Огляд тижневиків: історичний конфлікт між Україною та Польщею, біженці без пільг і атаки на «Укрзалізницю»

Польські тижневики пишуть про загострення історичної суперечки між Варшавою та Києвом після рішення президента України Володимира Зеленського про надання одному з військових підрозділів імені героїв УПА, наслідки згортання спецдопомоги українцям у Польщі та регулярні російські удари по українській залізниці.

Ілюстративне фото.

Христина Пічкур/УСПР

«Орел у вирі конфлікту» — стаття під таким заголовком була опублікована у тижневику Polityka. «Заклик відібрати у президента Зеленського Орден Білого Орла погіршив і без того недобру атмосферу навколо України. Чи це лише черговий інцидент, який буде врегульовано, чи все ж початок більш вагомої переорієнтації польської політики, причому попри політичні розбіжності?» — пише журналіст і політичний оглядач Рафал Калюкін.

Автор статті наголошує, що заклик президента Польщі Кароля Навроцького позбавити українського лідера найвищої державної нагороди став певною мірою актом політичного звільнення Навроцького з-під патронату та традиції, яким він завдячує свою президентуру. Ще раніше можна було помітити, що його формальні згадки про спадщину колишнього президента Польщі Лєха Качинського — це елемент ритуалу, наголошує Рафал Калюкін. Як пише публіцист, Навроцький не приховував, що не поважає свого східного сусіда і, здається, ідейно йому ближча антиукраїнська лінія Романа Дмовського, ніж федеративна концепція Юзефа Пілсудського. Однак цей резонанс довкола позбавлення державної нагороди грає на руку Навроцькому, пише журналіст видання Polityka.

По-перше, як читаємо у тижневику, він заслужив на аплодисменти Конфедерації, лідери якої останніми місяцями декілька разів доволі гостро критикували президента за занадто близький зв’язок із правоцентристською партією «Право і справедливість». Водночас очевидно, що Навроцький мріє вже за рік відіграти роль акушера нової правої коаліції, а це вимагає від нього здатності займати нейтральну позицію, коли йдеться про конкуренцію на правому фланзі політичної сцени.

По-друге, як зазначає Рафал Калюкін, Навроцький поставив у незручне становище правлячу коаліцію. Прем’єр Польщі Дональд Туск явно не хотів бути дотичним до дипломатичного скандалу. Спочатку він сховався за примирливою заявою польського посольства в Києві, яка звертала увагу на відмінність історичних перспектив обох сторін. Однак у той момент уже не було попиту на реалістичний підхід, а в польському дискурсі цю заяву визнали проявом капітуляції. Тому, наголошує журналіст тижневика Polityka, Туск делікатно розкритикував українську сторону, закликаючи праві сили зберігати поміркованість в ескалації конфлікту, шкідливого для польських інтересів.

Однак у Туска немає доброго вибору, адже велика частина його виборців також схильна поділяти погляди правих політиків. Тим більше, що відносини з українським лідером доволі напружені, про що можна прочитати в книжці «Клопіт із Зеленським», яку нещодавно опублікував польський публіцист Збіґнєв Парафянович. Із анонімних заяв політиків правлячої коаліції, яких цитує Парафянович, можемо дійти висновку, що в українському питанні Туск цілком свідомо продовжує політику свого попередника, лише уникаючи характерних для правих конфронтаційних висловлювань. Однак він не має наміру пом’якшувати свою позицію в таких питаннях, як торговельні обмеження щодо українських харчових продуктів. Також він не є прихильником швидкого вступу України до ЄС, адже це наблизить момент, коли Польща стане платником-нетто до європейського бюджету, наголошує публіцист.

Тим часом у Києві це також чудово розуміють, і тим швидше там зникає бажання орієнтуватися на Польщу. Співрозмовники Парафяновича описують Зеленського як прагматика, який турбується виключно про думку країн, що пропонують Україні конкретну користь тут і зараз. Дедалі більш стримана та нерішуча Варшава перестає бути партнером, який заслуговує на особливе ставлення, а її заклики до висловлення вдячності можуть додатково дратувати Зеленського, пише на сторінках видання Polityka журналіст і публіцист Рафал Калюкін.

***

«За мало, аби прожити, забагато, аби померти. Біженці з України випадають із системи» — стаття під таким заголовком була опублікована на сайті лівого видання Krytyka Polityczna.

«Припинення допомоги громадянам України не скоротить час очікування польських пацієнтів на прийом до лікарів ні на один день. Воно не збільшить пенсії польським пенсіонерам. Воно не забезпечить дахом над головою бездомних поляків. Натомість воно збільшить кількість людей без страховки, житла чи догляду», — читаємо в матеріалі репортерки Алєксандри Вішневської.

У матеріалі описується історія Ірини з Харкова. У 2022 році її дім перетворився на спогади, а сама вона отримала вогнепальне поранення в руку. Поранену жінку евакуювали потягом до Польщі. Завдяки спеціальному закону про допомогу громадянам України її розмістили в центрі колективного проживання для біженців. Вона мала доступ до медичної допомоги, могла пройти реабілітацію. Після років зусиль вона також отримала соціальне житло. Ірина отримує українську пенсію. Разом із субсидією, передбаченою спеціальним законом про допомогу громадянам України, цих коштів їй вистачало. Однак 5 березня 2026 року дія спецзакону була припинена. Для Ірини це означало втрату медичного страхування. Попри інвалідність через травму руки вона знайшла роботу прибиральницею.

