«Ждуни» — це невдахи в житті, часто бідні, мають проблеми з алкоголем, іноді покинуті родиною — байдужі до політики, батьківщини, громади. Замкнені у бутті в своїй безнадійності, вони звинувачують у своїх невдачах державу — неважливо чи це Україна, Латвія чи Казахстан, вони просто не зізнаються у власній халатності, некомпетентності, та вказують на владу та політиків як на винних у своїй бідності.
На Донбасі це набуло інституційних форм: партійні установи організовували роботу в шахті, квартиру в багатоквартирному будинку, їдальню на заводі, літні поїздки до Криму чи Сочі. Коли СРСР розпався, до влади в українських Донецькій і Луганській областях прийшли партійні (Донецьк) чи комсомольські (Луганськ) люди, які підтримували цю систему, звинувачуючи у всіх бідах Київ. Так виріс цілий клас волоцюг із розкішними фантазіями — сьогодні вони вірять у різноманітні теорії змови, — пише тижневик.
До цього додалася багаторічна пропаганда російських ЗМІ, які роками мали сильніше охоплення на сході України, ніж передавачі українського телебачення. Весь цей мікс впливу, дезінформації, деморалізованої влади (звідки вийшов екс-президент України Віктор Янукович).
Зрештою, ця ненависть до світу була підкріплена ще одним процесом. Коли в 2014 році путінські «зелені чоловічки» напали на Донбас, наступні роки нормальні люди все частіше визнавали, що тут нема чого шукати, що війна, корупція і відчуття тимчасовості вбили залишки ініціативи і свободи.
Нещасним людям подобається спостерігати, як трагедії поширюються далі, глибше, ховаючи справжніх і уявних винуватців їхнього нещастя. Ці цілі Росія реалізує ідеально — експортує злочини, грабунок і людські драми, рівняючи всіх перед долею в одній безнадійності, — підсумовує видання.
Sieci/Д.Н.