Процедура доведення фактів воєнних злочинів, на жаль, відбувається нешвидко. Станом на 15 грудня Офіс Генерального прокурора України задокументував 117 тисяч 132 воєнних злочини, вчинені в період широкомасштабної агресії російської федерації проти України, та 15 тисяч 744 злочини проти національної безпеки України. Крім того, за офіційними даними ювенальних прокурорів, 1670 дітей постраждало внаслідок агресії рф. У відомстві наголошують, що ці цифри не остаточні, оскільки триває робота з їх встановлення у місцях ведення активних бойових дій, на тимчасово окупованих та звільнених територіях. Із них наразі доведено та винесено вироки, найчастіше заочно, для 72 осіб щодо вчинення воєнних злочинів. Тож міжнародна підтримка у цьому питанні та ініціювання іншими країнами власних розслідувань воєнних злочинів, вчинених рф в Україні, є дуже важливими. Про це Польському радіо для України розповів керівник Департаменту протидії злочинам, вчиненим в умовах збройного конфлікту, Офісу Генпрокурора України Юрій Бєлоусов.
— Пане Юрію, в середу, 13 грудня, ви взяли участь у засіданні Комітету з прав людини ОБСЄ, який пройшов у Відні. І його учасники висловили важливі для України тези про поєднання зусиль для встановлення справедливості та проведення країнами власних розслідувань воєнних злочинів, вчинених рф в Україні. Яким чином ці розслідування координуються з тими, що проводить Україна? Чи це відбувається на стадії передачі справ до суду, міжнародного чи українського?
— З одного боку, ми розуміємо, що Україна має сама засудити воєнних злочинців, і більша частина з них буде засуджена саме нашими судами, бо це наше завдання. Жодна країна світу не допоможе нам в цьому, це маємо також розуміти. Міжнародний кримінальний суд (МКС) або трибунал по агресії — Україна працює з ними для того, щоб притягти до відповідальності найвище керівництво країни-агресора. Це буде десяток, два десятки людей максимум, і в цьому суть міжнародних трибуналів.
Інші країни розпочинають розслідування злочинів, які вони будуть переслідувати в своїх судах. Йдеться не про передачу матеріалів в МКС або в трибунал, що також можливо. Ми заохочуємо, щоб вони починали розслідування і притягали до відповідальності в своїх судах. Яскравий приклад — справа про Boeing MH17, яка була розглянута в Нідерландах і був вирок суду. Це був не міжнародний суд, а окружний.
Чому це для нас важливо? По-перше, ми прагнемо збільшити кількість країн, які починають розслідування, для того, щоб злочинці розуміли, що вони не зможуть сховатися в цьому світі ніде, що будь-яка демократична країна світу, маючи своє розслідування, може притягати їх до відповідальності. А по-друге, найголовніше, мабуть, продемонструвати всьому світу, що Україна не одна, що не тільки Україна вважає їх злочинцями.
А також ми зацікавлені у взаємодії з іншими країнами, і тут важлива координація. Існує такий термін, як «подвійне переслідування», коли за один і той самий злочин людина може бути притягнута в двох різних країнах, і це буде порушення прав цієї людини. Якщо ми не координуємося, то є великий ризик, що ми направимо справу в суд тут, і таку саму справу направить у свій суд, наприклад, Німеччина, Франція або Іспанія. Щоб цього не було, ми координуємося. Ми це наразі робимо на майданчику Євроюсту. Євроюст — це об'єднання органів прокуратури Європи. Офіс Генерального прокурора України має постійного представника в Євроюсті, через якого здійснюється координація з іншими країнами.
Не завжди це відбувається легко. Країни не звикли ділитися своїми доказами. Іноді ми готові віддати зібрані нами докази, якщо інша країна готова відкрити судову справу. До речі, США, наприклад, оголосили чотири підозри. Ми збирали докази по цих справах. Тобто ми повністю обмінюємося з ними всією доказовою інформацією. Наразі взаємодіємо з 24 країнами, я сподіваюся, що їх буде набагато більше. Ця співпраця важлива і з точки зору ресурсів. Ми ж розуміємо, що якщо вони розслідують, ми можемо на іншу справу переключитись, а наші ресурси направити на інший напрямок. Ми і вчимося. Коли ми проводимо спільне розслідування, ми маємо спільні слідчі групи. Наші слідчі прокурори орієнтуються на кращі практики інших країн. І для нас це також важливо. Для того, щоб ми самі ставали сильніші і робили нашу роботу більш якісно.
— Розслідування воєнних злочинів є справою нешвидкою, в деяких Балканських країнах це триває 30 років. На щастя, не так багато країн мають досвід розслідування воєнних агресій щодо себе. Однак, є багато міжнародних суддів і прокурорів, які такий досвід отримали і нині діляться ним з Україною, допомагають у реформуванні судової системи. Які успіхи у цьому Україна має за останні півроку?