Через чотири роки після початку повномасштабної війни польський уряд аргументує, що ситуація стабілізувалася. Більшість дорослих громадян і громадянок України працює в Польщі. Діти ходять до польських шкіл. Перехід на правила, які діють для всіх іноземців, мав на меті зберегти більше коштів для бюджету, пояснює авторка у своєму матеріалі. Однак на практиці ці рішення призвели до того, що Ірина та люди в подібній ситуації були позбавлені конкретної допомоги. Безоплатна медична допомога була обмежена вузькою групою осіб: дітьми, вагітними жінками, жертвами тортур і зґвалтувань, особами, які проживають у центрах колективного проживання для біженців, а також випадками, що становлять загрозу життю.

Безробітний дорослий випадає із системи. Добровільне страхування в Національному фонді охорони здоров’я (NFZ) залишається доступним, однак щомісячна вартість внесків перевищує 800 злотих. Ті, хто бажає долучитися до добровільного страхування після перерви в покритті, повинні сплатити одноразовий компенсаційний внесок, розмір якого залежить від тривалості відсутності страховки. Через перерву, що виникла після завершення дії спеціального закону, ця сума є нездоланною перешкодою для багатьох людей — від кількох сотень до навіть кількох тисяч злотих.

Список людей, які не підпадають під критерії вразливої групи, довгий. Дорослий учень старшої школи, мати-одиначка з дітьми старше одного року, особа з хронічним захворюванням, яка не має польського посвідчення про інвалідність, чи доросла людина, яка проходила онкотерапію. Кожен із них перебував під опікою польської держави протягом чотирьох років. Із 5 березня 2026 року їм доводиться дбати про себе самостійно.

Аґнєшка Косовіч, президентка фонду «Польський міграційний форум», коротко описує подібні ситуації: «Переривання онкологічного лікування людини під час нього фактично є евтаназією».

Емоції навколо охорони здоров’я зашкалюють. У польському суспільстві склалася думка, що українці користуються послугами Національного фонду охорони здоров’я (NFZ) на тих самих умовах, що й поляки, а це нібито призводить до збільшення часу очікування на прийом до лікарів. Статус українця справді уможливлював доступ до медичної допомоги в межах NFZ. Однак доступ до NFZ не гарантує госпіталізації чи швидшого потрапляння до списку очікування. Кількість біженців, які користуються польською системою охорони здоров’я, занадто мала порівняно із загальною чисельністю населення, щоб їхнє виключення могло суттєво скоротити час очікування для польських пацієнтів, який зумовлений структурними проблемами, пише у своїй статті «За мало, аби прожити, забагато, аби померти. Біженці з України випадають із системи» репортерка Алєксандра Вішневська.

***

«Росія атакує пасажирів залізниці в Україні» — це заголовок статті, підготовленої українською журналісткою Катериною Прищепою для видання New Eastern Europe.

«З початку повномасштабного вторгнення Росії у лютому 2022 року український залізничний перевізник “Укрзалізниця” став символом стійкості української держави та суспільства. Протягом останніх чотирьох років українці завжди знали, що, незважаючи на обстріли залізничної інфраструктури, українські поїзди рідше запізнюються, ніж поїзди в сусідній Польщі чи Німеччині далі на захід», — пише журналістка.

Ця робота триває в надзвичайно складних умовах системних російських атак, метою яких є перешкоджання нормальному функціонуванню залізниць у країні. За даними «Укрзалізниці», з початку повномасштабного вторгнення Росії її інфраструктура та поїзди стали об’єктом російських атак понад 4000 разів. Це включає атаки на залізничні станції, локомотивні депо, залізничні ремонтні майстерні та окремі поїзди, що в сукупності виснажує здатність компанії виконувати свою місію. Крім того, повзуча російська окупація української території зробила залізничне сполучення неможливим у багатьох районах, додає авторка статті в New Eastern Europe.

Національна поліція України повідомляє, що загалом від початку повномасштабного вторгнення Росії внаслідок прямих атак на залізничні об’єкти загинули 165 людей, а 920 отримали поранення. Серед них — залізничники, пасажири та інші особи, які опинилися поблизу залізничних колій чи поїздів у момент обстрілу.

Журналістка пише, що на власному досвіді переконалася, як виглядає така евакуація з потяга. Нічний поїзд із Харкова до Києва був змушений зупинитися близько другої години ночі посеред полів у Полтавській області. Росіяни одночасно запустили безпілотники «Шахед» і «Герань», а також балістичні та крилаті ракети, спрямовані проти кількох регіонів України. Тож за командою провідника сонні пасажири вийшли з вагона, багато хто з них тримав у руках ковдри «Укрзалізниці».

За кілька хвилин стало зрозуміло, що евакуація поїзда була обґрунтованою. У небі було видно спалахи, а вдалині чулися вибухи. Провідник через гучномовець наказав пасажирам відійти від вагонів і сховатися в лісосмузі біля колії. Пасажири чекали завершення атаки понад півтори години, здебільшого мовчки. У якийсь момент дитина років п’яти закричала в темряві: «Мамо, я втомилася, я посплю просто тут, на вулиці». Молода мати сіла на землю, обійняла дитину, намагаючись її заспокоїти. На щастя, невдовзі тривога закінчилася, і пасажири змогли повернутися до вагонів.

Через кілька годин після прибуття поїзда до Києва голова «Укрзалізниці» Олександр Перцовський провів пресконференцію, під час якої пояснив запроваджені процедури безпеки та евакуації пасажирських поїздів. За словами Перцовського, необхідність нових суворих правил була зумовлена тим, що під час атаки поїзд може стати смертельною пасткою для пасажирів, тому безпечніше перебувати поза ним, — читаємо в аналітичному матеріалі Катерини Прищепи для видання New Eastern Europe.

Polityka, Krytyka Polityczna, New Eastern Europe/Д.Ю.