Київ прагне допомогти Євросоюзу реалізувати взятий Брюсселем курс на цілковиту відмову від російського газу і нафти. Розширення антиросійських санкцій є завданням української зовнішньої політики як вагомий внесок у перемогу в розпочатій 2014 року неспровокованій війні рф проти України. Не дозволяти Москві торгувати енергоносіями тут стає найголовнішим способом скоротити можливості фінансування агресивної війни, як вважають українські експерти з енергетики.
2022 року Європейський Союз вирішив цілком позбутися залежності від російських енергоресурсів до 2027 року. Це передбачало перехідний період і обмеження транзиту російського газу газогонами, а також російської нафти, з урахуванням, потреб Австрії, Угорщини й Словаччини, які залежать від російських енергоресурсів. Ці держави переходять на імпорт газу через Німеччину, Туреччину й Італію. Того ж 2022 року був підписаний меморандум про співпрацю ЄС з Азербайджаном про збільшення обсягів постачання до Євросоюзу азербайджанського газу в довгостроковій перспективі удвічі. Висока представниця Європейського Союзу Катрін Сімпсон зробила офіційну заяву, що немає ніякого бажання і намірів повертатися до транзиту російського газу в ЄС і повернення російського газу на європейський ринок. Останнім часом почалися дискусії про можливість транзиту газу з Азербайджану через території росії й України до Європи. Експертка Міжнародного центру української перемоги (ICUV) Вікторія Войціцька вважає, що це неприпустимо за умов розв'язаної проти України російської неспровокованої війни й взагалі, невигідно і небезпечно для України. А держави Європи вже цієї зими без жодних ризиків спроможні обійтися без російського газу, навіть якби ще не отримували блакитне паливо з Азербайджану:
— Коли ми говоримо про Європу і Європейський Союз, я дуже сподіваюся, що представники української влади дослухаються до висловлень високих представників органів Європейського Союзу, які чітко роблять заяви про небажання повертатися до часів залежності від російських енергоресурсів. Я дуже сподіваюся, що коли йдеться про газ, ми зробимо відповідний і правильний висновок з тих дій, які Україна зробила 2022 року, від'єднавшись від російської енергосистеми. І що ми такий самий крок зробимо і стосовно української газотранспортної системи, яку можна використовувати ефективно, особливо враховуючи її розгалуженість, наявність наших підземних газових сховищ, щоб стати єдиною частиною, єдиною енергетичною інфраструктурою газового ринку Європейського Союзу без будь-якого впливу, зокрема фізичного впливу зі сторони росії. І ми таким чином зможемо сприяти, щоб такі країни, як Угорщина, Словаччина й Австрія, так само стали незалежні від російських вуглеводнів і фактично припинили фінансувати бюджету війни, яку веде росія проти України, що мало б сприяти тому, щоб ця війна закінчилась якомога скоріше.
Співпраця з транзиту азербайджанського газу до Євросоюзу з росією, яка напала на Україну й завдала її населенню та економіці непоправних втрат, наразі неможлива, бо це спричинить обурення українського суспільства, про що нагадав президент Центру глобалістики «Стратегія XXI» Михайло Гончар. Він застеріг офіційний Київ і від згоди на те, щоб газовий імпорт з Азербайджану організували посередницькі компанії, навіть якщо вони формально й не мали російського походження. Експерт назвав примарними сподівання на доходи від транзиту азербайджанського газу й навів цілу низку аргументів про те, що така газова оборудка стала б ще одним джерелом фінансування Москвою війни проти України й тільки б посилила загрозу воєнних зазіхань Кремля на європейські держави:
— Зараз є консенсус. І в суспільстві не сприймають питання, пов'язане з продовженням газового транзиту, позаяк це передбачено чинною угодою, тому що це дало б можливість ворогу заробляти на нас. Реакція з боку влади, в принципі, така сама. Цей період історії має бути фінальним, завершальним, і ніяких подальших відносин з «Нафтогазом» і «Газпромом», як з компанією країни-агресора, бути не може. Але при цьому йдеться про те, що транзит все ж таки потрібно, мовляв, зберегти. І ось з'явилася тема азербайджанського газу в Європі, що азербайджанський газ, виявляється, може потрапити в Європу через територію України, транзитом через росію. Ну, по-перше, ніякого прямого транзитного газогону з території Азербайджану через територію росії до України немає і ніколи не було. А по-друге, в Азербайджану немає вільного газового ресурсу. Тоді звідки ж можна взяти газ для такого транзиту? Його можна взяти в росії, в того ж «Газпрому»! Для того, щоб це красиво виглядало, це може бути зроблене як оборудка між трейдерами, які взагалі не мають російської чи азербайджанської реєстрації. Єдина цифра, що прозвучала з азербайджанської сторони, це 20 мільярдів кубічних метрів газу на рік. Це десь приблизно 8-10 мільярдів доларів виторгу. Скільки ми отримаємо за транзит? Не більше мільярда! А зараз «Газпром» став збитковим на тлі провальної газової політики Кремля, коли газ використовували як зброю і він практично втратив європейський газовий ринок. Тому Кремль відчайдушно шукає варіанти, як повернути «газпромівський» газ на європейський ринок під машкарою азербайджанського газу. Більш серйозна річ полягає в тому, що ті гроші, що будуть отримані за експортовані партії газу, залишатимуться на рахунках в Європі й будуть використані для закупівлі високочутливого обладнання, матеріалів й мікросхем. І вони цілком легально через той же Азербайджан будуть поставлені в росію. Українська сторона, в особі офіційних органів влади, має дуже добре зважити, перш ніж давати добро на цю схему транзиту азербайджанського газу через росію й Україну до Європи. Цим ми не тільки надамо собі ведмежу послугу, але й дуже добре допоможемо агресору продовжувати війну проти нас.