— Україна не перша країна, але ми не мали власного великого досвіду розслідування таких злочинів. Крім невеличкого підрозділу, який розслідував злочини на Донбасі, вчинені у 2014 році. Ми не були готові до такої кількості воєнних злочинів. В перші ж тижні після відкритого вторгнення ми звернулися до наших міжнародних партнерів і була створена група експертів — Atrocity Crimes Advisory Group (ACA). Це найкращі фахівці з Британії, США, Євросоюзу, які мали досвід розслідування в колишній Югославії, в Руанді, в Африці. Вони допомагають нам вичитувати справи, документи, радять нам, як правильно формулювати обвинувачення. Маємо вже 72 вироки по воєнних злочинах у наших національних судах; понад 100 — щодо злочинної агресії. Справи щодо депутатів державної думи російської федерації. Більшість з них — заочна процедура, але це не означає, що вона не корисна. Фактично ми сприяємо обмеженню пересування засудженої людини світом. Крім того, це дозволяє нам розшукувати майно цих людей за кордоном та накладати на нього арешт. Бо ці всі представники російської еліти, вони ж не дуже патріотичні і всі свої статки зберігають у доларах і в євро, і за кордоном. Сподіваємося, що згодом, коли буде розроблений ефективний механізм стягнення цього майна, ми зможемо ці статки спрямувати на відновлення України.
— Із початком повномасштабної війни в Офісі Генпрокурора дещо змінилася структура. Водночас у зв'язку із напрацюванням нових механізмів документування воєнних злочинів відбуваються зміни і в Департаменті протидії злочинам, вчиненим в умовах збройного конфлікту. Який вигляд його робота має сьогодні?
— У травні 2022 року в Департаменті працювало близько 50 людей, зараз нас 100. Це тільки центральний офіс. Ми створили підрозділи в дев'яти областях України, це ще близько 140 прокурорів, починаючи від Київської області, завершуючи Херсонською областю, по всій лінії розмежування. У нас є підрозділи, які працюють або тільки по агресії, або по напряму сексуального насильства, є підрозділи, які працюють по злочину геноциду. Фактично запровадили спеціалізацію. Департамент сприяв створенню в поліції та Службі безпеки підрозділів спеціалізованих слідчих. Ми впроваджуємо різні бази даних, яких ніколи не існувало, новітні методики розслідування і фіксації злочинів. Прикладом може бути використання дронів і 3D-сканерів для того, щоб будувати 3D-моделі зруйнованих будинків. Так в ситуації з Чернігівським драмтеатром, який був зруйнований ракетою, ми зафіксували наслідки дроном, який зробив півтори тисячі фотографій за годину. І ми впроваджуємо всі ці інновації і методики для того, щоб швидше ідентифікувати російських злочинців, щоб у них не було шансів уникнути покарань.
— Ви згадали, що вже є 72 вироки у справі воєнних злочинів та близько 130 по відношенню до вищого політичного керівництва. Більша частина з них — заочні. Як відбувається процедура заочного оголошення вироку особам, які фізично не знаходяться в Україні, і чи накладає це якусь міжнародну відповідальність. Приміром, чи в деяких країнах цю людину можуть заарештувати?
— Є певна процедура, передбачена кримінально-процесуальним кодексом. Ми маємо кілька разів повідомити особу про те, що щодо неї здійснюється розслідування. Призначається захисник цієї особи в системі безоплатної правової допомоги. І фактично потім, коли вжито всіх заходів, ми направляємо обвинувальний акт до суду. Під час судового провадження за відсутністю обвинуваченого його представляє захисник.
— Одна із категорій злочинів, в якій Україна домагатиметься притягнення до відповідальності росії, є «геноцид». Для інтерв'ю іншому медіа ви сказали, що геноцид дуже складно довести. Можете ще раз пояснити, в якому випадку злочин можна класифікувати як геноцид?
— Геноцид — злочин, який дуже важко довести в суді. Складність полягає в тому, що треба довести, що у держави-агресора існує намір знищити певну групу або її значну частину. Тобто їхня мета — знищити національну групу українців, куди входять абсолютно різні етнічні групи. Це не тільки етнічні українці, а і росіяни, і євреї, і греки, і болгари, які вважають себе українцями, частиною української нації. Наше завдання — зафіксувати ці факти і довести, що такий намір існує. В цьому нам допомагають міжнародні партнери.
— В звіті міжнародної юридичної компанії з прав людини Global Rights Compliance (GRC), оприлюдненому в листопаді, наведено докази, що росія активно готувалася до вчинення масового голоду в Україні. Як на ваш погляд, які перспективи доведення цієї справи?
— Одним із злочинів проти людяності є намір моріння голодом. Фактично це складова геноциду. Прикладом таких дій агресора є викрадення зерна або знищення запасів їжі. Ці дії мають на меті не тільки ослабити Україну економічно, але й створити умови, в яких люди просто не зможуть жити. Так само, як і атаки по енергоструктурі, знищення медичної інфраструктури. Ми аналізуємо ці злочини в комплексі, саме як отакий геноцидальний намір знищити українців.
Злочином проти людяності є і переслідування. Він формально має той самий вигляд, як і геноцид. Це і вбивство, і сексуальне насильство, катування, депортація, але без наміру знищення певної групи. Успішний досвід доведення факту геноциду в міжнародній практиці не такий широкий. Руанда та ще кілька країн. Ми не хочемо робити помилок і розуміємо, що не маємо права на помилку. І тому ми максимально ретельно це документуємо. Координуємось постійно з міжнародними партнерами, які знають позицію інших міжнародних судів. Для того, щоб наша справа, яка згодом, я сподіваюся, буде в міжнародному суді, мала всі шанси на перемогу.
Запрошуємо слухати повну версію розмови
Христина Срібняк