Президент Туреччини вирішив винести на розгляд парламенту рішення про розширення Альянсу до 32-ї країни-члена. Він сподівається, що в обмін на це Америка надасть йому підтримку в боротьбі з палестинським угрупованням ХАМАС і не допустить економічної катастрофи для країни, — вважає видання Rzeczpospolita.
Після вторгнення росії в Україну в лютому минулого року Гельсінкі та Стокгольм зробили спільні кроки для приєднання до НАТО. Однак у квітні цього року до Альянсу прийняли лише Фінляндію.
До цього дня членство Швеції блокують Туреччина та Угорщина, але поширена думка, що остання країна негайно схвалить приєднання Швеції, коли це зроблять турки.
Офіційною причиною опору Ердогана стала, на його думку, надмірна толерантність шведської влади до курдських націоналістів.
Ердоган висував Стокгольму абсолютно нереалістичні вимоги. Переговорний процес між Анкарою та Брюсселем роками стоїть у глухому куті.
Однак на липневому саміті Атлантичного альянсу у Вільнюсі турецький лідер пообіцяв розблокувати процес ратифікації.
Чому Ердоган раптом зараз передумав?
Журналісти пов’язують це з нещодавнім нападом ХАМАС на Ізраїль.
The Times of Israel з посиланням на вашингтонський портал Al Monitor повідомляє, що лідера терористичної організації Ісмаїла Ганія попросили покинути Стамбул лише після нападу на Ізраїль. У мережі з'явилися записи, на яких він дивиться по телевізору за нападом і не приховує своєї радості з цього приводу. Запис, ймовірно, був зі Стамбула.
У новій роздачі карт на Близькому Сході Ердоган хоче посилити роль Туреччини. Вона навіть має амбіції взяти на себе роль Єгипту як головного посередника між Ізраїлем і палестинцями, що, однак, малоймовірно.
Проте, щоб відкупитися від співпраці з ХАМАС в очах американців, Анкара повинна закрити свій фронт зі Швецією. Американці можуть погодитися на таку угоду, тому що зараз пріоритетом Вашингтона є не допустити втягнення Ірану (через Хезболлу) у війну з Ізраїлем.
Як вважають журналісти, Ердоган також потребує підтримки Заходу на економічному фронті. За його правління протягом 20 років країна надзвичайно швидко розвивалася. Проте політика абсолютного зростання призвела до вибуху інфляції (60%) і втечі інвесторів.
Тепер Туреччина змушена платити дуже високі відсотки за позики на фінансових ринках, що в довготерміновій перспективі може призвести до збанкрутування країни.
Rzeczpospolita/І.Т.