Переговори щодо України в Абу-Дабі знову створюють видимість реального руху до завершення війни. Які нові ідеї Україна, США та Росія виносять на обговорення? Яке місце Європи в переговорному процесі та чого вимагають європейські лідери? Про це говоримо з журналістом і міжнародним оглядачем Польського радіо Войцехом Цегельським.
- Можна було б подумати, що це черговий раунд переговорів, яких ми вже бачили чимало. З іншого боку, ми бачимо підвищення рівня російської делегації. Чи означає це, що Росія справді готова до серйозної розмови?
Думаю, Росія, як і раніше, готова говорити про одне й те саме, незалежно від складу делегації. Хоча, звісно, її рівень має значення. Мені важко уявити, що Росія справді хоче обговорювати якийсь компроміс. А компроміс — це, власне, щось таке, заради чого їй довелося б від чогось відмовитися.
Путін має всі підстави почуватися дуже впевнено. Щоправда, команда Дональда Трампа та республіканці програли вибори до Конгресу. Але, на мою думку, для війни в Україні та розстановки сил між Україною, Росією і Сполученими Штатами це абсолютно нічого не означає.
Зовнішню політику визначає президент Трамп. Навіть якби він зараз завершив війну з Іраном, експерти кажуть, що для відновлення роботи всіх нафтопереробних заводів, які зупинилися, знадобиться рік. Тобто, Трамп не зможе швидко покращити економічне становище американців у власних політичних інтересах: домогтися, щоб вони більше заробляли або менше платили за бензин, а отже, і за всі інші товари.
Тому Трамп намагатиметься проявити себе саме на міжнародній арені. Це єдина сфера, у якій він може хоч чогось досягти, не питаючи думки Конгресу. Але для цього йому необхідно швидко укласти мир між Росією та Україною.
У Путіна зараз немає причин побоюватися цих переговорів. М'яч, цілком очевидно, на його боці. Кушнер і Віткофф постійно літають до Росії. Питання в тому, про що вони там уже домовилися.
- Чи вплине припинення війни в Україні на ставлення американців до Трампа? Чи намагається він прикрити показовим успіхом, якого хоче досягти в Абу-Дабі, свою невдачу в Ірані? Можливо, щоб уникнути відставок у своїй адміністрації або чогось подібного?
Трамп хоче досягти якогось успіху просто зараз. І що відчутнішою є його поразка на цих виборах, то більше йому потрібен цей успіх. Зверніть увагу: у перші дні після виборів він говорив, що, звісно, визнає перемогу демократів на виборах до Конгресу. Мовляв, якби його ім'я було у виборчому бюлетені, нічого подібного не сталося б. Типовий Трамп. Однак тепер він уже починає говорити про те, що вибори були сфальсифіковані.
Звісно, жодних доказів він не надав. Тому я не кажу, що є якісь підстави для підозр. Я лише констатую, що Трамп починає шукати вихід із ситуації, шукати якогось успіху. І що сильніше його заганятимуть у кут, то наполегливіше він цього успіху шукатиме.
А що наполегливіше він його шукатиме, то сильніше тиснутиме на Україну, адже вона є слабшою стороною. Саме на Україну напав агресор, але Росія почувається чудово.Трамп чудово усвідомлює: із Путіним він не зможе домогтися того, чого хотів би. А ось із Зеленським може спробувати чогось досягти. Якщо немає жодного поступу, можна спробувати тиснути на слабшу сторону.
Якщо поміркувати теоретично, зараз розглядають різні варіанти щодо України. The Economist, наприклад, писав про можливість ухвалення закону, який би змінив адміністративні межі Донецької області. Тобто законодавчо визначити, що територія області закінчується перед лінією фронту.
Якщо подивитися на позицію Європи, то на які поступки вона теоретично могла б піти, щоб усе-таки підштовхнути Росію до завершення війни? Здається, ключове слово в цій історії — газ.
Проблема Європи полягає в тому, що вона — не Сполучені Штати. Там де-факто є одна людина, яка керує країною. Назвімо її Дональдом Трампом. Маю на увазі, що там існує один основний центр ухвалення рішень. Звісно, з поправкою на те, що майбутній Конгрес зможе багато чого заблокувати.
У Європі ситуація зовсім інша. Це понад 30 країн. І ми говоримо не лише про Європейський Союз, а й про все НАТО. Наприклад, про Велику Британію, яка не входить до Європейського Союзу.
Тут існує безліч центрів ухвалення рішень. Тому Європа, на жаль, не може запропонувати нічого масштабного — нічого такого, що могло б, наприклад, схилити шальки терезів в один бік. Адже для цього потрібен компроміс. А компроміс, як відомо, завжди розмиває чіткі й принципові позиції.
Тому Європа може пропонувати, передусім, такі речі, як миротворча місія після завершення війни. Але, як мені здається, з погляду України зараз це не найважливіше для того, щоб завершити конфлікт і не допустити, аби Україна постраждала ще більше.
Європа може пропонувати різні механізми спостереження, миротворчі місії, щоб забезпечити собі місце за столом переговорів. Але, на жаль, вона не може запропонувати нічого такого, що раптом змінило б перебіг цієї війни.
Тому що карти перебувають у руках Путіна, Зеленського і Дональда Трампа. І не лише тому, що Путін не поважає Європу, а й тому, що сама Європа має таку структуру, яку має. Це понад 30 країн, а не одна держава.
Лариса Задорожна, Олексій Бурлаков