У тижневику «Sieci» читаємо інтерв’ю із дослідником, який нещодавно разом з колегами зі своєї майстерні представив у Колумбійському університеті в Нью-Йорку проект «Європа згідно з Аушвіецем». У ньому головно йдеться про метод, який уможливлює переказування великих наративів.
Як працювати з великою кількістю архівних матеріалів? Як показати світові найважливіше і не потонути в цьому? Марек Міллер вважає, що за допомогою репортажу як жанру на межі літератури і журналістики можна це зробити якнайповніше. Вже 10 років Майстерня репортажу займається історією Аушвіцу і навіть ширше – Голокостом. Суть цієї роботи полягає в тому, що дослідники не спілкуються із живими про Аушвіц і трагедію Голокосту, а надають голос мертвим. Йдеться передусім про роботу з архівними матеріалами про цей період історії, яких сповна ніхто не відкривав, за винятком науковців, однак їх, як правило, цікавлять якісь окремі аспекти того часу.
Понад два з половиною роки тривала робота над книжкою «Хто сюди впустив журналістів». Вона базується на 41 інтерв’ю. Це і є основний результат проекту «Європи згідно з Аушвіцем». Над книжкою працювало 18 репортажистів, котрі використали 3 тисячі різних розповідей. У проекті також взяло участь понад 200 студентів журналістики. На думку Марека Міллера, їхньою головної метою є написання історії концентраційного табору «Аушвіц». Це, як читаємо у тижневику, звучить малоправдоподібно, але до цього часу ще ніхто не написав історії Аушвіцу, яка була б розказана голосами в’язнів та їхніх катів.
«Sieci»/М.К.