«Північний потік-2» став деструктивним символом у польсько-німецьких відносинах. Він мав би скоріше залучити обидві країни до спільних дій для України, пише експерт Німецького інституту з міжнародних питань та безпеки у Берліні (SWP) Кай-Олаф Ланґ на шпальтах «Rzeczpospolita».
Як зауважує він, контроверсійний балтійський газопровід «Північний потік-2» завжди був більше, ніж просто інфраструктурним проектом для транспортування газу з Росії до Німеччини та Західної Європи. З самого початку він мав і політичний вимір, як, мабуть, єдиний наразі флагманський проект німецько-російського співробітництва. Якщо з німецької точки зору для його побудови існує ряд зрозумілих економічних аргументів, то наслідки у сфері зовнішньої та європейської політики є дискусійними: Україна, яку має консолідувати ЄС, буде ослаблена новою магістраллю, оскільки вона втратить свою транзитну силу щодо Росії і стане більш вразливою, наголошує експерт.
Автора статті не дивує, що «Північний потік-2» також став теж «яблуком розбрату» в польсько-німецьких відносинах. Хоча б тому, що безпека Польщі тісно пов'язана зі стабільністю та незалежністю України. Однак, всупереч суперечкам щодо «Північного потоку-1», будівництво нового газопроводу-близнюка має іншу якість, вважає він. Більшість дискусій про трубопровід відбуваються поза енергетикою. У результаті «Північний потік-2» живе власним життям як темний символ у польсько-німецьких відносинах, відзначає Ланґ.
На переконання автора, на це є дві досить фундаментальні причини. З одного боку, за його словами, польсько-німецька відсутність злагоди є результатом взаємного розчарування та фрустрації. У Польщі партнера альянсу, Німеччину, звинувачують у нелояльності чи навіть зраді, наївності політики безпеки та політично помітного інвестування у відносини з Росією. З іншого боку, як продовжує експерт, у Німеччині активні спроби Польщі запобігти та уповільнити будівництво газопроводу зустрічаються з неохотою.
З іншого боку, як пише Ланґ, навколо «Північного потоку-2» є глибокі розбіжності в політиці безпеки, які, по суті, є результатом різного сприйняття загроз загалом і різного погляду на Росію зокрема. Простіше кажучи, можна сказати: німці бояться всього, крім Росії, поляки не бояться нічого, крім Росії, наголошує автор.
«Тому не дивно, що Німеччина та Польща проводять принципово різну політику щодо Росії. У Польщі намагаються жорстко і рішуче протистояти зухвалій державі, оскільки є побоювання, що поступки лише переконають Росію до „більших апетитів”. Висловлюючись виразно, польське „реалістична” позиція звучить так: „Погладь нахабу, він вдарить тебе, вдар нахабу, він погладить тебе”. Тому Польща проводить політику диверсифікації у стратегічно чутливому газовому секторі (за винятком імпорту нафти та вугілля)», - зауважує експерт.
Автор при цьому погоджується, що з 2014 року змінився і підхід Німеччини до Росії. «Часи співу пісень про „зміни через зближення” давно минули», - пише він. Однак, незважаючи на це, є деякі досить стабільні елементи, які, ймовірно, продовжуватимуть формувати ставлення Німеччини до Росії. І це незважаючи на різноманітні концепції поводження з Росією, які є у політичному спектрі, які знову з’явилися під час виборчої кампанії у Бундестаг. «Вони включають двосторонню стратегію рішучості та діалогу, віру в те, що Росія є незамінним партнером у вирішенні важливих міжнародних конфліктів, і що Захід повинен уникати подальшої антагонізації Росії, вживаючи додаткових заходів на її східному фланзі після чіткої відповіді НАТО у вигляді рішень, прийнятих на самітах у Уельсі та Варшаві», - переконує Ланґ.
А наступній частині статті автор пише про значення України та як Nord Stream 2 вплине на польсько-німецькі відносини у майбутньому. «Є багато ознак того, що в найближчі місяці буде суміш напружених „битв” за деталі та більш жорстокі зіткнення. Після укладення німецько-американської угоди ключовим питанням буде, за яких умов і коли газопровід може розпочати роботу. Крім ЄС, важливу роль будуть відігравати німецькі суди та регулятори, а майбутній федеральний уряд матиме важливі сили, щоб наполягати на суворому виконанні всіх європейських правових вимог», - вважає Кай-Олаф Ланґ.
