Путін бореться за своє життя, адже визнати поразку для нього — не варіант, — пише публіцистка Анна Лабушевська в тижневику Tygodnik Powszechny.
Раптові повороти, героїчний опір українців, західна солідарність і всі непередбачені наслідки війни змушують Кремль шукати нові рішення та викривають усю нефункціональність системи.
За кілька місяців від міфу про «другу армію світу» — велику, непереможну та шляхетну — не залишилось і сліду. Росіяни в погонах виявилися мародерами, злочинцями та ґвалтівниками на чолі з бездарними командирами. Навіть більше: отримують низку нищівних поразок на фронті.
За останні тижні українська армія провела успішні контрнаступи в Харківському та Херсонському напрямках, відновивши контроль над значними територіями.
Відповіддю Кремля стала мобілізація, анексія окупованих територій і введення там воєнного стану.
Як анонсувалося, мобілізація мала стосуватися лише резервістів, зокрема тих, хто має військову спеціальність. На практиці ж виявилося, що задля досягнення поставленої мети мобілізації 300 тисяч чоловіків доводилось навіть влаштовувати облави на вулицях. Адже охочих йти на фронт як гарматне м'ясо не вистачало.
На прикордонних переходах наприкінці вересня утворилися гігантські затори — понад 700 тисяч чоловіків тікали від мобілізації та хотіли якнайшвидше покинути Росію. Супутникові знімки цих черг потрапили в ЗМІ і стали світовою сенсацією. Однак у Кремлі зробили вигляд, що їх не бачать.
«Виїхали переважно молоді, ініціативні та творчі люди. Ті, хто не вписується в суспільні парадигми Кремля: не підтримує війну, критично ставиться до дій влади і не ототожнює себе з гаслами пропаганди. Путін хотів би позбутися таких людей, аби не псувати пейзаж слухняних мас, які йдуть за лідером і не задумуються про те, щоб змінити його на іншого», — пише авторка.
Через неспроможність досягти цілей, проголошених на початку вторгнення, а саме — повного підкорення України та параду перемоги в Києві, — режим пішов на втішний приз: оголосив про анексію чотирьох українських областей.
Приєднання завойованих територій мало показати, як стверджують аналітики Центру східних досліджень, що «Росія не втратила здатності повертати території, які вона вважає своїми».
Приєднання — це спроба прикрити політичні та пропагандистські поразки на передовій, — переконана Лабушевська.
Але з цього нічого не вийшло: українська армія не припинила контрнаступу. У день «об'єднавчого» свята в Кремлі українцями було відвойовано місто Лиман, уже внесене в договори про приєднання до Росії. Кремлю довелося вносити правки в документи на ходу.
Війна також розбурхує кремлівське болото, — пише публіцистка. З’являються нові претенденти на владу.
Зокрема, є припущення, що місце Путіна може зайняти Євгєній Пріґожин, якого називають «кухарем Кремля».
Чи стане він конкурентом Путіна?
На думку Анни Лабушевської, поки що Путін зберігає свої інструменти управління: «Багато залежатиме від того, наскільки гра Пріґожина зможе переконати Путіна в тому, що йому потрібен "кухар", і що він не має політичних амбіцій».
Примусова мобілізація, примусова робота на державу, затикання рота невдоволеним, — свідчать про одне: для Путіна головна мета — будь-якими засобами утриматися при владі та усунути будь-які загрози.
На завершення статті Анна Лабушевська цитує українського журналіста Віталія Портнікова, який переконаний, що бандитські методи, які використовує Путін у війні — концтабори, фільтрація, розграбування майна, репресії тощо — рано чи пізно призведуть до окупації тираном самої Росії.
Tygodnik Powszechny/І.Т.