У виданні Dziennik Gazeta Prawna професор Варшавського університету доктор габілітований Міколай Павляк каже, що «люди, котрі дотепер витримали в Україні, мають досвід життя під обстрілами і багато з них воліє жити навіть у вкрай важких умовах, але у себе».
На його думку, нині ключовим є питання, що далі з тими українцями, котрі вже є у Польщі, а також тими, що, можливо, приїдуть. На його думку, вже видно «зрив поляків, про що неодноразово говорилося, і його довше не стримати у великих масштабах». «Бо воєнна ситуація, як би це не звучало, стає буденністю. У цю ситуацію вписуються події у прикордонному Переводові, де загинуло двоє чоловіків. Я переконаний, що навіть ця трагедія не вплинула на сприйняття нами України та на переконання, що Росія у цій війні більше не має успіхів. Ми теж знаємо, що більше не рятуємо людей у ситуації тотальної загрози, бо Україна бореться і робить це ефективно. Сьогодні важливо не піддаватися наративу, у якому вдасться вбити клин у нашу єдність, прищепити думку, що суспільству перестає подобатися те, що ми допомагаємо», — пояснює у розмові професор Міколай Павляк, соціолог та експерт із міграції та міграційної політики.
За його словами, надалі більшість поляків доброзичливо ставиться до українців, а скептичних осіб меншість. Водночас він застерігає, що проблема може з’явитися, коли така меншість організується і отримає голос. Павляк нагадує, що від початку війни зацікавлення таким розвитком подій демонстрували нішеві політичні угрупування, зокрема, одне, що представлене у польському парламенті, тобто Конфедерація, якій важливо ворожість та побоювання щодо біженців зробити мейнстрімом.
Міколай Павляк теж звертає увагу на побічні ефекти досі сильного серед поляків стереотипу про біженців, а також наслідки польського незнання українського суспільства, яке є надзвичайно різноманітним. Так він відповідає на запитання, що поляки бачать, що у Польщі, крім людей, котрим потрібна підтримка, є й такі, котрі орендують розкішне житло, роблять покупки у дорогих крамницях та бутиках. «Добре, що є українці, котрі чудово справляються. Питання тільки, чи це завжди і напевно воєнні мігранти? Пересічний поляк не розпізнає тих, котрі живуть у нас багато років, і тих, котрі тут віднедавна. Не забуваймо, що міграція останніх років була дуже різною. Крім осіб, котрі приїжджали прибирати, були й такі, котрі розвивали технологічні фірми. Світлини із лютого-березня були дуже проймаючими, але біженець не має одного обличчя», — наголошує Міколай Павляк.
Експерт переконаний, що найкраще — робити те, що й раніше, тобто дозволити українським мігрантам якомога більше брати участь у громадському житті Польщі. Але не забувати, що й надалі йтиметься до специфічну демографічну групу — неповнолітніх та жінок. «Тому варто дбати про доступ дітей до освіти у польських школах. А за тими, котрі навчаються дистанційно, наглядати. Аби запобігти їх виключенню та відчуженості», — наголошує експерт.
Павляк теж нагадує, що міграція з України до Польщі — це не явище останніх місяців. Цей процес триває десятки років, однак посилився він від 2014 року. Після 24 лютого — це також було зусилля приблизно мільйона українців, котрі вже були у Польщі та допомагали співвітчизникам.
Dziennik Gazeta Prawna/Т.А.