У квітні виповнилося 245 років, як відійшов у вічність видатний український композитор скрипаль, диригент, спiвак, батько ураїнської класичної музики Максим Березовський.
Незважаючи на те, що його ім'я увійшло в історію музики як автора першої української симфонії та опери, основоположника жанру хорового концерту, точних відомостей про його життєвий шлях та трагічну долю немає.
Максим Созонтович Березовський народився 1745 року в незаможній козацькій родині у Глухові, тодішній гетьманській столиці, яка мала єдину на всю Російську імперію музичну школу. І початкову музичну освіту майбутній геній здобув саме там. Учні за 2 роки навчання вивчали нотну грамоту, різні види хорового співу, гру на бандурі та цимбалах.
Вже в Києво-Могилянської академії проявився композиторський дар Максима Березовського. Маючи від природи абсолютний слух, він починає писати свої перші хорові концерти та музичні твори. Виняткова музична обдарованість хлопця дуже скоро привернула до нього увагу, і в 14 років з шостого класу Академії його забирають у Петербург.
Максим стає солістом Придворної співацької капели, директором якої того часу був видатний український музикант Марко Півторацький; мистецтво композиції вивчає у італійця Франческо Цопписа.
У цей період він пише низку хорових концертів, які здобувають не лише схвальні відгуки фахівців, але й широке визнання (деякі з творів цього періоду збереглися дотепер і вражають сучасних слухачів блискучою довершеністю).
При дворі імператриці Єлизавети, яка була великою прихильницею музики та співу, часто показували оперні вистави на сцені придворного театру. Переважна більшість солістів цього театру були італійські співаки, спеціально запрошені з Італії. У 1759-60 роках у виставах театру з великим успіхом співав і Максим Березовський. До речі, він був єдиним виконавцем оперних партій не італійцем за походженням.
В цей самий період юнак продовжує створювати хорові концерти. «Не отвержи мене во время старости» — один з найкращих творів світової духовної музики. Ця божественна молитва, наповнена глибоким смислом і довершеним поєднанням голосів, написана 20-річним юнаком.
Це чи не єдиний твір композитора, який видавався декілька разів впродовж ХІХ ст. та залишається надзвичайно популярним і сьогодні.
1769 року Березовського першим серед усіх музикантів Російської імперії відряджають в Італію, для вдосконалення композиторського мистецтва. Болонська Філармонійна Академія – найбільш престижний музичний заклад XVIII ст., де здобували освіту найкращі музиканти Європи того часу. Разом із Березовським на курсі вчився відомий чеський композитор Йозеф Мислівечек, а курсом раніше сам Вольфганг Амадей Моцарт. Його вчителем стає славетний викладач, мистецтвознавець, гордість Болонської академії, падре Джовані Батіст Мартіні. По трьох роках навчання падре Мартіні рекомендує зарахувати молодого українця до числа академіків.
Отримати титул члена Болонської академії прагнули тоді найзнаменитіші музиканти Європи, але вдалося це небагатьом.
Ім’я Березовського золотими літерами викарбувано на мармуровій дошці Болонської академії поряд з ім’ям Моцарта, а його портрет написали на стіні церкви Сан-Джакомо. Кажуть, що це єдине вірогідне зображення композитора…
Свої найкращі твори Максим Березовський написав у Італії. До цього періоду належать інструментальні твори композитора, 2 його опери та симфонія.
1773 року під час карнавалу в Ліворно відбувається прем’єра опери М. Березовського «Демофонт». Опера мала надзвичайний успіх. На жаль, до нашого часу дійшли лише 4 фрагменти, вся партитура, на жаль, не збереглася. Але навіть ці фрагменти свідчать про феноменальне обдарування композитора.
Вибагливі та пересичені оперною музикою італійці були в захваті від геніальної милозвучності й краси цього твору. Багато академій Європи обирають Березовського своїм почесним членом.
Але уславлений композитор прагне повернутися на Батьківщину. І не дивно: уся його творчість, одухвотворена глибинною українською побожністю, мотивами народних пісень, героїчною славою рідної землі… Можливо, саме тоді, в апогеї слави, виникає у Березовського ідея заснувати тут академію на кшталт Болонської. Це була блискуча й цілком реальна для музичної України перспектива.
Тому не дивно, що саме в рік постановки своєї тріумфальної опери Максим Березовський покидає Італію та, повернувшись до Петербурга, отримує від графа Потьомкіна обіцянку сприяти справі заснування української академії перед імператрицею. Граф обіцяв Березовському посаду директора академії, а саму академію мали відкрити у Кременчуці.
