Протягом усього періоду влади першого секретаря ЦК КПК, а потім президента Казахстану Нурсултана Назарбаєва, ця країна, хоча й формально лавірувала між Росією, Китаєм і США, та фактично перебувала в орбіті російського впливу.
З іншого боку, Китай постійно посилює інтерес до свого західного сусіда, який не тільки володіє величезними покладами сировини, але і є переднім планом європейського континенту (саме через Казахстан пролягають залізничні та автомобільні шляхи Нового шовкового шляху). Тож той, хто контролює Казахстан, з часом буде керувати Азією. Китай усвідомлює це. Росія також. Вона не може дозволити собі втратити вплив у регіоні.
Швидше за все, російська допомога правителям в Астані матиме неабияку ціну – посилення залежності від Москви.
Однак необхідність залучення Кремля до цього регіону, навіть на деякий час, може ускладнити його атаку на Україну. Кольорові революції, що спалахнули в багатьох регіонах Східної Європи та Кавказу в ХХІ столітті, сьогодні можуть мати своє продовження в Центральній Азії. Зрештою, пострадянські суспільства рано чи пізно прокидаються і відкидають авторитарні уряди, підпорядковані Росії.
«Gazeta Polska Codziennie»/В.П.