Імперії існували впродовж історії. Одні народжувалися, інші гинули. Як показує історичний досвід, навіть найміцніші і, здавалось би, найбільш непохитні з них приречені, раніше чи пізніше, на занепад та розпад.
У ХVI столітті, з початком Нового Часу, в епоху Великих географічних відкриттів, і на зорі капіталізму, на арену виходять колоніальні імперії. Вони, паралельно з військовими завоюваннями та здобуттям нововідкритих земель, здійснюють експлуатацію підкорених за допомогою цілої системи економічних, політичних та культурних інструментів. Піонерами в цьому були Іспанська та Португальська імперії. А як в контексті імперіалізму та колоніалізму виглядає Російська імперія?
Про це я розмовляв з відомим американським славістом польського походження професором Евою Маєвською-Томпсон із Університету Райса в Х’юстоні.
Поширене уявлення, що колоніальними імперіями були, перш за все, імперії із заморськими територіями. Однак, в світлі історії царської Росії, постає питання чи можна її також вважати колоніальною імперією?
Ева Томпсон переконана, що Російську імперію можна вважати такою:
Безумовно, так, але ось росіяни та люди на Заході з моїм твердженням не погодяться. У Росії точно ніколи з ним не погодяться — в мене в цьому плані є досвід. Чому? Тому що як і на Заході колоніалізм вважається заморським, тобто, маються на увазі заморські колонії. В той час, як російський колоніалізм реалізовувався безпосередньо за кордоном Росії. Іншими словами, росіяни забирають те, що знаходиться безпосередньо біля них. Я не знаю чому це не можна назвати колоніалізмом — саме так я це називаю. Чудовим прикладом є завоювання Кавказу. Кавказ завжди був незалежним. Північна частина, де гори не надто високі, перебувала у володінні різних дагестанських, чеченських та інших племен. Росія завоювала Кавказ поступово. Про це розповідається в оповіданні Льва Толстого “Козаки”. Спочатку були завойованими землі до річки Терек, потім землі за Тереком, а в кінці-кінців завойовано весь Кавказ.
Колоніалізм тісно пов'язаний з расизмом. Професор Томпсон зазначає, що в цьому плані Росія суттєво відрізняється від Заходу:
На мою думку расизм в Росії відігравав порівняно незначну роль. Чому я так вважаю? Тому, що росіянам дуже подобалося, коли завойовані народи русифікувалися. Наприклад, у романі Андрєя Бєлого “Санкт-Петербург” один з героїв, сенатор Облеухов, виходець з Узбекистану. Облеухов — чистокровний узбек, але його вважають росіянином, і він ним є. Тому я вважаю, що однією з позитивних рис Росії та росіян є те, що, принаймні у відношенні до сусідніх народів, котрі, так би мовити, були білими, хоч це були і монголи, все ж таки вони не мали жодних расових упереджень. Тим більше це стосується поляків чи українців. Росіяни дуже люблять тих, хто русифікувався.
Дослідниця визнає, що представники ряду народів брали активну участь у російському імперському проекті. Яскравим прикладом цього є українці:
Частково українці не мали української національної свідомості і частково це була російська свідомість. Це було в Росії і це щось, що відрізняє російський колоніалізм від французького чи британського. В цих двох випадках присутнє сильне усвідомлення того, що з колонізованими народами не можна брататися, що вони повинні жити своїм укладом. Це мало сильніше вираження в Британії, ніж у Франції. В останній частими були шлюби з представниками колонізованих народів, але в Британії расизм був вкрай сильним. Можна, звичайно, сказати, що англійці завоювали землі, скажімо території в Африці, де жили люди іншого кольору шкіри, і расизм підживлювався цим. У Росії не було темношкірих і не було дилеми, сприймати темношкірого росіянином чи ні. Проте росіяни приймали вихідців з Центральної Азії, і особливо радісно вони це робили у випадку тих, хто був із Заходу і хто русифікувався.
