«Москва не знає, як розв’язати карабахську проблему, і шукає допомоги», - читаємо у публікації «Нагірний Карабах. Війна, що розповзлася на чергові держави» у свіжому виданні «Rzeczpospolita».
«Кремль нервується не лише через Вірменію та Азербайджан, але і всю його периферією: від Білорусі до Киргизії. Я не думаю, що вони знають, що робити», - каже Девід Крамер, колишній радник державного секретаря США в республіканській адміністрації Джорджа Буша.
Війна за Нагірний Карабах триває вже місяць і, мабуть, забрала вже кілька тисяч життів. Зараз вірмени його втрачають, а азербайджанська армія зайняла значну частину території, яка раніше перебувала під управлінням вірменського уряду Нагірного Карабаху.
Запеклі бої відразу за кордоном змусили нервувати теж Тегеран, позаяк на територію Ірану впали ракети якогось із військ. Але ця країна не найважливіша іноземна держава, яка зацікавлена перебігом конфлікту. Війна за Карабах перетворилася у дипломатичне протистояння Росії і Туреччини. Анкара підтримує Азербайджан, а Росія формально пов’язана військовим союзом з Вірменією, але не хоче безпосередньо втручатися військово, - пише газета.
За словами експертів, Єреван все ж дуже розраховував на Росію та її посередництво у конфлікті. Кремль двічі брав участь у встановленні режиму припинення вогню, але обидва рази їх порушували вже за кілька годин після домовленостей, що показує слабкість Москви, - пише видання.
«Російською проблемою є відсутність доброго вибору у нинішній ситуації», - каже канадський експерт Роберт Катлер. Усе через помилки Путіна. За його словами, Азербайджан втратив віру у російську неупередженість після того, як із початком боїв у липні росіяни перекинули літаками озброєння та техніку для вірменської армії.
Як читаємо, раніше обидві країни вважали, що можуть попросити Москву про посередництво. Але від липневих боїв Баку розвернулося у бік Анкари. «Туреччина отримала тривалий вплив на цю країну. Важко уявити, як Росія може протидіяти цьому, навіть військово», - сказав Лоуренс Бройерс з Chatham House. При цьому Кремль намагався на початку боїв здійснити військовий тиск на Азербайджан, проводячи маневри свого Каспійського флоту неподалік Баку. Кремль вважав, що може обмежити азербайджанське судноплавство у морі, але Баку, за сильної підтримки Туреччини, проігнорував попередження.
«Амбіції Ердогана переросли Путіна і Росія не має нині надто багато добрих варіантів для вибору» - вважає Бройерс.
Однак протистояння Москви та Анкари на території Південного Кавказу загрожує транспортуванню нафти і газу з Азербайджану до Європи. Баку вже зажадало від Європейського Союзу «серйозно розглянути вимогу приєднання Туреччини» до розмов про розв’язання конфлікту у Карабасі. Наразі ЄС мовчить і тільки Франція виступає проти все більшого впливу Анкари, - читаємо у статті.
У такій ситуації Кремль з полегшенням прийняв американську пропозицію посередництва, розраховуючи, що США зупинять амбіції Ердогана. На додаток, політика турецького президента веде до конфліктів в НАТО. Проте Вашингтон наразі вирішив ухилитися від участі у конфлікті.
Т.А.