Після 16 років правління в Німеччині Анґела Меркель у свою останню офіційну поїздку поїхала до Москви. Саме тепер минув рік з того часу, як Алєксєя Навального отруїли, ув’язнивши його у карній колонії; залишилося лише 15 км до завершення будівництва «Північного потоку 2»; війна з Україною все ще витає у повітрі, а на горизонті нова міграційна криза, яку Росія та Білорусь вже розглядають як частину власної гібридної війни проти ЄС. Остання поїздка до Москви не повинна бути несподіванкою, вона швидше доповнює ті кільканадцять років правління Меркель і букет квітів, подарований їй господарем Кремля – красномовний цього символ.
Що насправді рухає політику Німеччини щодо Росії? Чим є така політика Берліна? Часто кажуть, що йдеться про економічні інтереси, особливо енергетику, ще недавно з точки зору постачання газу, а зараз також через енергетичну трансформацію в ЄС та майбутнє виробництво нового палива з водню. Однак це лише частина правди.
Меркель заявила в Москві, що «Північний потік» – це європейський проєкт. Це можна визнати відкритою насмішкою, але, на мою думку, це виражає саму суть способу мислення Берліна про Росію як про основу його політики в Європі. Протягом 300 років Берлін розглядає відносини з Росією як спосіб побудови власної позиції наддержави в Європі. Через цю призму він дивиться на континент, а особливо на нашу його частину. Це суть притягування Німеччини та Росії. В історії був лише один момент, коли це змінилося – холодна війна та поділ Німеччини. ФРН або Західна Німеччина, була найбільш англосаксонською, або західною Німеччиною в німецькій історії. Об’єднання не повинно було змінити цього, але починаючи з Ґергарда Шредера, під час великої депресії Америки, виходу Великобританії з ЄС та маргіналізації Франції, оця давня німецько-російська сила притягування відновилася, і тепер остаточно була завершена Меркель.
І ще одне: після 1989 року здавалося, що Польща та Центральна Європа можуть змінити силу німецько-російського притягування, яка була фатальною для Європи. Сьогодні, через три десятиліття, ми повинні відкрито сказати, що ми у цій справі зазнали повної поразки. Тож подумаймо про висновки.
«Rzeczpospolita»/В.П.