велику партію реактивних двигунів із Китаю, а Іран надавав креслення та різні оновлення розробок. Усе це стало можливим також завдяки комплектуючим американського та європейського виробництва.
Як компаніям вдається обходити санкції? Чому західні технології й далі потрапляють до Росії?
Чинне законодавство у сфері експортного контролю та санкцій не завжди працює ефективно. По-перше, воно не передбачає достатньо суворої відповідальності для виробників критично важливих технологій.
Компанія може заявити, що продала комплектуючі покупцеві в Китаї, Малайзії чи Гонконгу, а вже той перепродав їх до Росії. Виробник при цьому стверджуватиме, що не знав про кінцевого отримувача.
Однак наша організація опублікувала низку досліджень і рекомендацій, які показують: існують конкретні індикатори або червоні прапорці, що можуть свідчити про намір покупця перепродати мікрочипи чи навігаційні модулі до Росії.
Наприклад, у нашому дослідженні «Слідкуй за адресою» ми пояснюємо, чому виробникам варто перевіряти не лише санкційні списки, а й фізичні адреси компаній-покупців.
Якщо компанія в Гонконгу не перебуває під санкціями, це ще не означає, що їй безпечно продавати критично важливі компоненти. Варто перевірити, скільки інших компаній зареєстровано за тією самою адресою. Нерідко виявляється, що там зареєстровані сотні чи навіть тисячі невеликих компаній, частина з яких уже перебуває під санкціями через документально підтверджені постачання до Росії або Ірану.
Чи вдалося вашій громадській організації спільно з українською владою зупинити постачання комплектуючих для російської зброї? Чи є конкретні приклади?
Українська влада загалом не може безпосередньо зупинити такі постачання, оскільки вони відбуваються поза межами її юрисдикції. Це можуть зробити, передусім, американська та європейська влада, адже саме вони мають повноваження впливати на відповідні компанії та контролювати експорт своєї продукції.
Наприклад, рік тому ми розслідували діяльність моделі з Білорусі, пов’язаної з Киргизстаном, яка торгувала навігаційними приладами британського виробництва для російських винищувачів.
Після того як ми почали оприлюднювати матеріали про її діяльність, вона припинила цим займатися. Згодом її внесли до санкційних списків. Однак, як ми з’ясували, вона переписала бізнес на свою подругу.
Цей випадок добре демонструє, наскільки складно остаточно зупинити незаконні постачання, якщо учасники схем можуть змінювати юридичних осіб і продовжувати діяльність через нових посередників.
Наскільки активно Росія використовує пострадянський простір для обходу санкцій? Які механізми при цьому застосовують?
Існують цілі великі компанії, які наймають молодих людей із Росії, Білорусі, Киргизстану та Казахстану для організації таких постачань.
Вони навіть на власних вебсайтах відкрито пишуть, що їхня мета — обходити санкції, і називають це захопливою роботою. Організовують корпоративні заходи, виїзди на відпочинок, їздять верхи, носять корпоративні футболки. Усе це частина діяльності компаній, які постачають критично важливі комплектуючі для російського оборонно-промислового комплексу.
Фактично розвивається ціла індустрія, учасники якої нерідко навіть не намагаються приховувати характер своєї діяльності.
Ми викриваємо такі схеми, а європейські партнери намагаються впливати на ситуацію. Координатор санкційної політики Європейського Союзу Девід О’Салліван особисто відвідує Казахстан і Киргизстан, спілкується з представниками місцевої влади та звертає їхню увагу на такі практики. Європейська сторона наполягає, що влада цих країн має вживати заходів проти людей і компаній, які допомагають Росії обходити санкції. На них також намагаються чинити тиск.
Однак загалом, на жаль, поки що не можна говорити про повну ефективність санкцій. Водночас варто відзначити певний результат: частка західних комплектуючих у російській зброї зменшилася. Якщо раніше, за нашими даними, американські компоненти становили близько 80% комплектуючих у дронах типу «Шахед», то тепер їхня частка скоротилася приблизно до третини.
Це невелике, але важливе досягнення. Водночас частка китайських комплектуючих зросла у два з половиною раза. Тобто Китай відіграє дедалі більшу роль у забезпеченні Росії необхідними технологіями.
Лариса Задорожна