81 рік тому, 17 вересня 1939 року, Радянський Союз напав на Польщу. Того ранку, через 16 днів після нападу нацистської Німеччини на Польщу, Червона армія без оголошення війни вторглася зі сходу і захопила західнобілоруські та західноукраїнські землі. Так совєтські війська реалізували рішення таємного протоколу Пакту Молотова-Ріббентропа, підписаного у Москві, у якому Німеччина та СРСР остаточно поділили між собою сфери впливів. Наслідком союзу Гітлера і Сталіна був поділ осамотілої у боротьбі Польщі, який часто називають 4-им поділом Польщі.
17 вересня 1939 року почалася остаточна окупація і поділ Польщі на дві частини – німецьку та совєтську. Як ІІІ Рейх, так і Радянський Союз, крім територіального завоювання, почав поступове знищення інтелігенції та народу.
Нападаючи на Польщу, СРСР порушив Договір про ненапад між Радянським Союзом і Польщею та ряд інших міжнародних угод.
81 рік тому, між 3-ю та 6-ю годинами ранку росіяни вдарили у тил польських військ, котрі боролися із німцями. Раніше вони передали польському послу Вацлаву Ґжибовському ноту із ствердженням, що Польщі більше не існує та інформацією про вторгнення радянських військ на польську територію.
Посол Ґжибовський згадував через багато років в етері Радіо Вільна Європа той день, коли приблизно о 2-ій ночі йому зателефонували із секретаріату віцеміністра закордонних справ СРСР Владіміра Потьомкіна. Його попросили швидко приїхати. «Я був готовий до поганих новин, але ті, що чекали на мене, були ще гіршими», – сказав посол:
«Потьомкін прочитав мені текст ноти Молотова про те, що польська держава припинила існування, у зв’язку з чим радянський уряд наказав своїм військам перетнути кордони Польщі. Я категорично відмовився прийняти ноту, заявивши, що можу тільки повідомити мій уряд про совєтську агресію».
Радянське вторгнення було збройною агресією, здійсненою, як і німецька 1 вересня, без оголошення війни. Для Сталіна напад на Польщу був також особистою помстою за поразку, понесену під час Варшавської битви в 1920 році.
Генерал Феліціян Славой-Складовський, який у вересні 1939 року виконував функцію прем’єра, підкреслив через багато років у Радіо Вільна Європа, що Польщу залишили тоді саму перед агресією тодішніх потуг – нацистської та совєстької:
«Німецький народ кинувся на нас під командуванням зажерливого божевільного Гітлера, а російський народ всадив нам ніж у спину за наказом хитрого Сталіна. На жаль, допомога, яку нам зобов’язані були надати союзники, не надійшла. Побиті, ми не здалися. Наш вересень, попри поразку, є місяцем крові та слави!».
Протягом неповних двох років від совєтського нападу, на землях, анексованих у Польщі, був репресований, розстріляний, ув’язнений, засланий до таборів та примусової праці, щодесятий громадянин Польщі, який жив або опинився на тій територій. У 1940-1941 роках влада Радянського Союзу здійснила чотири великі депортації зі сходу Польщі, що зачепили, за різними даними, від кількасот тисячі до понад мільйона осіб, зокрема жінок і дітей.
Крім того, до совєтської неволі потрапило приблизно 250 тисяч польських солдатів. Уже у вересні 1939 року почалися вбивства військовополонених, що потім переросли у Катинський злочин. Декілька місяців після совєтської агресії на Польщу, 5 березня 1940 року, Сталін наказав НКВД знищити майже 22 тисячі польських офіцерів.
Після атаки на Польщу 17 вересня 1939 року, Радянський Союз зайняв польську територію площею приблизно 200 тисяч метрів квадратних, на якій проживало приблизно 13 мільйонів осіб, з яких приблизно 5 мільйонів були поляками, а решта – українці, білоруси та євреї. Совєтська пропаганда називала вторгнення «визвольним походом» Червоної армії на захист «населення Західної України та Західної Білорусі».
IAR/Т.А.