«Скільки Орбана в Радеві?» — колонка під таким заголовком була опублікована у тижневику Polityka.
«Перемога надії над недовірою, тріумф свободи над страхом» — так свій успіх на болгарських виборах представляє Румен Радев. Радев — колишній президент Болгарії, який очолив «програмно загадкову» партію «Прогресивна Болгарія». На парламентських виборах ця партія отримала 44,6% голосів. Такий результат, як зазначається на сторінках видання, насамперед дає цій політичній силі перспективу самостійного формування уряду, що в болгарській політиці трапляється раз на покоління. «Це може, серед іншого, означати кінець виборчої епопеї», — читаємо у статті. Річ у тому, що з 2017 року болгари вже дев’ять разів голосували за новий парламент, вісім разів вибори проводилися достроково.
Однак останнє голосування не принесло країні «ефекту Мадяра», Болгарія не розділила угорського ентузіазму. Явка не досягла 50%. За цих умов 62-річний Радев, пілот реактивних винищувачів МіГ-29 і колишній командувач Військово-повітряних сил, несподівано отримав сильний мандат, — пише Polityka. Радев звинувачував опонентів у підтримці моделі «мафіозної держави», створеної місцевими олігархами. Йому також не подобається євро, яким болгари розраховуються з січня, адже, на його думку, запровадження спільної валюти спричинило зростання інфляції, хоча економічна статистика цього не підтверджує. Серед термінових завдань він називає, зокрема, «очищення» судової системи від корумпованих суддів.
Водночас, як зазначається в колонці, для Європи найважливіше питання полягає в тому, чи не стане Радев послідовником Орбана — тобто «троянським конем» Кремля, який намагатиметься пом’якшити публічний образ Росії задля отримання дешевих поставок нафти та газу, пише публіцист видання. Під час передвиборчої кампанії експрезидент багато говорив про необхідність зближення з Росією та скасування санкцій. Він стверджує, що сильна Болгарія в сильній Європі має керуватися критичним мисленням і прагматизмом. У його інтерпретації це означає визнання Криму російським і відмову від постачання озброєння Україні, а також переконування Києва погодитися на мир на російських умовах.
З іншого боку, як читаємо у тижневику Polityka, Радев брав участь у засіданнях Європейської ради і під час них загалом дотримувався мейнстримної європейської позиції. Саме тому коментатори болгарської політичної сцени вважають, що він може проводити політику, подібну до Роберта Фіцо: тобто мати проєвропейську «обгортку», але проросійську «серцевину».
***
«Ця вечеря кореспондентів у Вашингтоні запам’ятається спробою нападу на найвищих посадовців уряду США. Це вже черговий подібний інцидент у вашингтонському готелі Hilton, де у 1981 році було скоєно замах на Рональда Рейгана», — нагадує польська газета Dziennik Gazeta Prawna.
Цього разу озброєний чоловік спробував прорватися через контрольно-пропускні пункти у вестибюлі, однак не зміг потрапити до головної бальної зали. Під час спроби затримання нападник відкрив вогонь, легко поранивши одного з агентів Секретної служби. Хоча сотні гостей, зокрема Дональд Трамп, Джей Ді Венс, Марко Рубіо та Піт Гегсет, перебували в іншій частині готелю, їх негайно евакуювали, а гала-вечір скасували.
Головним підозрюваним є 31-річний Коул Томас Аллен, фахівець з інформатики з Каліфорнії. Слідчі вважають, що Аллен діяв як «самотній вовк», а напад став результатом ретельної підготовки, яка тривала кілька тижнів. Зловмисник також не мав судимостей, що дозволило йому легально придбати зброю — дробовик і пістолет.
Через кілька годин після нападу виконувач обов’язків генерального прокурора США Тодд Бланш повідомив NBC News, що нападник, імовірно, мав намір убити членів адміністрації Трампа та самого президента. Водночас він наголосив, що це лише попередні висновки, а встановлення мотивів може тривати кілька днів.
Ключовим доказом у справі став маніфест, який Аллен надіслав своїй родині за кілька хвилин до нападу. У ньому він висловив обурення діями адміністрації Трампа та пояснив, що хоче виконати свій громадянський обов’язок. «Я громадянин Сполучених Штатів Америки. Те, що роблять мої представники, відображається на мені. І я більше не дозволю педофілу, ґвалтівнику та зраднику перекладати на мене тягар його злочинів», — написав Аллен, якого цитує польська газета.
Стрілянина на вечері Асоціації кореспондентів Білого дому, на якій у Вашингтоні були присутні президент США Дональд Трамп та перша леді Меланія Трамп. EPA/Yuri Gripas / POOL
Інцидент одразу спричинив дискусію щодо стану внутрішньої безпеки США, особливо з огляду на те, що це була вже третя спроба замаху на Трампа за останні два роки. У своєму маніфесті Аллен також висловив здивування прогалинами в системі безпеки, які дозволили йому вільно пересуватися готелем і пронести зброю. Критики зазначають, що зібрання стількох ключових фігур держави в одному місці без найвищого рівня охорони було серйозною помилкою.
Однак виконувач обов’язків генерального прокурора Тодд Бланш наголосив, що не розглядає інцидент як провал безпеки, оскільки нападника затримали ще до того, як він дістався бальної зали. «Навпаки, це був великий успіх», — сказав він в інтерв’ю CNN. «Підозрюваний ледь прорвав зовнішній периметр безпеки», — додав посадовець.
