У щоденнику «Rzeczpospolita» читаємо про відсутність у Європейському Союзі спільної закордонної політики, що проявилося під час іранської кризи. Різні країни були зайняті своїми справами. Польща, яка торік відіграла важливу роль у справі Ірану як організаторка близькосхідної конференції, зосередилася на історичному спорі з Владіміром Путіном. Велика Британія присвятила увагу своєму відокремленню від ЄС, Іспанія – створенню уряду, а Італія запобігала поверненню до влади лідера популістської Ліги Маттео Сальвіні. Та вирішальною була позиція Німеччини. 10 років тому Берлін відіграв ключову роль у порятунку Єврозони, а тепер Анґела Меркель є слабкою, це останній рік її правління. У суботу німецька канцлерка перебувала в Москві, де пріоритетом було закінчення будови Nord Stream 2, попри американські санкції. Тож питання Ірану зійшло на другий план, а давньої обіцянки, що перед візитом у Кремлі кожен німецький лідер відвідає Варшаву, ніхто вже не пам’ятав.
Щоб показати, ніби ЄС усе-таки має якусь спільну позицію, Брюссель захищає угоду з Іраном про ядерне роззброєння, укладену 2015 року. Як читаємо, Європа розплатиться за дестабілізацію на Близькому Сході; можливою є хвиля тероризму або біженців. Авторитарні держави збагнуть, що на 27 країн ЄС не варто зважати. Далі в цій грі може програти Україна, тим більше, що Nord Stream 2 показує межу німецької активності у захист незалежності Києва.
Н.Б.