Взяття в полон цивільних українців, нелюдські катування військовополонених і цивільних українців, насильницька пропаганда всього російського і заборона всього українського — такими є методи Росії у війні проти України, стверджують автори оприлюдненого в Києві звіту «Медійної ініціативи за права людини». Правозахисники отримали свідчення 72 визволених українських бранців, яких незаконно утримували у російських СІЗО в Курську, Таганрозі й Новозибковому. 80% опитаних засвідчили, що вони регулярно зазнавали насильства з боку службовців місць ув’язнення за національною ознакою. Це є продовженням політики асиміляції українців, яка розпочалася ще за часів Російської імперії та Радянського Союзу, стверджують автори звіту.
За понад два десятки років путінізму в Росії репресії сягнули радянського рівня, а деяких радянських дисидентів переслідують повторно, заявили автори звіту «Медійної ініціативи за права людини». 2023 року майже кожен п’ятий, засуджений за теракт російським судом, походив з України. Окрім штрафів та ув’язнення, у РФ можна опинитися на примусовому психіатричному лікуванні, як це було раніше в Радянському Союзі. Водночас російські високопосадовці відкрито закликають «винищувати» критиків нинішнього авторитарного режиму, а українцям в окупації погрожують трудовими таборами Сибіру. Один з авторів звіту правозахисників, аналітик «Медійної ініціативи за права людини» Владислав Гаврилов заявив, що крім нелюдського поводження, жорстоких катувань та принижень людської гідності, російські окупанти переслідують українців саме за національною ознакою:
— Ті свідки, ті випробування, про які розповідають військовослужбовці про нав’язування російської ідентичності, про заборону навіть між собою спілкуватися українською мовою, про те, що їм нав’язують Росію, радянщину, змушують співати і вивчати російські пісні, радянські пісні, все це має логічні паралелі з Радянським Союзом. Те саме відбувалося в Радянському Союзі. І так само намагалися пригнічувати українську інтелігенцію, членів українського уряду, які мали виразну українську ідентичність, нав’язувати їм радянську, а згодом і російську ідеологію. Ця практика не нова, вона не з’явилася після повномасштабного вторгнення, вона вже триває багато десятиліть. Ми виявили, що Російська Федерація переслідує українців системно. Вона їх виділяє в окремі групи, які піддаються переслідуванню. Насамперед ті групи, що мають виразну українську ідентичність і потенціал для українського протистояння. Найголовніша мета полягає в тому, щоб забрати в українців їхню державність і право на існування. Радянський Союз, який зараз є Російською Федерацією, не визнавав суб’єктність України, але мав методи її знищення. Це триває вже понад сторіччя. Відразу після встановлення радянської влади сталися арешти представників українського уряду. Також в часи Великого терору 1937-1938 років переслідували просто за думки, за їхню позицію. Раніше переслідували дисидентів за те, що вони не хотіли жити за радянського тоталітарного режиму. А зараз росіяни незаконно утримують цивільних заручників, засуджують їх до термінів ув’язнення у 15, 20, 30 років. Репресивні методи не дуже відрізняються. Цинізм, катування та нав’язування ідеології — у всьому цьому співробітники в’язниць надихаються своїми радянськими натхненниками. Методики катування, які вони використовують, психологічний тиск, приниження людської гідности — це саме те, що вже було раніше. Кожен військовослужбовець, який повертається, згадує про це і розповідає про це. Російська Федерація каже, що українців не існує, але вона має методи боротьби з ними. Наприклад, коли Радянський Союз окупував територію України, були методики радянських спецслужбістів про знищення «українських буржуазних націоналістів». То яких українських націоналістів, якщо українців взагалі немає? А зараз, навіть з 1991 року, коли зник Радянський Союз, і, здавалося б, настала нова доба історії, в Російській Федерації працювали такі філософи-методологи, як батько і син Щедровицькі та Олександр Дугін, які розповідали, що суб’єктності України немає. Що це просто частка Росії, яка намагається інакше усвідомити себе й обрати інший вектор. А насправді — це буцімто якісь південно-східні регіони Російської Федерації, так звана Новоросія. А коли їм кажуть про суб’єктність України, що це окрема країна, яка має право на свій окремий вектор розвитку, Росія починає виявляти агресію щодо українців, вигадуючи, що їх немає. Але воює з тими, хто, як виглядає, не існує. Отже, українці існують. Українці чинять збройне протистояння, українці здійснюють політичне протистояння, і саме через це Росія переслідує українців.
