25 березня 1968 року з польських вищих навчальних закладів за підтримку студентів, що брали участь у студентських протестах, були звільнені, зокрема, соціолог Зиґмунт Бауман, філософ Лєшек Колаковський, економіст Влодзімєж Брус, історик ідеї Броніслав Бачко. Всі вони були змушені покинути Польщу, водночас це не завадило їм зробити блискучі наукові кар'єри у країнах Заходу. Ця історична подія є частиною так званого Березня 1968 року — політичної кризи в Польській Народній Республіці, а також жорсткої антисемітської кампанії. Криза була викликана хвилею студентських протестів, а потім була затьмарена запеклою боротьбою різних кланів у керівництві Польської об’єднаної робітничої партії (місцевий аналог КПРС). Головним знаряддям боротьби кланів стала антисемітська кампанія.
Отож 8 березня 1968 року в головному кампусі Варшавського університету відбулася акція протесту у зв’язку зі скасуванням комуністичною владою постановки «Дзядів» Адама Міцкевича та виключенням з університету Адама Міхніка та Генрика Шлейфера. Виставу режисера Казімєжа Деймека з Ґуставом Голоубеком у ролі Ґустава, прем’єра якої відбулася наприкінці листопада 1967 року в Національному театрі у Варшаві, запідозрили в антирадянській пропаганді. Студентська акція була жорстоко розігнана міліцією та загонами пролетарських активістів.
Більш детально про ті події в інтервʼю Польському радіо для України розповів науковий співробітник Єврейського історичного інституту, викладач Центру східноєвропейських досліджень, професор Анджей Жбіковський.
Пане професоре, які були передумови до подій 25 березня?
Багато питань, пов’язаних із подіями 1968 року в Польщі, залишаються відкритими. Можна чітко виділити два аспекти історичного контексту. Перший пов’язаний із Шестиденною війною червня 1967 року. Ізраїль превентивним ударом розгромив армію арабської коаліції. Арабів підтримував Радянський Союз і його сателіти — соціалістичний блок. Москва агресивно відреагувала на поразку своїх союзників. Дипломатичні відносини соціалістичних країн з Ізраїлем були негайно розірвані в односторонньому порядку, за винятком Румунії.
У всіх цих країнах вже тоді були розпочаті пропагандистські кампанії проти Ізраїлю. Формально звинуватили не євреїв, а сіоністів і створену ними державу — Ізраїль. У Польщі такі дії перетворилися на справжню антиєврейську кампанію. Євреїв, які пережили Голокост і залишилися у Польщі та фактично вже були поляками єврейського походження, відсторонили від державної служби — їх звільняли з адміністрацій, з армії, з МВС. Одночасно з цим процесом серед польської молоді набирав сили так званий ревізіоністський рух. Він полягав у критиці комуністичного уряду за відмову від здобутків відлиги, лібералізації, яка почалася у жовтні 1956 року. На цьому ідеологічному підґрунті виникли різноманітні студентські клуби, наприклад, Klub poszukiwaczy szpeczności («Клуб пошуку суперечностей») або дебатний клуб Krzywe Kolo («Криве коло»). Усі дискусії у цих клубах зводилися до одного питання — як будувати у Польщі соціалізм з людським обличчям. Характерно, що в цих колах ніхто не сумнівався ні в сучасній політичній системі, ні у керівній ролі комуністичної партії.
Кульмінацією цих процесів стала студентська демонстрація, що пройшла від будівлі Національного театру Польщі до пам’ятника Адаму Міцкевичу, та жорстоко розігнаний міліцією та пролетарським активом студентський мітинг на кампусі Варшавського університету. У наступні дні студентські страйки солідарності охопили більшість польських університетів. У відповідь уряд посилив антисемітську кампанію. Чому вона була такою сильною та «успішною»?
Зараз ми постійно говоримо про період правління Владислава Гомулки, який розпочався у 1956 році. Десь у 1964 році відбулося певне «одержавлення» партійних кадрів. Євреїв регулярно усували з керівних посад. Треба розуміти, що антисемітизм був присутній у Польщі постійно. Після війни євреї продовжували залишатися «чужими» у Польщі, а крім того, польських євреїв, фактично врятованих Червоною армією, не любили. Антисемітизм в Польщі мав глибоке коріння. Попри те в 1960-х роках це не була якась велика і впливова група у суспільстві. Тоді їх могло бути близько 50-60 тисяч, а напередодні війни євреїв у Польщі було близько 3 мільйонів. Більшість з них була знищена німцями.
Якою була антисемітська кампанія після подій березня 1968 року?
У 95% випадків євреї вже були повністю полонізовані, майже не відвідували синагог, не брали участі у релігійних святах. Їх головною відмінністю були сімейні традиції, досвід, набутий під час Другої світової війни, та найпоширеніший «показник» — прізвище. На них почалося справжнє полювання. Їх виганяли відусюди, починаючи від армії й закінчуючи заводами. Можна сказати, що з'явилася нова розвага — «полювання на євреїв». Кожна установа, фабрика прагнула знайти свого єврея й обов'язково звільнити його, а якщо він був у партії — то позбавити членства. Тоді треба було з ними щось робити. Влада почала на них тиснути, підбурювати до еміграції. Їм «наполегливо запропонували» звернутися до міліції за паспортами — проїзним документом в одну сторону. Необхідно було відмовитися від польського громадянства. Після виконання всіх формальностей почалися спроби розпродати майно. Їм були запропоновані дуже обмежені можливості. Напередодні від'їзду дозволялося купити п'ять доларів за державним курсом на нове життя, а потім їх відправляли потягами з Ґданського вокзалу у Варшаві, де були різні сцени, але невелика кількість польських друзів все ж приходила попрощатися. У результаті антисемітської кампанії 1968 року покинути свою батьківщину повинні були від 12 000 до 15 000 польських євреїв. Більшість з них протягом усього життя трагічно переживала прощання з рідною землею. Польща майже повністю втратила свою єврейську меншину, яка колись була невіддільною частиною суспільства країни.
Професор Анджей Жбіковський також розповів, як зараз виглядає життя єврейської спільноти у Польщі.
Зараз не можна говорити про те, що у Польщі існує єврейська національна меншина. Водночас у Польщі є багато єврейських інституцій, можна казати про певне єврейське культурне відродження у Польщі, котре охоплює, за моїми підрахунками, не більше декількох сотень осіб. Ця активність сконцентрована у кількох найбільших містах Польщі. У останньому загальнонаціональному переписі населення, окрім польської, одна тисяча осіб вказала і єврейську національність. Зараз також тривають активні наукові дебати стосовно польсько-єврейських відносин. Ці дебати почалися у 1980-х роках, коли нове покоління заявило про себе, а вже у 1990-х відбулося лавиноподібне зацікавлення єврейською тематикою, яке продовжується і досі. Вкрай важливою подією у цьому контексті є відкриття у новому сучасному приміщенні великого освітнього-дослідчого майданчика — Музею історії польських євреїв Полін у 2013 році, який отримав велику кількість європейських призів. Підсумовуючи нашу розмову, хочу наголосити, що тематика полько-єврейських відносин є важливою й антисемітська кампанія березня 1968 року, на жаль, є невіддільною її частиною. Я б навіть назвав ці події фіналом, після якого відбулося маленьке відродження у 1990-х роках. Зараз невелике коло людей в певному сенсі продовжує спільну історію, адже протягом декількох століть євреї разом зі своїми синагогами були частиною культурного, мовного і релігійного різноманіття, жили та діяли у Польщі.
Запрошуємо слухати звуковий аудіофайл
Едуард Жолуд