Ще одна загроза залежності деяких держав Євросоюзу від російських енергоносіїв спостерігається на прикладі скандалу зі впровадженням Києвом санкцій проти російської нафтової кампанії «Лукойл», яка досі, попри повномасштабну війну росії проти України, безперешкодно постачала нафту до Угорщини та Словаччини українським нафтогоном «Дружба». Обидві держави висловили протест запровадженням Україною заборони на цей транзит. Голова МЗС Угорщини Петер Сіярто назвав це рішення «неприйнятним і незрозумілим, особливо з боку країни, яка прагне приєднатися до ЄС» і вдався до погроз припинити транзит до України електроенергії з Європи. Єврокомісія спростувала ствердження Угорщини та Словаччини, що припинення нафтового транзиту буцімто загрожує енергетичній безпеці цих держав. Натомість офіційний Будапешт знову заявив, що блокуватиме відшкодування коштів Євросоюзу державам-членам, які надали Україні боєприпаси, доки Київ не дозволить транзит нафти російського «Лукойлу». Директор української «Консалтингової групи А-95» Сергій Куюн пояснив, що непоступливість угорців і словаків має аж ніяк не економічне чи безпекове, а суто політичне підґрунтя:
— Українська сторона, компанія «Укртранснафта», Кабмін протягом останніх 15 років неодноразово намагалися порушувати питання про транзит морської нафти «славнозвісним» нафтогоном «Одеса — Броди», підіймати його з моря до Бродів і качати далі тим же маршрутом на Угорщину, Словаччину, і навіть були проєкти, до Австрії. І завжди єдиною перепоною для цього був угорський уряд. Сьогодні істерики Угорщини головним чином пов'язані саме з тим, що постачання нафти «Лукойлу» для них — це не економіка, це для них політика. Перероблювання 12 мільйонів тонн нафти, що йде українською територією на заводи Mol Nyrt поблизу Будапешта, дає 1,2-1,4 мільярда доларів на рік. На що їх витрачають? По-перше, на дотації цін на бензин. Це завжди була передвиборча риторика Орбана — подивіться, у нас завжди пальне дешевше, ніж у сусідів! По-друге, я впевнений, що за ці гроші фінансувалися і політичні фонди, і медіаімперія Орбана, якій відведена дуже велика роль в його політичній кар'єрі. І коли зараз намалювалася загроза позбутися постачання російської нафти, це стало питанням його політичного виживання. Саме тому, я вважаю, ми й бачимо таку істерику. Але це істерика на рівному місці, оскільки нафта до Угорщини продовжує надходити, хоча й вже від інших постачальників. Насправді Угорщина в нас зацікавлена більше, ніж ми в ній. Ми для них — новий ринок збуту. І це для будь-якого виробника, для будь-якого експортера дозволяє утримувати великі обсяги перероблювання, навіть якщо це перероблювання неросійської нафти. Все одно російську нафту припинить постачати, коли наступного року завершиться дія винятків європейських антиросійських санкцій. І тоді ми для них станемо ще важливіші, бо їм треба кудись буде продавати вироблене з нафти пальне. Український ринок для них дуже вигідний і дуже ліквідний. Відповідно, всі ці всі погрози, що ми вам там щось перекриємо — це постріл собі в ногу. Вони цього не зроблять ніколи!
Нафта й газ, як підсумували експерти, і досі залишаються елементами тиску й важелями впливу росії на загальну європейську політику щодо України. Вони застерегли, що Москва не припинятиме спроб використовувати політично залежних від дешевих енергоресурсів європейських політиків як інструмент просування своїх агресивних інтересів коштом енергетичної, політичної та воєнної безпеки Європейського Союзу.
Олександр Савицький