«Після внесення змін до закону про мобілізацію в Києві на найвищому рівні почалися дебати про те, чи сприятимуть західні країни, де є українські біженці та переселенці, мобілізації чоловіків призовного віку. Усе вказує на те, що, незважаючи на кілька суперечливих сигналів із країн Балтії та Польщі, західні партнери України навряд чи братимуть участь у цій практиці», — читаємо у статті Марціна Германа «Депортація призовників в Україну. Це не так просто» на шпальтах Gazeta Polska Codziennie.
Як пише автор, Захід місяцями наполягав на розширенні мобілізації, але водночас самій Україні «своїх» українців, ймовірно, не хоче віддавати, бо має вигоду від їх праці. «У добу нестачі людей на ринку та катастрофічної демографії українські іммігранти, котрі просто хочуть інтегруватися та розвиватися, — це величезна конкурентна перевага. Водночас у самій Україні майже щодня погіршується демографічна ситуація. У країні відбувається депопуляція. […] Напад Росії значно пришвидшує згубні для соціальної тканини й держави процеси», — зазначає Герман.
«Україна стоїть перед потужною дилемою — як одночасно зберегти та навіть розбудувати велику армію, а при цьому зберегти наймолодше покоління, зберегти від винищення. […] Однією з головних демографічних проблем України залишається війна, але не тільки. Звісно, є численні жертви серед молоді: солдати, цивільні, діти — вбиті та викрадені Росією, проте ще більше українок та українці виїхало. При чому сотні тисяч, якщо не мільйони зробили це ще до повномасштабної війни. Тому зрозуміло, що Україна хоче, аби принаймні частина з них повернулася, не тільки щоб у лавах армії брати участь у прямих зіткненнях, але теж щоб працювати на забезпечення тилу й економіки. Але примусом Київ може цього не досягти», — вважає автор.
Марцін Герман вважає сумнівним те, що європейське законодавство може дозволити депортацію українських чоловіків, адже, як пише, суди в Європейському Союзі ніколи не розглядали подібних справ. І дуже ймовірно, що якщо потенційний українець, якого мали би депортувати, звернеться до суду, то отримає позитивне для себе рішення.
Публіцист звертає теж увагу на думки, що мільйони українських працівників за кордоном є певною мірою силою цієї країни, а не тільки її втратою. Вони підтримують українську економіку відправленими грошима, багато витрачають на армію, лобіюють за Україну, набираються досвіду. За оцінками експертів, як пише Герман, на кожного солдата на фронті припадає шість осіб, котрі працюють на нього в тилу, серед них є також емігранти.
«Неможливо приховати, що відбувається поглиблення ворожнечі між українцями, котрі залишилися на батьківщині, і тими, котрі виїхали. Але якраз роль держави об’єднувати, а не ділити громадян. […] Коли закінчиться війна, то не всі, але багато українців повернеться в Україну, і тоді знадобляться й фахівці, й люди успіху, як й солдати», — підсумовує Марцін Герман.
Gazeta Polska Codziennie/Т.А.