Разом з тим професор Томпсон підкреслює, що коли йдеться про економічну експлуатацію, виражену евфемізмом “освоєння”, то тут не має особливої відмінності між політикою Росії та західних країн стосовно своїх колоній:
Освоєння? Та це звичайний грабунок. Не знаю, чи відома Вам історія видобутку нафти, але росіяни почали її добувати спочатку в Чечні, де вже її майже не залишилося. На початку ХХ століття значна частина нафти, що добувалася в Російській імперії, йшла з Чечні, котра знаходилася відносно близько. Пізніше покращилося транспортне сполучення і настала пора Сибіру. Прошу звернути увагу, що тепер росіяни намагаються встановлювати нові нафтодобувні станції вже в районі Сахаліну. Росіяни бояться, що колись вони будуть змушені віддати Сахалін Японії. Сахалін дуже недовго був у складі Росії і потрапив в її руки в кінці ХІХ століття. Логіка наступна — давайте викачаємо звідтси все, що є, як це було у випадку Чечні, щоб японцям нічого не дісталося, коли вони заберуть цей Сахалін, а Сибір нам залишиться в будь-якому випадку і там є що добувати. В Сибірі місцеві народи та племена вже не особливо опираються. Той факт, що для видобування нафти на Сахаліні росіяни запросили американську фірму «Exxon Mobil», підказує мені, що вони бояться втратити Сахалін.
Ева Томпсон також поділилася своїми міркуваннями щодо того, чи можна вважати сучасну Росію імперією:
На даний момент — це менша імперія, адже частина відкололася від неї. Однак тут найкращим прикладом є Чечня. Чеченські війни були чимось неймовірним. Чеченців жорстоко вбивали та катували, про що мало хто знає. В Америці видано декілька книг про це, але Чечня — маленька країна і це мало кого цікавить. Чечня — це типовий приклад імперіалізму. Росія втримує Чечню будь-якою ціною позаяк Путін поставив собі мету: більше не віддавати ні клаптика землі. Вважається, що держави, котрі виникли після розпаду Радянського Союзу, втрачені, але лише частково, і є надія, що колись Росія поверне їх собі.
Дослідниця вважає, що самі росіяни добре усвідомлюють, що буття імперією означає величезну вигоду в політичному, економічному, психологічному плані:
Про Росію на Заході, скажімо в Європі і Америці, пишуть. Про Україну чи Польщу не пишуть. Росія має колосальні економічні багатства, які не знаходяться на російській території, а в Сибірі. Росія обкрадає сибірські племена, і вони з цього багатства не мають. Україна чи Польща не мають чогось такого. Російська територіальна, економічна й інша потуга зумовлює, що Росію вважають партнером найбільші країни світу. Латвія чи Естонія цього не мають. Тому росіяни знають, що є вигода з буття імперією і вони воліють імперію, аніж свободу. Це навіть не моя теорія, а факти. Росіяни нарікають на брак свободи, але вони не посвячують себе тому, щоб мати свободу. Для цього потрібно, щоб певна частина посвятила життя здобуттю свободи, а в Росії цього не видно. І це дуже цікаво, бо, скажімо в Україні це помітно. Українці в стані посвятити себе країні, щоб врешті вона була вільною.
Існує популярна думка про те, що імперії та колоніальна політика уже в минулому, але професор Томпсон рішуче не погоджується з цим:
Ця думка оманлива, бо можуть змінитися лише форми експлуатації. Візьмімо, до прикладу, економічний розвиток — те, що корисно для Росії, буде створюватися на властиво російській території, а те, що менш важливе, — поставатиме деінде. Є чимало прикладів такого підходу. Методи експлуатації неросійських народів змінюються. Ясна річ, просувається русифікація. Однак, імперія залишається тією ж. Імперіалізм виник у XVIII сторіччі, коли зміцніли нації. Імперіалізм та імперії будуть існувати і надалі, бо одна нація буде прагнути підкорити собі іншу.
Матеріал підготував Назар Олійник