Але цій великій мрії композитора не судилося здійснилася. Байдужа до музики імператриця Катерина II з усіх російських правителів чи не найбільше ненавиділа самобутню Україну, послідовно винищуючи в ній те, що не встиг зруйнувати Петро I; закатувала багатьох українських святих, викорінила запорозьке козацьке військо, що віками боронило віру та волю України…
Тодішній Петербург наводнювали наймані іноземці та бездарні фаворити, готові знищити кожного, хто ставав на шляху їхньої кар’єри. Позбавлений можливості займати відповідну його званню та здібностям посаду, композитор заледве влаштувався позаштатним співаком у Придворній співацькій капелі: підміняв хворих і відсутніх, заробляв на життя переписуванням нот. Йому не давали змоги ні надрукувати, ні виконати жодного свого твору.
Проте Березовський не перестає творити і працює дуже плідно. На подив, навіть у цей найтяжчий період, його музика сповнена надзвичайним, непереможним світлом. У ній, як і раніше, іноді лунає скорбота, біль і плач, але ніколи немає безвиході! I ця музика неземної краси й благородства розповідає нам про автора більше за всі біографії.
Деякі зі своїх духовних творів композитор надсилав знайомим музикантам-землякам, однак тепер вони, безправні, не могли нічим йому зарадити. Є відомості про те, що в останні роки у композитора гостро зазвучала тема ошуканої, скривдженої України. Зрозуміло, що за тодішніх умов такі твори були приречені на смерть.
Якийсь час Березовський сподівався на те, що академію в Україні все ж таки буде створено, та згодом впевнився у марності цих сподівань. Стикаючись на кожному кроці з байдужістю та свавіллям урядовців, доведений до крайнього зубожіння, приголомшений знищенням Запорозької Січі, композитор тяжко захворів.
Максим Березовський помер на початку квітня 1777 року на 32 році життя...
За тодішньою версією загибелі композитора, згораючи в лихоманці без ліків, без допомоги, у приступі відчаю він скоїв самогубство, проте ходили чутки про те, що його вбили.
Збереглося єдине достеменне свідчення про те, що Максима Березовського не було на що поховати, і на поховання скидалися його друзі-земляки.
Дивне й те, як старанно замовчували його славетне ім’я, — здавалося б, гордості імперії — та всього, що пов’язане з ним. За перказами, одразу ж після смерті великого композитора, до нього прийшов Григорій Потьомкін, і всі рукописні твори, що знайшов у вбогому помешканні композитора, приніс імператриці. А та дала таємне розпорядження спалити їх всі до єдиного.
Максима Березовського часто порівнюють з Моцартом. Проте, на відміну від свого австрійського колеги, творчість композитора залишається малодослідженою, чимало його музичних творів вважаються загубленими. Завдяки копіткій праці музикознавців, на сьогодні в європейських архівів вдалося розшифрувати деякі хорові та інструментальні твори композитора.
В 2016 році відбулася знакова прем’єра Симфонії C-dur Максима Березовського у Національній філармонії України під орудою Кирила Карабиця. На той час вона була єдиною відомою симфонією Березовського.
Проте 2 роки тому у музичному архіві Національної бібліотеки Парижа диригент віднайшов партитури двох раніше невідомих симфоній Максима Березовського, які уперше прозвучали у відреставрованій Андріївській церкві у Києві 2 роки тому.
Музикант Київського симфонічного оркестру Микола Яковлюк каже:
"Величезна заслуга Кирила Карабиця у тому, що він віднайшов невідомі твори Максима Березовського. Ця музика є своєрідним мостом, що поєднує нас з Європою."
Симфонія До мажор, яку зараз запропонуємо вашій увазі, прозвучить у виконанні Київського симфонічного оркестру у стінах Національної філармонії у Варшаві.
Перед концертом я поцікавилася у диригента, до речі італійця з походження, Луїджі Гаджерра що він відчуває, коли оркестр виконує цей твір.
Головний диригент оркестру Луїджі Гаджерро:
«Я хочу відкрити наш концерт з симфjнії До мажор Березовського, так як вона має близьке відношення до Італії, моєї країни. Березовський також навчався у падре Мартіні, вчителя Моцарта. І також тому, що ця симфонія – це перший офіційний класичний твір української музики.
Що я обожнюю в цій симфоніїї і сильно відчуваю, коли стою за диригентським пультом – це свіжість першого часу, яку ти можеш відчути у кожній ноті. Навіть не знаючи, що це перший офіційний класичний твір української музики, ти все ж таки відчуваєш, що все у ньому відбувається вперше: перший акорд, перша синкопа, перша чарівна мелодія. Все у цій симфонії має цю чарівну магію, яку ти можеш відчути тільки тоді, коли вперше закохуєшся. І це незабутнє і швидкоплинне щастя першого кохання, яке я хочу показатти нашій публіці, граючи Березовського.»
Звучить Перша симфонія Максима Березовського.