Як нагадує автор, через 40 років після успішної операції висадки військ політиків антигітлерівської коаліції почали запрошувати до Нормандії, аби відзначати ювілеї «Дня-Д». Після розпаду СРСР французи й надалі запрошували політиків на нормандське узбережжя. У 2004 і в 2014 році серед гостей був і путін. Утім цьогоріч відбудуться знаменні кадрові зміни. Президента Росії не запросили. Натомість буде присутній президент України Володимир Зеленський.
На думку автора, це не повинно дивувати, проте такі жести формують дуже повільний процес. Як пише Куїш, на Заході триває перегляд іміджу Москви часів Другої світової війни. Йдеться про «викривлення» популярного бачення Другої світової війни. Зрештою, під час Нюрнберзького процесу союзники знали, хто вчинив Катинський злочин, але вони вибрали мовчання, нагадує публіцист. «Не без причини. У 1941–1945 роках пропаганда була переведена на рейки симпатії до СРСР. У Голлівуді зняли такі фільми, як "Місія до Москви" (1943) Майкла Кертіза. Неймовірно, але Сталін, Вишинський і великий терор кінця 1930-х років були показані творцем "Касабланки" в позитивному світлі», — зазначає автор.
«А в 2024 році в Нормандії на мить буде прийнята перспектива країн Центрально-Східної Європи. Це важлива зміна. Тепер помічено, що сльози, пролиті президентом Путіним після розпаду СРСР, відображали щось більше, ніж ностальгію молодого каґебіста. Це була туга за пануванням неоімперського насильства. Звісно, це було не те, за що воювали під командуванням Ейзенхауера в Нормандії. Це точно не те, що робили польські солдати 80 років тому в Ла-Манші та на французьких пляжах. Відсутність Путіна на вшануванні "Дня-Д", як би важко в це було повірити, має у собі щось на кшталт пізнього тріумфу правди», — наголошує Ярослав Куїш.
Rzeczpospolita/Т.А.
