За останні роки режим Аляксандра Лукашенка медіа і деякі дослідники часто називали «останньою диктатурою у Європі». Як пише Войцєх Кононьчук на сторінках тижневика «Tygodnik Powszechny», «абстрагуючись від прикметника „остання”, до серпня 2020 року справді можна було говорити про сконсолідовану авторитарну систему. Парадоксально, але в цій системі були певні оази свободи. Опозиції не допускали до влади, але не заборонялася діяльність опозиційних партій. Діалог, що розвивався із Заходом, спричинився до того, що режим випустив на волю останніх політичних в’язнів. Телебачення було під повним контролем влади, але існували незалежні інтернет-портали, які знали, де є межа автоцензури», - йдеться у статті. Як читаємо далі, переломним моментом у розвитку режиму стали сфальсифіковані президентські вибори у серпні 2020 року, а після них – протести по всій країні. «Наляканий масовим суспільним бунтом Лукашенко вирішив, що лише різкі дії врятують його владу. По оазах не залишилося і сліду».
За останні місяці білоруський режим закрив всі найважливіші незалежні медіа, журналісти яких, що не потрапили до в’язниць, змушені були емігрувати, де на новому місці переважно продовжують свою діяльність. На підставі нового закону ці незалежні медіа визнано екстремістськими. За співпрацю з ними загрожує покарання до семи років позбавлення волі. Все більше противників режиму змушені до еміграції. І це не лише журналісти, а й політологи, економісти, програмісти виїхали з Білорусі, так би мовити, «на всякий випадок». Складно сказати, якою є ця кількість вимушених мігрантів, але це щонайменше декілька десятків тисяч.
Донедавна важко було повірити в те, що людей можна карати за настільки абсурдними звинуваченнями. «У Білорусі основні права та свободи просто перестали існувати. Модель управління країною нагадує воєнний стан. Режим розуміє, що щоби він не зробив, він не переконає суспільства. Залишається насильство, що має виокремити всілякі прояви поведінки незгодних з лінією режиму – виокремити і залякати».
«Tygodnik Powszechny»/М.К.