Українська Служба

«Пам’ять найдовше тримається серед скривджених і їхніх нащадків»

09.04.2024 12:00
«Gazeta Wyborcza» подає велику статтю канадця польсько-єврейського походження Вітольда Лілієнталя, у якій автор наголошує, що за незнання історії, за погодження з маніпулюванням історією платимо дуже високу ціну
Ілюстраційне фотоhttps://pxhere.com/CC0 Domena publiczna

Автор статті має таку перевагу старшого віку, що історія вкарбована в його особистий досвід. Він пам’ятає закінчення холодної війни, розвал СРСР і ейфорію в Європі, яка, частково, призвела до сьогоднішньої ситуації. Статтю починає з далеких тепер 1980-х, коли був вражений почутим в Америці абсолютним переконанням, що Друга світова почалася з Гаваїв. Тоді, ностальгійно зауважує Вітольд Лілієнталь, «нікому й не снилося, що молодий девелопер і мільйонер Дональд Трамп зі штату Нью-Йорк захоче у майбутньому стати президентом і змінити Америку в такий спосіб, від якого мільйони американців і європейців кидає в холодний піт. Ніхто, зрештою, крім, може, купки офіцерів КГБ, не чув тоді прізвища путін».

Ця перевага старшого віку болюча, як свідчить уже заголовок статті. Автор, міркуючи про те, навіщо знати історію, нагадує, що ще дві тисячі років тому стародавні римляни знали відповідь на це запитання: «historia magistra vitae est» (історія — учителька життя). Близькою для нього є й відповідь Марґарет Етвуд, що ми повинні вивчати минуле «не для того, щоби його увічнювати, але для того, щоби передбачати те, що має статися».

Водночас автор статті застерігає від небезпеки маніпулювання історією, засвоєння історії, «отруєної» пропагандою.

Аж у другій половині статті Вітольд Лілієнталь аналізує смертоносну політичну програму польської Конфедерації; у її «piątka Mentzena», п’яти положеннях, він читає, зокрема, Польщу  без євреїв, без ЛГБТ, без абортів і поза ЄС.

Автор висловлює припущення, що «молоді люди, які потрапили до цього формування, не мають правдивих знань про те, чим був расизм, упряжений у створення й пізніше функціонування фашистської держави в Німеччині».

Він убачає схожість із людьми в США, які підтримують Трампа: «Якби чули про Сталіна та розуміли, що путін, із яким приятелює Трамп, не надто відрізняється від зразка, вони би зрозуміли, у яку небезпечну для Америки й світу гру ми втягуємося».

Стверджуючи думку, про те, що кожен народ має добрих і поганих представників, тому не можна узагальнювати, автор закінчує свою статтю закликом до зосередження уваги на елементарних знаннях історії, які дозволять помітити «рухи й голоси, які можуть походити з різних спектрів політичного спектру, але які повинні увімкнути тривожну червону лампочку».

Gazeta Wyborcza/С.Ч.