Залишення України поза НАТО і без військової допомоги, яка б гарантувала військовий успіх України, заохочуватиме Росію до продовження війни та її ескалації. На цьому наголосив в ефірі Польського радіо для України президент Фонду «Міжнародна солідарність» (Fundacja Solidarności Międzynarodowej) Рафал Дженчоловський. А також розповів про очікування від саміту НАТО у Вільнюсі, який відбудеться цими днями, проаналізував підтримку Польщею України в часи війни та російської агресії і роботу фонду щодо гуманітарної допомоги Україні.
Саміт у Вільнюсі, безумовно, принесе нові і сприятливі для України рішення. Хоча я не думаю, що це буде перспектива швидкого прийняття до НАТО. Тут просто треба усвідомлювати, що поки йде війна, якщо трактувати статтю 5, то це означатиме, що момент вступу — це момент вступу у війну з Росією. Тому напевно, політичні еліти Заходу не вважають таке рішення в НАТО оптимальним.
Тобто поки триває війна, Україна не буде членом НАТО?
Я думаю, що поки йде війна, хоча внутрішньо я відчуваю опір моєї совісті і мого серця, мені здається, що міжнародне співтовариство не ухвалить рішення. З іншого боку, те, на що воно зважиться, і що для України так само важливо, як і членство в НАТО — це система реальної військової підтримки. Під цією реальністю я маю на увазі збільшення в кілька десятків разів масштабів цієї підтримки і значне розширення спектра обладнання, яке буде доступне Україні, в тому числі і літаки. Мені здається, що це дуже важливо, якщо Захід, ми, європейські країни, Сполучені Штати, очікують, що Україна піде в наступ, то заради Бога, ми повинні забезпечити, щоб ці війська мали шанс на успіх як такі. А без авіації в сучасному світі, як показали останні події... Без авіації будуть російські ударні вертольоти, які безкарно знищуватимуть ці танки з території, що знаходиться поза зоною досяжності ручних ракетних установок. Це просто божевілля. Тоді давайте не будемо очікувати наступу з боку України, якщо ми хочемо цього наступу. І я також знаю, що українське суспільство хоче наступу. Якщо українське суспільство хоче відчувати, що воно виграє війну, то для цього повинні бути створені умови. Я очікую цього від саміту у Вільнюсі. Тому я просто чекаю на таку коаліцію, не просто охочих країн, а коаліцію в цілому, членів НАТО, які зроблять заяви про те, що буде створена якась структура Україна-НАТО, наприклад, Рада Україна-НАТО... І ті країни, які увійдуть до цієї структури, тобто члени НАТО, значно збільшать військову допомогу Україні до такого рівня, що очікування наступу з боку України і повернення територій, втрачених в результаті російської атаки, стане реальністю. Тому що сьогодні це очікування, на моє глибоке переконання, видає бажане за дійсне і є певною мірою вдаванням того, що ми вже готові до наступу. Ми не готові.
Тобто запрошення України до членства в НАТО нам поки не варто очікувати?.. Чи може бути ухвалена певна формула підтримки України?
Так, я, звичайно, хотів би, щоб було членство, і я б пішов на цей ризик. Але я, на щастя, не є лідером у цьому процесі. Давайте подивимось, що ми маємо, ми перебуваємо в межах ухвалення рішень. З одного боку, прийняття України до НАТО може в інтерпретації декого означати автоматичне застосування статті 5. Хоча це не зовсім зрозуміло і, напевно, не обов'язково має бути так. Але з іншого боку, залишити Україну поза НАТО і без військової допомоги, яка б гарантувала військовий успіх України, заохочуватиме Росію до продовження війни та її ескалації. Тому що Україна просто залишиться сама по собі, без допомоги, незважаючи на декларування готовності країн підтримувати до перемоги. Якщо нічого не вдасться вирішити, це також заохочуватиме Росію до розширення масштабів війни, навіть більше — до ескалації війни. Тому що коли йдеться про напад на країни НАТО, то це країна, яка не стримала Пріґожина від Ростова до Воронежа. Це не та країна, яка добровільно кинеться на країни НАТО, тому що вона знає, що цю війну програє, що її просто розчавлять. З іншого боку, якщо Україна знову залишиться в такій сірій зоні невизначеності, це стимулюватиме Росію до нападу. А цього у Вільнюсі робити категорично не можна. Коротко кажучи, вільнюські зобов'язання або вільнюські рішення повинні йти набагато далі, ніж ті, що були ухвалені в Бухаресті в 2008 році, чи не так? Ті, які не дали Україні Плану дій щодо членства, але дали перспективу декларативного вступу до НАТО. Ну, сьогодні це не можуть бути декларації, сьогодні мова має йти про побудову реальної системи, в якій українська армія буде бенефіціаром. Тобто, хоча ми не приймаємо Україну в НАТО, тому що я не думаю, що політики на це наважаться, то де-факто Україна, українська армія стає армією НАТО тим, що вона має техніку країн НАТО, підготовку країн НАТО і стримуючий потенціал, який можна порівняти з арміями країн НАТО. І тоді це є чітким сигналом для Росії, що це вже фактично визначено, і що якщо ви хочете зупинити Україну від того, щоб вона стала повноцінним членом НАТО, ви можете тільки продовжувати війну, яка принесе вам знищення, а не Україні. А чи можливі такі рішення? Я вірю, що так. І мені здається, що тут створення такої коаліції від Сполучених Штатів через Центральну і Східну Європу, точніше, я маю на увазі Прибалтику, Польщу, скандинавів, тих же фінів, Великобританію — це абсолютно наш великий союзник. Мені здається, що це можливо. З іншого боку, я також уважно стежив за нещодавньою еволюцією німецького ставлення до цього питання і порозумінням між канцлером Шольцем і президентом України. Угода, підписана, в середині червня, також є для мене певним джерелом надії, тому що вона містить далекосяжні декларації з боку Німеччини, які, якби я почув їх у червні минулого року, я б взагалі не вважав можливими. Так що, чесно кажучи, героїзм українських солдатів, рішучість і мужність народу, звірство росіян, кричуще беззаконня, яким вони, здається, просто смакують і насолоджуються, мобілізує громадську думку на боротьбу. І це змушує навіть ті країни, які були дуже сильно зорієнтовані на вигоди від співпраці з Росією, глибоко коригувати або навіть повністю змінювати свою попередню лінію.
Запрошуємо послухати інтерв'ю у доданому файлі.
Світлана Мялик