Видання dziennik.pl помістило статтю «Спір за операцію „Вісла”. Наскільки можна говорити про польську відповідальність за ці події?»; це – розмова з істориком, політологом і публіцистом Ґжеґожем Мотикою. У статті читаємо, як змінювалася пам’ять про операцію «Вісла», що полягала в примусовій депортації українців 1947 року з їхніх етнічних територій – Лемківщини, Надсяння, Підляшшя і Холмщини – на території у західній та північній частинах Польської Народної Республіки. Певний напрям історичній політиці визначила ухвала Сенату Республіки Польща від 3 серпня 1990 року, в якій операцю «Вісла» визнали злочинною проти українського народу.
За словами Ґжеґожа Мотики, після політичних змін 1989 року значна частина еліт, пов’язаних із «Солідарністю», була готова однозначно засудити операцію «Вісла». Її вважали невиправданою комуністичною репресією. Відрізання від неї мало виражати підтримку бачення вільної Польщі, яка формувалася, та доброзочливу підтримку продержавних незалежницьких устремлінь українців. Причому, СРСР розпався аж 1991 року. Резолюцію Сенату негайно опротестувало посткомуністичне військове лобі на чолі з генералом Войцєхом Ярузельським, і від ухвалення подібного документа відмовився Сейм. До критики постанови Сенату негайно приєдналися також кресово-національні середовища, які тоді формувалися. Досі в таких газетах, як, наприклад, «Myśl Polska» виправдання операції «Вісла» є на порядку денному. Тому співрозмовник видання дуже високо оцінює відкритість президента Алєксандера Кваснєвського, який ініціював діалог з Україною, також історичний. Як читаємо, ще більш критично до операції «Вісла» ставився президент Лєх Качинський.
Сьогодні ж спір дедалі частіше стосується не того, чи депортації українців були слушними, чи ні, а того, наскільки в цьому випадку можна говорити про польську відповідальність за ці події. Частина публіцистів звертає увагу, що злочини скоїли комуністи. Проблема в тому, що (правителі залежної від СРСР післявоєнної Польщі – ред.), Болєслав Бєрут та Владислав Ґомулка, були не лише комуністами, а й поляками, – читаємо у статті.
Н.Б.