«У соту річницю народження Івана Павла ІІ я думаю, передусім, про 15 років Його відсутності, - пише на шпальтах видання «Rzeczpospolita» головний редактор газети Боґуслав Хработа. - Я думаю про те, яку вирву становлять ці роки у нашому національному житті, порівняно з часом, коли нас підтримував цей винятковий понтифікат».
На переконання публіциста, те, що Іван Павло ІІ вступив на престол у часи, коли Польщу та Східну Європу залив комунізм, не було випадковістю. Чи вибір Кароля Войтили папою римським у 1978 році прискорив відплив цієї хвилі, пришвидшив дегенерацію совєтського блоку? Боґуслав Хработа вважає, що так.
«Без сумніву, процес розпаду був неминучий. Афганістан, західні санкції, банкрутство комуністичної економіки — це все йшло до кінця. Але історія — це ж не сліпі, позбавлені гуманного елементу процеси. Назбирається чимало доказів, що одиниці так само впливають на перебіг історії, як і складні процеси. Поляк, котрий знайшов нове визначення Церкві, був одною з таких одиниць».
«Можемо перераховувати його помилки та недосконалість понтифікату. Натомість ніхто, навіть найзапекліші критики Івана Павла ІІ, не зможуть заперечити, що він змінив світ», - пише Богуслав Хработа. На переконання головного редактора видання «Rzeczpospolita», польський шлях до свободи — це теж заслуга Івана Павла ІІ. «А потім, коли ми вже прокинулися з власною свободою у руках, він був великим, і на жаль, єдиним авторитетом, котрий зумів нас об’єднати, - читаємо. - Увесь політичний клас регулярно відвідував папу римського у Ватикані, просився на аудієнції до Івана Павла ІІ, а папські паломництва до Польщі ставали великими національними маніфестаціями».
Усе скінчилося, на переконання автора статті, у 2005 році, коли Іван Павло ІІ помер. «Після 2 квітня ми залишилися самі, а потім почалися біди, жорстока політика, сталася смоленська трагедія. Нам не вдалося пройти через ці випробування гідно. Нам не вистачало Івана Павла ІІ, забракло нам Кароля Войтили. Дехто ще мав надію, що оздоровчою стане для нас спадщина його понтифікату, пам’ять про цю людину, її моральне, інтелектуальне, релігійне вчення. Ці всі сподівання ми вкинули в один мішок, як у смітник, і це — найтрагічніший підсумок самотності, з якою він нас залишив».
«Чи ми зможемо повернутися до тих часів? - запитує Боґуслав Хработа, - Чи пам’ять про Івана Павла ІІ здолає ще повернути велич? Я би дуже цього хотів, але розум підказує, що та велич вже минула, і нині до неї шлях безкінечно далекий».
Я.С.