Він вважає, що водночас Ґазпром намагатиметься створити доконані факти щодо незручних і тривалих концесійних процедур в умовах невеликої кількості газу в європейських сховищах і майбутньої зими: Німеччину та інші ринки мають переконати у «небюрократичному» запуску «Північного потоку-2» під час насування газової кризи. В обох випадках, як у разі введення в експлуатацію після тривалого процесу затвердження, так і швидкого запуску, трубопровід через Балтійське море продовжуватиме бути актом німецького одностороннього втручання та порушенням солідарність з Польщею.
Щоб не бути «токсичним знаком взаємного розчарування», на переконання експерта, Німеччина має показати, що вона - паралельно зі своєю прагматичною політикою щодо Росії - готова продовжувати підтримувати стабільні та інтенсивніші зв’язки України з Європейським Союзом, виходячи за межі дій згідно німецько-американської угоди та двостороннє енергетичне партнерство з Україною. Експерт наголошує, що найкраще їй показати це разом з Польщею та іншими партнерами з Центральної та Східної Європи. Водночас Польща повинна бути готова до співпраці з Німеччиною, незважаючи на відсутність довіри до політики Німеччини щодо Росії та Сходу, пропонує автор статті.
Автор погоджується, що втрата двох мільярдів доларів за транзит є болісно. Але, на його думку, Україна не може розраховувати на ці доходи вічно. Тому для Києва не може бути жодної далекосяжної «гарантії дефіциту» через менші надходження від транзиту. На думку Ланґа, також ЄС має бути обережним щодо зобов’язань про енергетичну солідарність для України. На його думку, Росія може перевірити, чи ЄС насправді дотримується своїх обіцянок, і наслідки цього тесту можуть поразкою завершитися для ЄС.
«Однак слід також зазначити — і Польща тут безсумнівно права, — що „Північний потік-2” послаблює цілі зовнішньої політики Європейського Союзу щодо України. У зв'язку з цим для запуску трубопроводу також потрібні нові зобов'язання ЄС, щоб не спонукати Росію знову чинити на Україну серйозний тиск. Іншими словами, у Росії не повинно складатися враження, що „Північний потік-2” є частиною ширшої готовності ЄС чи Заходу дозволити Україні вийти на геостратегічну нічию землю. „Північний потік-2” не може стати політичним відштовхуванням України», - наголошує автор.
Кай-Олаф Ланґ не має сумнівів, що Німеччина та Польща можуть зробити ряд спільних кроків щодо України.
По-перше, Німеччина та Польща можуть розпочати ініціативу щодо стійкості та безпеки українського енергетичного сектору. За його словами, це такі заходи, спільно зі США, можна би було реалізувати у межах ініціативи Трьох морів. По-друге, слід розглянути можливість раннього тристороннього польсько-німецько-українського співробітництва у сфері водню. Він звертає увагу на величезний потенціал України в цій сфері, аби в майбутньому транспортувати водень з України на Захід, використовуючи модернізовану існуючу мережу трубопроводів.
Загалом, на переконання експерта, Німеччина та Польща могли б представити на форумі ЄС довгострокову трансформацію української енергетичної системи до безпечної та кліматично нейтральної як можливий приклад успіху кліматичної політики ЄС та зовнішньої кліматичної політики, і таким чином сприяти більшому схваленню підтримки України.
По-третє, у межах Східного партнерства Німеччина та Польща можуть наполягати, що три країни, пов'язані з цією співпрацею, тобто Україна, Молдова та Грузія, можуть розраховувати на нову пропозицію ЄС, якщо їхні угоди про асоціацію будуть успішно виконані. Автор має на увазі у майбутньому приєднання до внутрішнього ринку ЄС, до елементів бюджету ЄС та включення до спільної зовнішньої політики і політики безпеки.
«Rzeczpospolita»/Т.А.