Вторгнення Росії в Україну мало стати кількаденною прогулянкою, що ілюструє могутність російської армії, а стало кривавим місивом для кремлівських військ, пише Марцін Рошковський. Героїчна оборона України була б неможлива без технічної, військової, розвідувальної та логістичної підтримки з боку країн НАТО, а також волонтерів з усього світу, щоб допомогти українцям боротися з агресором, підкреслює політолог.
Цього всього не було б також, якби не мудра і послідовна стратегічна комунікація України та наративи, які мають викликати конкретні емоції. Війна в Україні на практиці показує, що сьогоднішні збройні конфлікти значною мірою виграються не лише за допомогою танків, літаків і кораблів, а й за підтримки світової громадської думки.
Важливість громадської думки в демократичних суспільствах має величезний вплив на рішення, які приймаються політиками в цих країнах. Її тиск часто сильніший, ніж прохання та погрози, які надходять дипломатичними каналами, переконує політолог.
Від початку конфлікту українці послідовно творили свій імідж в очах міжнародної спільноти. Образ жертви нещадної агресії, яка заслуговує на допомогу, яка залишилася сама, президент якої залишився в країні, незважаючи на пропозицію евакуації. Для тих, хто знайомий зі Святим Письмом, цей образ нагадує боротьбу Давида з Голіафом. Давид – це маленька, кинута на поталу Росії, Україна, а Голіаф, який мав швидко розправитися зі своїм противником, - це Росія.
Для Заходу був підготовлений інший наратив, який полягав у підкресленні непропорційності сил захисника та загарбника. Українці не хвалилися своїми танками, артилерією чи силами протиповітряної оборони, пише Марцін Рошковський. Проте наголошували на погано оснащених підрозділах територіальної оборони. Як наслідок, у західній інфосфері з’явився образ майже партизанської армії, яка зіткнулася з переважаючими танковими формуваннями Росії. Це спонукало спільноти західних країн чинити тиск і закликати свої уряди постачати танки, артилерію та літаки в Україну.
Ця гнучка стратегічна комунікація не є випадковістю. Вона злагоджена та чітко спланована, говорить експерт. До нинішньої війни українці готувалися довго. Також з точки зору стратегічної комунікації.
Україні на створення ефективної комунікативної стратегії знадобилося трохи більше року. Це теж урок для Польщі, переконує політолог.
Польща, як прифронтова держава, має підготувати комунікаційну стратегію як для внутрішнього використання, так і, перш за все, для зовнішнього використання. Криза на кордоні з Білоруссю дала Польщі певний досвід. Однак недостатньо створити те чи інше англомовне телебачення чи організувати хепенінг у столицях європейських країн.
Щоб стратегічна комунікація була ефективною, вона повинна мати міцний фундамент і бути тісно скоординованою. Польському уряду варто створити відповідальний за це центр, використовуючи досвід України, підсумовує політолог.
«Rzeczpospolita»/Д.Н.