Додаток до Rzeczpospolita PlusMinus на обкладинці розмістив карикатуру на Путіна, який має на тарілці карту України та облизується, тримаючи в руках ніж і виделку. Тема номеру — «Чи стане Україна кісткою в горлі».
Один із перших розлогих матеріалів — Марека Козубала з Києва під назвою «Об’єднує міф повстанської армії» — розпочинається описом передранкового Києва, де щонайменше кілька разів на добу звучить сигнал тривоги. Велика фотографія Пам’ятного місця на Майдані з прапорцями й портретами загиблих українських захисників.
«Українці не піддаються Москві. Вибудували в собі імунітет до війни. Навчилися з нею жити. Проти ворога їх також згуртовує історія УПА. Яка там, на місці, видається сьогодні швидше джерелом патріотизму, аніж зловорожого до поляків патологічного українського націоналізму», — пише автор. Він цитує уривки з розмов із мешканцями Києва на вулицях, із кількома українськими журналістами, митцями, Лукашем Адамським, істориком, заступником директора Центру діалогу імені Юліуша Мєрошевського, очільником МЗС України Олександром Міщенком.
Польський журналіст висловлює претензії за те, що архітектурні пам'ятки з польськими слідами в Києві забруднені написами і в тому ж розділі турбується недостатньо доглянутим будинком Булгакова. «На одному з близьких (до дому Булгакова) будинків хтось написав "Nemesis", а також помістив знак бога помсти. Чи деколонізація — це помста за смерть, убивства, знищення, утечу? Але скільки в цьому провини Собянських чи Булкагова?», — риторично запитує польський журналіст.
Щоденна реальність Києва, де війна залишає сліди в кожному районі, — це зруйновані квартали, уламки будівель, спогади про вбитих та зниклих. Попри це, українці демонструють стійкість: вони пристосовуються до відключень електрики, нестачі води, постійної небезпеки. Водночас культурні інституції — музеї, театри, артпростори — намагаються відобразити пережите та створюють нові форми мистецької реакції на війну. Приклади включають роботи українських художників, виставки в Національному музеї та активність культурних діячів, які намагаються зафіксувати емоційний стан суспільства.
Повномасштабна війна вплинула на українську молодь та суспільство. Мобілізація, неможливість виїзду за кордон і постійний тиск призвели до психологічних травм: у дослідженні українських університетів 66% студентів повідомили про симптоми ПТСР, 45% мали виражену тривожність, 47% — депресивні стани, а частина молоді скаржилася на безсоння, зловживання алкоголем та порушення харчування.
Автор статті підкреслюює, що, попри труднощі, українське суспільство залишається згуртованим, тримає моральний фронт і продовжує протистояти російській агресії.
Значну частину матеріалу займає інтерв’ю з Олександром Алфьоровим, істориком і майором запасу ЗСУ, директором Українського інституту національної пам’яті. Він розповідає про спробу російського агента підпалити будівлю інституту, а також про важливість історичної ідентичності для бойового духу військових. Алфьоров пояснює створення в Україні бригади, названої на честь командувача УПА Василя Кука, та підкреслює, що сучасна оцінка УПА в Україні пов’язана передусім з боротьбою проти Росії. Він також зазначає, що червоно-чорний прапор, нині асоційований з УПА, широко використовується лише з 1988 року, а раніше рух мав іншу символіку.
«Водночас очільник українського ІНП показує, що польська вразливість, яка постає з величезної кількості вбивств під час війни на території Галичини та Волині, спихається на узбіччя в тій ситуації, у якій знаходиться Україна. УПА об’єднує український народ проти російського ворога. Я маю враження, що цей міф сьогодні не є джерелом патологічного націоналізму, але патріотизму. І, може, зокрема тому українці не піддаються Москві», — такими словами закінчує польський журналіст свій матеріал.
PlusMinus/С.Ч.