Gazeta Wyborcza розпочинає першу сторінку матеріалом Вікторії Бєляшин «Атаки в Дагестані», де докладно описані напади на церкву й синагогу в Дебренті й Махачкалі, перестрілки, а також повідомляється, що «росія швидко вказала винних». Винні, звісно, кляті українці й їхні західні поплічники. Утім Дмітрій Роґозін, колишній шеф Роскосмосу, зауважив, що не варто кожну терористичну атаку приписувати Україні й НАТО, бо «этот розовый туман приведет нас к большим проблемам. В чужом глазу соринку видим, в своем — бревна не разглядим. А пора бы». Інформатори державних ЗМІ повідомляють, що за нападами стоять прихильники Ісламської терористичної організації. Декотрі з них уже раніше зафіксовані у базах російської служби базпеки як учасники вахабітських кіл.
На другій сторінці газети у рубриці «З іншого боку» Вацлав Радзіновіч оцінює, що в ситуації з Дагестаном «господар Кремля повівся нетипово. Зазвичай швидкий на коментарі, мовчав, а вчора близько полудня його речник прямо сказав, що шеф не має, що сказати». Це можна зрозуміти, — іронічно зауважує автор статті, адже росія щосили перконувала світ, що терористичний напад у Крокус-холі здійснили українці, а тепер уже не лише не вдасться так переконувати, але й попередня їхня версія виразно обнуляється. А це погана новина для прихильного до росії так званого «глобального Півдня», який хотів би підтримувати росію в боротьбі з Вашингтоном, а зовсім не з ісламістами.
Автор зауважує, що Дагестан — земля обітованна для ісламського підпілля, оскільки в Республіці проживають представники більш як 110 національностей і лише офіційних мов є 14. «Це справжня як мовна, етнічна, так і релігійна Вавилонська вежа, клубок ворожості й суперечливих інтересів», — характеризує польський журналіст, додаючи, що керує цією територією росія в звичний спосіб: купує еліту й дозволяє їй там керувати, як забажається, тобто дуже жорстоко, як у Чечні.
Московська концепція презентації себе як великого миротворця, який «усмирив» Кавказ та скидання відповідальності на місцеву еліту не виправдовує себе. Утім, «цієї легенди ставити під сумнів не можна. У будь-якому випадку сміливців, які би наважилися це зробити, у Москві немає».
Gazeta Wyborcza/С.Ч.