Видання «Rzeczpospolita» у своєму додатку «Plus Minus» публікує розлоге інтерв’ю з італійським письменником, росієзнавцем Марком Ґалеотті.
На запитання журналіста газети Єнджея Бєлєцького, чи світ повернувся до епохи холодної війни, Ґалеотті відповідає, що «абсолютним пріоритетом закордонної політики Джо Байдена є стримання сили Китаю. Це викликає серед багатьох країн, зокрема, Росії, занепокоєння - вони не хочуть бути пішаками на американсько-китайському шаховому полі. Коли Джо Байден назвав Путіна "кілером", то парадоксально це викликало в Москві як обурення, так і задоволення — Байден вислав сигнал, що Росія щось значить». На переконання співрозмовника газети, з цього ж приводу Путін мало не спровокував війну в з Україною — щоби змусити Джо Байдена до зустрічі. Так, як це було колись із Брєжнєвим, за часів, коли США та СРСР ділили весь світ. «Але це не буде холодна війна у версії 2.0 — вважає Марк Ґалеотті, - Америка все ще є потужна, але перестає бути гегемоном. Вистачить подивитися на дою проєкту «Nord Steram 2»: Вашингтон не в змозі схилити Німеччину відмовитися від цієї інвестиції».
Наскільки далеко може піти Байден щоби захистити Україну й раз і назавжди припинити імперські мрії Росії? Наскільки реальним є вступ України в НАТО? На ці запитання Ґалеотті відповідає: «Ідея членства України в НАТО на сьогоднішній день є нереальною — надто багато країн Північноатлантичного альянсу виступають проти. НАТО є нічим, якщо не дає гарантії реалізації п’ятої статті, а чимало натівських держав не мають бажання висилати своїх військових на війну з росіянами, щоби допомогти якимось двом віддаленим провінціям України. Український президент це добре знає, але веде свою гру, яка показує — Україна тримається далекосяжних планів пришвартування на Заході». На переконання Марка Ґалеотті, Захід не хоче «поставити Росію на коліна», бо боїться поведінки припертого до стіни Путіна. «Захід пам’ятає хаос 90-их років минулого століття і боїться втрати контролю над ядерною зброєю. Крім цього, якщо Путіна загонять в тупик, він може відповісти атакою на балтійські держави — він досконало знає, що НАТО буде важко ефективно на це зареагувати». Плани проведення саміту за участі Байдена і Путіна співрозмовник газети називає успіхом Москви — Путін від «кілера» стає «партнером», з яким сідають за стіл переговорів.
Що з Україною? Як наголошує Ґалеотті, «росіянам завжди залежало на тому, щоби зупинити дрейфування України в західному напрямку. Усієї України, а не тільки окупованої її частини». Причому, як зауважує співрозмовник газети, Путіна задовольнить «якийсь варіант фінляндизації України з обіцянкою, що та ніколи не вступить до ЄС і НАТО. Кремль знає, що мусить піти на компроміс. На відміну від інших галузей, українська армія останніми роками пройшла ґрунтовну модернізацію, нині це 250 тисяч солдатів зі зброєю, це найкращий результат, який Україна мала за свою історію. Росіяни, звісно, можуть перемогти українську армію, але за рахунок серйозних втрат. Для такої перспективи не знайдеться підтримки в російському суспільстві. Пересічного росіянина не обходить Донецьк чи Луганськ, йому не настільки залежить на Україні, щоби бути готовим на повернення російських хлопців у цинкових трунах, як з Афганістану, і щоби погодитися на дренаж держбюджету. Тому думаю, що Путін робить ставку на те щоби перечекати — можливо, після Зеленського з’явиться хтось, з ким можна буде домовитися. Як, наприклад, Юлія Тимошенко».
Я.С.