У тіні стрілянини знову постала тема проєкту Дональда Трампа щодо будівництва нового розкішного бального залу в Білому домі. Інвестиція, вартість якої оцінюється у 400 мільйонів доларів, уже кілька місяців викликає суперечки: проєкт не був схвалений Конгресом і став предметом юридичного спору через можливе втручання в історичну архітектуру резиденції та обхід адміністративних процедур.
«Те, що сталося минулої ночі, є саме тією причиною, через яку наші чудові військові, розвідувальні служби, правоохоронці та, з різних причин, кожен президент протягом останніх 150 років ВИМАГАЛИ будівництва великої, безпечної та захищеної бальної зали НА ТЕРИТОРІЇ БІЛОГО ДОМУ», — написав Трамп у дописі на Truth Social.
***
«Три небезпечні ілюзії щодо завершення війни в Україні» — стаття під таким заголовком була опублікована на сайті New Eastern Europe. Святослав Гніздовський, засновник і генеральний директор OpenMinds, та Валерій Пекар, голова правління громадської організації «Деколонізація», ад’юнкт-професор Києво-Могилянської бізнес-школи та Бізнес-школи Українського католицького університету, виділили три найнебезпечніші ілюзії Заходу щодо завершення війни Росії проти України.
Перша з них — віра в те, що демократія можлива завдяки лише одним вдалим виборам. Західні політики десятиліттями шукали демократичну Росію після кожної чергової політичної кризи. Рефлекс «після Путіна» глибоко вкорінився й ґрунтується на припущенні, що нинішній режим є відхиленням від норми. Мовляв, щойно він зникне, його місце посяде щось більш «звичне» та кероване.
Проблема цього припущення полягає в тому, що демократія потребує значно більшого, ніж просто вибори. Вона вимагає інституцій, які обмежують владу: партій, що конкурують між собою, незалежних медіа, які проводять розслідування, судів, здатних протистояти виконавчій владі, та бюрократії, яка не сприймає політику як продовження діяльності спецслужб. У Росії ці підвалини ніколи не були належним чином створені. Там функціонує система, призначена для контролю, де примус і пропаганда стали рутинними інструментами управління.
Друга ілюзія полягає в тому, що припинення вогню означає встановлення миру. «Припинення вогню, яке залишає імперський механізм недоторканим, не є миром. Це антракт», — пишуть українські експерти для New Eastern Europe.
«Саме слово виконує своєрідний когнітивний трюк, оскільки натякає, що тиша на передовій означає завершення конфлікту. Однак війна — це не лише те, що відбувається між окопами. Коли суспільство перебудовує освіту, медіа, публічні ритуали та прагнення своїх дітей навколо постійної конфронтації, війна триває в іншій формі. Особливо небезпечною позицію Росії робить те, що Москва розглядає цю перебудову як інфраструктуру, а не як тимчасовий захід воєнного часу», — вважають експерти.
Особливу увагу вони звертають на спроби російського режиму виховати наступне покоління для війни. У 2025 році Кремль подвоїв фінансування «Юнармії» — державного руху, який поєднує ритуали лояльності з базовою військовою підготовкою.
Водночас Кремль переорієнтував образ ворога: новим об’єктом ворожості стала Європа. Згідно з опитуванням Левада-центру, проведеним у травні 2025 року, росіяни назвали Німеччину (55%) та Велику Британію (49%) найбільш «ворожими» країнами, випередивши Україну (43%). У результаті головним противником дедалі більше сприймається Європа та ширший Захід, а не лише Україна. Припинення вогню між Росією та Україною не розв’язує конфлікту, який російське суспільство дедалі більше розуміє як цивілізаційне протистояння.
Третя ілюзія — переконання, що наявний інструментарій Заходу здатний керувати Москвою. Росія посилює взаємодію з іншими авторитарними державами, і це стає дедалі практичнішим із кожним роком. Відносини Росії з Китаєм, Іраном та Північною Кореєю утворюють стійку мережу, у якій кожен партнер надає іншим необхідне: технології, боєприпаси, дипломатичне прикриття, енергетичні ринки чи фінансові обхідні механізми.
Географія лише посилює цю тенденцію. Через танення арктичного льоду Північний морський шлях стає життєздатним торговельним коридором між Росією та Китаєм і способом зменшення залежності від контрольованих Заходом логістичних вузлів. Західний вплив на Росію значною мірою залежить від контролю ключових вузлів світових фінансів і судноплавства. Кожен альтернативний маршрут або фінансовий канал послаблює цю концентрацію. З часом це зменшує здатність Заходу нав’язувати відчутні витрати та підсилює впевненість Москви у власній стійкості до тиску.
Ці три ілюзії, як пишуть у New Eastern Europe Святослав Гніздовський та Валерій Пекар, мають спільний корінь: вони помилково приймають те, якою ми хочемо бачити Росію, за те, якою вона насправді стає. Щоб держава-агресорка трансформувалася так, як цього вимагає тривалий мир, Захід повинен спершу змінити власні переконання, припущення, інструменти та можливості. Доки цього не станеться, кожна пауза в бойових діях працюватиме на Москву й проти Європи. Припинення вогню — це не нейтральний інтервал. Коли одна сторона використовує час стратегічно, а інша — для полегшення, сама пауза стає зброєю, підсумовують експерти.
Опрацювала Дар'я Юр'єва