«І я повторюю сьогодні те, що говорив минулого року, на цьому ж місці: диктатор, який прагне відновити імперію, ніколи не зможе знищити любов людей до свободи. Жорстокість ніколи не придушить волю вільних людей, а Росія ніколи не переможе Україну» - такі слова пролунали з вуст Джо Байдена 21 лютого біля підніжжя Королівського замку у Варшаві, де зібралися десятки тисяч людей, щоб послухати промову американського лідера.
Шлях президента США до Варшави пролягав через Київ, столицю охопленої війною України, де він з’явився цілковито неочікувано 20 лютого, і цим показав Росії, що Америка не залишить Україну сам на сам з агресором. В українській столиці Джо Байден зустрівся з президентом Володимиром Зеленським.
Приїзд Байдена у Варшаву і Київ напередодні річниці початку повномасштабної війни Росії проти України є вікопомною подією. В польській столиці американський президент мав зустріч з президентом Республіки Польща Анджеєм Дудою, з яким обговорив двосторонні відносини, а також 22 лютого прийняв участь у саміті лідерів Бухарестської дев’ятки, який проходив в Палаці президента Польщі, на якому головував Анджей Дуда разом з румунським президентом Клаусом Йоханісом та словацьким президентом Зузаною Чапутовою. Бухарестська дев’ятка – це регіональна ініціатива Польщі і Румунії започаткована у 2015 році, яка об’єднує країни східного флангу НАТО: Болгарія, Чехія, Словаччина, Угорщина, Литва, Латвія і Естонія. На саміті країн B9 Джо Байден, серед іншого, запевнив у непорушності 5-статті Північноаталничного пакту про колективну оборону і вірності Америки своїм союзницьким зобов’язанням.
Прокоментувати візит президента США в Польщу, а також новий геополітичний розклад сил і місце в ньому Польщі, я попросив Марека Будзіша, аналітика центру «Strategy&Future».
Поза сумнівом, виступ Джо Байдена, а також ряд декларацій і жестів, які супроводжували його візит в Польщу, свідчать, що союзницька система Заходу буде доповнена новими елементами. Можна говорити впевнено, що цим новим елементом стане Україна. І цим новим елементом можуть, і повинні бути також Молдова і Білорусь, про які у своєму виступі згадав Байден. Саме так я розшифровую його виступ, в якому американський президент говорив про ці дві країни і ці два народи. А це означає визначення нових цілей, завдань і шляхів, якими ми будемо рухатися в найближчі декілька років. Цій меті теж служила зустріч лідерів Бухарестської дев’ятки. Байден у своєму виступі, говорячи про п’ять років, накреслив певний часовий горизонт, і також згадав про те, що з огляду на саміт НАТО з нагоди річниці створення альянсу в наступному році Америка здійснить певні кроки в цьому напрямку.
Ми тут говоримо про бачення нової архітектури безпеки, яка охоплюватиме Центральну Європу, а це означає ріст значення країн регіону. А такі країни як Польща з огляду на свої розміри, свою залученість у процеси відіграватимуть більшу роль. Я би це не розглядав крізь призму відносин з Західною Європою і західним крилом НАТО. Просто нові виклики вимагають нового інструментарію і це об’єктивно підвищує значення східного флангу альянсу.
А як Америка бачить роль Бухарестської дев’ятки і Польщі в контексті нового післявоєнного ладу, який десь там накреслюється, хоча війна в Україні триває, і невідомо коли та як вона закінчиться? Думка аналітика з цього приводу.
Ми перебуваємо в плинній ситуації, і в поворотному моменті, про що говорив Байден. У зв’язку з чим докладно описати цю майбутню систему неможливо, бо все це у процесі. Натомість змінюється геостратегічна ситуація і ці зміни є наслідком війни. Вони також відбуваються також з огляду на декларацію американського президента, що Україна цієї війни не програє, а Росія її не виграє і не буде політично домінувати в Україні та не матиме військового контролю над нею. Вже лише цей факт означає зміну геостратегічної ситуації. Але додатково вступ Швеції і Фінляндії до НАТО кардинально змінить не тільки співвідношення сил, але й також сферу відповідальності на східному фланзі НАТО. Все це, як я вже казав вище, веде до зміни значення країн, які розташовані на сході, бо тут цю систему безпеки потрібно збудувати від самого початку. І це об’єктивно буде сприяти росту значення таких держав як Швеція, Фінляндія, Польща і Україна. Зрештою це також Балкани і такі країни як Румунія, які мають суттєве значення з огляду на своє розташування, розміри і демографічний потенціал. Саме тому ведуться перемовини в таких форматах як Бухарестська дев’ятка. Зрештою ці країни дуже подібно оцінюють загрози з боку Російської Федерації і хочуть діяти задля підвищення своєї безпеки.
В Польщі не мало було таких, які очікували, що Байден під час свого візиту зробить врешті якісь заяви про постійні американські бази на польській території. Марек Будзіш відзначає, що такі надії зумовлені незнанням суті справи і механізмів американської політики.
Проблема полягає, що ці очікування ґрунтувалися на якихось забаганках тих, хто їх виражав, а не на знанні тематики. Справа в тому, що питання постійної військової присутності в державах, які вступили в Північноатлантичний альянс після 1997 року регулює договір між НАТО і Російською Федерацією. В ньому записано, що на території цих держав на східному фланзі альянсу не буде суттєвих військових контингентів натівських держав. А тому, щоб робити декларацію про постійні військові бази спочатку потрібно розірвати чинну угоду з Російською Федерацією. Польська дипломатія виступала з такого роду пропозиціями, але ситуація сьогодні така, що в НАТО не має згоди на подібний крок. З огляду на все це, будучи серйозним політиком не можна робити заяв, які можуть зумовити поділи в рамках НАТО і які не приведуть практичних змін. В цьому сенсі тут більше питання до тих, хто мав нереалістичні очікування, ніж питання до Джо Байдена, який не виправдав такі очікування.
