Обидвоє авторів статті є досвідченими юристами, викладачами вищих навчальних закладів і відомими спеціалістами у своїх галузях. Вони зазначають, що війна не зупиняє час і обов’язок платити податки, бо для цього потрібне законодавче рішення. Але як оцінити, чи хтось, хто втік з України може чи не може повернутися додому?
Здається, податки – одна з найвіддаленіших від війни тем, але попри це ті, хто втік від війни до Польщі не стають невидимими для податкової служби. Зовсім навпаки, вони можуть підпорядковуватися обмеженому або необмеженому податковому обов’язку в Польщі залежно від того, чи отримали польську податкову резиденцію.
Хто може бути польським податковим резидентом? Чи це пов’язано з громадянством? Податкова резиденція – це місце, у якому платник податків виконує свій податковий обов’язок. Тому податковим резидентом, відповідно до рішень польського уряду може бути особа, яка провадить на території Польщі бізнес або перебуває на території Польщі більше, ніж 183 дні на податковий рік. Після виконання однієї з цих умов, податник вважається польським податковим резидентом.
Відповідно важливим питанням є оподаткування доходів українців, які ще не отримали в Польщі податкової резиденції і отримують прибутки, наприклад, працюючи онлайн на українського працедавця. Припустімо, що зарплата у такому випадку сплачується українською фірмою, що не розташована на території Польщі.
Така особа формально підлягає обмеженому податковому обов’язку на підставі закону про податок на доходи для фізичних осіб, але це не означає, що ця особа заплатить його в Польщі, бо можна застосувати договір (конвенцію) про уникнення подвійного оподаткування.
У такому випадку, відповідно до ст. 15 абз. 2 польсько-української конвенції про уникнення подвійного оподаткування, укладеної у Києві 12 січня 1993 року, зарплати не підлягають оподаткуванню у Польщі, якщо українець, що їх отримує – не перебуває у Польщі довше, ніж 183 дні протягом даного календарного року.
Підрахунок 183 днів перебування українців у Польщі став предметом експертних висновків. Згідно з однією з точок зору, війна не дає можливості українцям повернутися на батьківщину, що має «заморозити» відлік цих 183 днів.
На думку прихильників цієї точки зору, така теза є наслідком коментаря до ст. 15 моделі конвенції Організації економічного співробітництва та розвитку, яка вказує, що період 183 днів враховує усі дні перебування в даній країні (наприклад, у Польщі) «за винятком подій, які заважають даній особі виїхати». На думку деяких експертів слід припустити, що особа, яка втекла до Польщі з території України в результаті проведення там бойових дій, не може повернутися туди поки триває війна. У такій ситуації ми маємо справу з подією, яка «заважає даній особі виїхати».
Наведений вище підхід виглядає «привабливим» з точки зору форс-мажору, яким, безсумнівно, є війна, але з багатьох принципових юридичних причин викликає серйозні сумніви.
Адже війна не зупиняє час для податкових цілей, для цього потрібен законодавець. Слід пам’ятати, що дорога до пекла вимощена добрими намірами: якщо ми звільнимо від оподаткування людей, які виїхали з України внаслідок війни, виникне проблема, як відрізнити їх потім від людей, які перебувають і працюють у Польщі в результаті свого вільного життєвого вибору. Крім того, як оцінити, чи може хтось вернутися додому чи ні? Навряд чи ми будемо слідкувати за військовими діями за місцем його проживання?
Тому автори статті Блажей Кузьняцький і професор Войцєх Моравський пишуть, що варто поставити запитання, чи зміни податкового регулювання не призведуть до певних проблем. Автори підсумовують, що зрештою сплата податку в Польщі не є катастрофою, тому що буде застосований відповідний метод уникнення подвійного оподаткування і працівник заплатить менший податок в Україні.
«Rzeczpospolita»/М.Я.