Підміна понять і викривлення історії, пропаганда національної ворожнечі та ненависті стали провідними рисами політики Росії щодо України й українців, підтвердила виконавча директорка «Медійної ініціативи за права людини» Тетяна Катриченко:
— Вони змушують слухати і вчити нас російські пісні, радянські пісні, під ці пісні змушують виконувати фізичні заняття, чинять побиття. Крім цього, був такий випадок, коли в полоні був молодий хлопець, який взагалі не говорив російською мовою і її не розумів. І коли його почали питати російською, він не розумів, і його за це били. Росіяни впевнені, що всі в Україні обов’язково говорять і знають російську мову. Насправді у нас зараз росте нове покоління дітей, які вже не знають і вже давно не говорять російською. Але Росія вважає, що так не має бути. Вона постійно говорить про «єдиний народ», про «єдину спільну спорідненість», про те, як міг «піти брат на брата», в намаганні змінити свідомість військового полоненого чи цивільного, зрівняти всіх. Росія вчиняє не просто військовий злочин, вона переслідує українських громадян, вчиняючи злочин проти народу з елементами геноциду. Якщо ми не говоритимемо про це, якщо ми мовчатимемо, якщо ми не подаватимемо доказів такої поведінки Російської Федерації, то на тлі дуже складних умов утримання полонених, побиття, вбивств, ця тема може загубитися. Тому «Медійна ініціатива за права людини» взялася за це дослідження.
Сучасні російські методи катування полонених лишилися такі ж, як і раніше в Радянському Союзі, підтвердив військовослужбовець бригади «Азов», колишній полонений Дмитро Канупер. Росіяни засудили його до 29 років ув’язнення, але воякові вдалося попасти в списку на обмін і повернутися на Батьківщину:
— Перший мій етап почався в Таганрозі. Там, де треба було вивчати їхні пісні. Два місяці регулярних пісень. З шостої, сьомої ранку до восьмої вечора. Камера квадратних метрів 10-12. Вісім чоловіків у ній знаходяться, і грають одні і ті ж самі пісні. Протягом всіх цих годин ти їх чуєш по десятки разів. Улюблені пісні їхнього президента, пісні «Вставай, Донбас», за походженням з «ДНР», і дуже багато пісень «Вбивай, Хохлов». Мені в Таганрозі пощастило, я вивчив тільки гімн Росії і «Катюшу». Нас за це били, звичайно, але ми просто не вчили інші пісні. Ще нас примушували вчити вірш «Простітє нас, родниє росіяни». Якщо потім на перевірці нас викликають, і ми не можемо пригадати куплет, певний рядок і правильно їх співати, то просто б’ють за це регулярно. В Донецькому СІЗО напроти туалету повісили портрет Путіна. Сидиш в туалеті, дивишся на нього… в Макіївці, коли мене вже засудили, нас примусили вивчити понад шістнадцять пісень. Кожен наш день відбувався так, щоб ми співали всі ці пісні. І це з шостої до десятої вечора, коли ми були на вулиці, незважаючи на те, що там мороз був, мінус 25 градусів, заставляли марширувати і співати всі ці пісні. 160 пісень на день. Вони намагалися пригнітити нас, чинити психологічний такий тиск. Пропонували стати «вагнером» коли я був у Таганрозі. Паспорт пропонували теж. І дуже часто пропонували співпрацю, бути там стукачем, переселяли з однієї камери в іншу камеру. І таким чином вони маніпулювали, обіцяли наполовину скоріше поставити на обмін. Тебе швидше поміняють, ми домовимося, так вони казали.
Національна упередженість, ворожнеча та ненависть до всього українського є не просто політикою нинішнього російського режиму, а іманентно притаманною росіянам властивістю, стверджує старший науковий співробітник Інституту історії України Національної академії наук Роман Подкур. Про це свідчить вся історія перебування України у складі Російської імперії та Радянського Союзу, додав історик:
— В цьому весь парадокс ідеологічної складової радянського комуністичного режиму і російської імперії, так само й сучасної російської імперії. Адже не можна знищити те, чого немає. Проте саме існування інструментів знищення підтверджує, що українська нація є, і Росія хоче її знищити. Це і той парадокс, який пояснює всю ту ненависть, яку відчуває переважна більшість росіян до українців. Тільки через те, що ми відрізняємося такою рисою, як воля. А вони на це не здатні.
Волелюбність українців проявляється в найрізноманітніших формах, стверджують дослідники. Вони зазначили, що подібну ситуацію бачать зараз на окупованих росіянами територіях, де переслідують всіх, хто може чинити спротив. А раніше російський диктатор Володимир Путін відкрито визнав «напружену ситуацію» через партизанський рух.
Олександр Савицький