Єжи Бачинський і Маріуш Яніцький у статті з назвою «Половинчаста половина шляху» згадують про величезну мобілізацію напередодні виборів 15 жовтня 2023 року, коли «при рекордній до сьогодні 75% явці демократичному табору вдалося відсунути ПіС від влади. Це зовсім не було очевидним, а настрої перед тими виборами, що сьогодні вже слабко пам’ятається, були досить мінорними, передбачалося, швидше, продовження урядування Ярослава Качинського і його команди».
Автори також згадують, як «великий тур Дональда Туска й Марш мільйонів сердець у Варшаві, надзвичайна мобілізація в день голосування разом зі славною нічною чергою до урн у Вроцлавському Яґодні, а також хороший результат "Третьої дороги" дали в результаті "Громадянській коаліції" аж 248 мандатів».
Автори також згадують величезну надію, що «політичне чудо» дасть хороші результати. Утім, завдяки президентові Дуді теперішня опозиція «зіпсувала смак перемоги», оскільки з призначенням нового кабінету Дуда зволікав до останнього моменту й надалі чинив усілякі перешкоди, а всі види влади після 10 років правління лишалися підпорядкованими партії «Право і справедливість».
Автори відзначають і факт, що після десятиліття правління без внутрішніх суперечностей поляки відзвичаїлися від складних конструкцій із кількох партій, із різними програмами, амбіціями лідерів і под.
Перерахувавши згадані й деякі інші перешкоди, автори фіксують низку цілком об’єктивних недоліків нової влади, які призвели зокрема й до перемоги «політичного дебютанта Кароля Навроцького».
Серед конкретних недоліків згадують невиконану обіцянку Дональда Туска регулярно зустрічатися з журналістами, їздити Польщею та пояснювати свою політику. Тож ледве не єдиним джерелом інформації «лишилися звітні дописи прем’єра на сайті Х». «Усупереч жовтневим сподіванням урядування стало занадто кабінетним, закритим, технічним, зацентралізованим», а також образило осередки, які 8 років плекали демократію в несприятливих умовах і сподівалися хоча би на врахування їхніх поглядів.
Викликав здивування слабко мотивований поворот праворуч самого прем’єра та його уряду: сурова антиміграційна політика й риторика, показовий євроскептицизм, нарікання на брюссельську бюрократію, відмова від кліматичної політики, напружені відносини з Німеччиною, відсутність достатньої реакції на зростання антиукраїнських настроїв».
Програш Рафала Тшасковського не лише виявив, що уряд не має плану В, але й показав, що навіть поразка не призвела до активності, яка в теперішній міжнародній ситуації потрібна як повітря, — риторично запитують автори. І відповідають, що ні, бо більшість із тих, хто голосував за теперішню владу, відповіли в опитуваннях, що голосували би так само, навіть якби знали про сьогоднішній результат, бо демократію завжди треба захищати.
«І це той рідкісний тепер шматочок оптимізму», — пишуть автори. Закінчують свій розлогий матеріал низкою запитань про те, що буде далі й навіть оптимістичним: «Проте, як каже старий вислів, у Польщі можливі будь-які зміни, навіть на краще».
Polityka/С.Ч.