Я сприймаю його декларації як волю до дій задля перебудови цілої системи. А якщо ми говоримо про перебудову цілої системи безпеки, то ми також говоримо і про розрив угоди НАТО-Росія. Однак це є певний процес, який передбачає чи змушує до пошуку компромісів в рамках НАТО. Тут нема мови про односторонню декларацію Сполучених Штатів.
В якій мірі адміністрація Байдена і загалом західні союзники здають собі справу, що ця війна для Путіна і Росії не є звичайною, а екзистенційною війною? Вони бояться, що в разі програшу на них чекає сценарій 1917 року, коли почався розпад Російської імперії, хаос, громадська війна. Америка розраховує, що Путін зрозуміє, що він не може перемогти Україну і відступить, але так може не статися власне з огляду на цю апокаліптичну візію Кремля і більшості російського суспільства. Можливо США варто взяти до уваги варіант, що просто не дати Путіну перемогти Україну може виявитися недостатньо, а тому потрібно просто, щоб Україна перемогла, а Росія зазнала цілковитої поразки і краху? Марек Будзіш.
Я гадаю, що політики і аналітики на Заході, так само як в Польщі усвідомлюють присутність такого нарративу в російській інтерпретації цієї війни. Серед іншого, власне з огляду на це, Джо Байден у своєму виступі у Варшаві заявив, що США не ставлять собі за мету зумовити поділ Російської Федерації чи добитися розпаду Росії. І це там зауважили, зокрема «Независимая газета» про це писала.
Звичайно це не змінює того факту, що формулюючи політичні цілі Америки в цій війні Байден чітко говорить, що, по-перше, винні у злочинах, як безпосередньо ті, хто їх чинить, так і особи, які відповідають за них в політичному сенсі, повинні бути покарані. А в своїй промові рік тому у Варшаві Джо Байден заявляв про те, що Путін не може правити Росією. Це досить виразне послання російським елітам і російському народу, чи скоріше суспільства, що ціллю Америки в цій війні є повалення режиму Путіна, а не розчленування Росії. І ця думка теж була представлена у цьому виступі.
В розумуваннях щодо того, як довго триватиме війна в Україні і чим вона завершиться дуже часто поза увагою залишається китайський дракон, який дуже уважно спостерігає за цією боротьбою. Держсекретар США Ентоні Блінкен заявив 19 лютого, що американська розвідка сигналізує, що Пекін розглядає можливість постачання зброї Москві. Вашингтон з самого початку заявляє, що якщо Піднебесна підтримає поставками зброї чи іншими речами, яких Росія потребує для війни в Україні, то це матиме для китайців катастрофічні наслідки у вигляді суворих санкцій і інших кроків з боку США і колективного Заходу.
Чи попри все це Китай може найближчим часом надати Росії військово- технічну підтримку?
На мій погляд, заяви президента Джо Байдена, але також його подорож до Києва є відповіддю на такого роду ймовірність. Це спроба вплинути на рішення Китаю, щоб той не думав йти цією дорогою. Адже, якщо США говорять, що будуть підтримувати Україну так довго, як це буде потрібно, а рішучість України і її ефективність оборони від Росії є вражаючою, то американці дають чітко зрозуміти китайцям, що поставки зброї не приведуть до перелому на фронті. У зв’язку з чим вони не досягнуть цим політичних цілей, при цьому платячи високу політичну ціну за це, бо це теж є досить очевидне.
З першого дня повномасштабного російського вторгнення війни, Польща і поляки підставили своє плече Україні і українцям. Влада і опозиція попри гострий конфлікт одностайні в цьому питанні. Проте не раз виринає питання, якби виглядала польська допомога Україні, якби замість Анджея Дуди в президентському палаці засідав його попередник Броніслав Коморовський, а замість уряду партії «Права і Справедливість» на чолі з Матеушем Моравєцьким був би уряд «Громадянської платформи», очолюваний Дональдом Туском. В Марека Будзіша щодо того, якби виглядала допомога Польщі Україні сумнівів не має.
Питання допомоги українським біженцям не вирішував президент чи уряд Республіки Польща. Це реакція поляків вплинула на політичний контекст цієї ситуації і ця реакція визначила рамки, в яких рухаються політики. Тобто, це не політики насаджують своє бачення, як реагувати на війну в Україні, а, на мій погляд, реакція суспільства в перші дні цієї війни була чітка і однозначна. Це мене схиляє до думки, що незалежно від того, хто би був на чолі уряду чи на посаді президента, ця реакція була б подібною. Напевно були б і відмінності. Не виключено, що сьогоднішня опозиція, якщо б вона була владою, то більше б брала приклад з німецької позиції. Тобто, була б обережніша позиція в поставках зброї Україні, а політика США і Великобританії таку владу Польщі в особі сьогоднішньої опозиція надихала б менше. Власне позиція американців і британців здається є одним з джерелом швидких і рішучих кроків діючої польської влади. Натомість це певні відмінності і зміщення акцентів, які були б досить істотними, але щодо засадничого питання, то Польща б зайняла досить подібну позицію як і сьогодні, позаяк це не політики тут вирішують, а польське суспільство.
Матеріал підготував Назар Олійник