Боротьба світоглядів і взаємні звинувачення: цієї осені відбудеться одна з найважливіших на політичній арені подій — президентські вибори у Сполучених Штатах Америки.
Наскільки може змінитися політика щодо України після того, як ми дізнаємося, хто стане господарем Білого дому на наступні чотири роки?
Це питання Христина Пічкур, авторка програми «Міжнародний (без)лад», обговорювала у розмові з Максимом Ялi — професором кафедри міжнародних відносин та стратегічних студій Національного авіаційного університету.
Питання війни Росії проти України було порушено, зокрема, під час перших теледебатів між Дональдом Трампом і Камалою Гарріс, що відбулися 10 вересня.
Пане Максиме, хто, на ваш погляд, став переможцем у цій дуелі?
— Моя думка збігається з думкою більшості американських експертів — так званих незалежних експертів. Я дивився повністю ці дебати, і з моєї точки зору, особливо враховуючи, на кого насамперед були спрямовані ці дебати, за голоси якої електоральної групи зараз ведеться боротьба, то Камала Гарріс, звичайно, була кращою. Якщо говорити про виборців, які будуть вирішувати долю цих президентських виборів, — і, зрештою, не лише цих, адже це зазвичай трапляється принаймні впродовж останніх 30 років, — то часто на підсумки мають вплив десятки тисяч голосів, а інколи навіть лише сотні голосів, як це було, наприклад, у 2000 році.
Тобто результати переважно залежать від «хитких» штатів, де виборці не є традиційними прибічниками ані Республіканської, ані Демократичної партії.
Наприклад, яку б маячню Трамп не говорив, — як це було під час останніх дебатів, коли він звинуватив іммігрантів у тому, що вони їдять домашніх тваринок, що одразу почали обговорювати у соцмережах, — його прихильники в будь-якому разі за нього проголосують.
Натомість люди з більш високим рівнем освіченості критично ставляться до таких висловлювань та насамперед воліють почути про кроки, які кандидати в президенти втілюватимуть у разі своєї перемоги. І в цьому контексті Камала Гарріс впоралася з цим завданням краще, ніж Дональд Трамп, який не зміг змінити свою стратегію. Здавалося навіть, що він виступав на самоті, на якомусь своєму з'їзді... Або інколи у мене виникало враження, що він дебатував не з Камалою Гарріс, а з Джо Байденом, у якого переміг під час перших теледебатів.
Тому я б віддав перемогу Камалі Гарріс.
Продовжуючи тему першого раунду президентських дебатів, зазначу, що деякі з провідних американських газет писали про те, що Трамп не зробив нічого для того, щоб представити виборцям свій новий портрет.
«Це був той самий, яким його бачили виборці протягом дев'яти років. А Гарріс, ймовірно, здивувала народ», — читаємо у статті The Washington Post.
Якщо говорити про колективний портрет, на що передусім звертатимуть увагу американські виборці, віддаючи свій голос на президентських виборах у США 2024 року?
— В принципі, я вже окреслив портрет тих виборців, які будуть вирішувати долю цьогорічних виборів. Я пам'ятаю, як коментував підсумки у 2016 році, коли переміг Дональд Трамп.
Тоді вплив мали, зокрема, мешканці так званого Іржавого поясу, тобто таких міст, як наприклад Детройт, де раніше існувала потужна автомобільна промисловість, яку потім було знищено після перенесення виробництва, скажімо, до Китаю. Ось саме такі індустріальні міста та штати, де відбулась деіндустріалізація, звичайно, мають вплив на результати. Це працівники фабрик, заводів, які залишились без роботи.
За демократів натомість зазвичай голосують мешканці великих міст, наприклад Нью-Йорка, загалом обох узбереж. Крім того, є також електоральні групи, які складаються з біженців із Латинської Америки або афроамериканців, які здебільшого надають перевагу саме демократам. Це можуть бути іммігранти, яким демократи надають американське громадянство та право голосу, і таким чином вони висловлюють свою вдячність, побоюючись, що, як обіцяє Трамп, їх буде депортовано.
Нині я хочу зосередитись на лінії США-Україна. Ще у червні ми бачили, як під час дебатів Дональда Трампа і Джо Байдена між опонентами виникла досить гостра перепалка щодо війни в Україні.
Різне бачення щодо цього питання простежується і нині, вже між Трампом і Камалою Гарріс. Знов лунають гострі висловлювання та взаємні звинувачення.
Особливу увагу на міжнародній арені викликають заяви 45-го господаря Білого дому як про війну Росії проти України, так і про те, що він би заохочував Росію напасти на членів НАТО, якби ті не дотримувались виплат на оборону.
Однак водночас експерти часто нагадують про те, що саме Трамп під час свого президентства надав Збройним силам України летальну військову допомогу, зокрема, протитанкові ракетні комплекси «Джавелін».
Тож чи варто боятися Україні повернення Дональда Трампа в Білий Дім? Чи є можливим, що він повністю відмовиться від підтримки Києва?
— Ось ці страхи почали розповсюджуватися в 2016 році. Українське суспільство було переконане, що Трамп «зіллє» Україну. І, на превеликий жаль, навіть деякі представники влади, дехто з яких, до речі, дотепер залишається при владі та нині вже працює в офісі президента Зеленського, цьому сприяли. Тоді ці люди були журналістами, а нині є радниками.
Це, відповідно, ускладнило налагодження взаємовідносин поміж тодішнім президентом Петром Порошенком і Дональдом Трампом. Дональд Трамп — це експресивна людина, яка нічого не забуває. Він вважав, що тодішня українська влада втручалася у вибори. Зараз, на щастя, ми (Україна — ред.) винесла уроки з тодішньої ситуації. Президент Зеленський намагається бути абсолютно нейтральним, не виявляти прихильності до жодного з кандидатів.
Справа, однак, полягає в тому, що кандидати в президенти від Демократичної партії дуже гарно говорять і вміють говорити те, що хочуть почути, зокрема, українці, але коли доходить до дій, то часто виникають проблеми. Згадаймо, наприклад, президента Барака Обаму. Коли розпочалась військова агресія Росії проти України, то саме його слабка реакція спонукала Путіна і на анексію Криму, і на початок військової агресії на Донбасі. Він наклав вето на надання Україні летальної зброї. Коли вже росіяни були в Донбасі, коли було окуповано Слов’янськ, коли хлинула хвиля так званих «зелених чоловічків», Обама надавав Україні все, що завгодно, наприклад, медичну допомогу... Але не зброю.
Можливо, Дональду Трампу, насправді як і будь-якому іншому президенту, не так болить за Україну, як нам (українцям — ред.), але він хоче бути переможцем. Коли під час перемовин (у Белграді у жовтні 2017 року — ред.) спецпредставники від Росії та США, Курт Волкер і Владислав Сурков, не змогли дійти згоди на умовах, які б влаштовували і українську, і американську, і російську сторони, тоді були, зокрема, запроваджені санкції проти «Північного потоку» та надано Україні вже згадані ПТРК «Джавелін», які були вкрай потрібні та які відіграли важливу роль у перші тижні повномасштабного вторгнення.
Тому я переконаний, що «зливу» України не буде.
Запрошуємо послухати повну розмову у доданому звуковому файлі!
Авторську програму «Міжнародний (без)лад» можна почути в ефірі Польського радіо для України щосереди о 20:05 (за польським часом), а також в закладці «Подкасти».
Попередній випуск за посиланням.
Христина Пічкур, IAR
