Сьогодні у нас особливий гість. Відверто кажучи, я трохи хвилююся, бо давно вже хотів поспілкватися із цим музикантом, співаком, із впізнаваним голосом, автором текстів, засновником двох рокових гуртів, які однаково популярні зокрема в Польщі. Зізнаюся, я часто чую їхні пісні по радіо, їдучи автівкою, а після того, як ми із Яною Стемпєвич у вівторкових уроках польської мови кілька разів уже розбирали твори цих гуртів, мене не відбускало бажання поговорити із ним в одному з «Понеділків року». Ну і сьогодні ця мрія нарешті здійснилася.
Наша розмова із засновником і співаком, музикантом гуртів Pidżama Porno i Strachy na Lachy Кшиштофом «Ґрабажем» Ґрабовським.
Я б Хотів почати із пісні «Buczy». Вона з’явиться на новому альбомі групи Pidżama Porno. І це пісня присвячена місту Буча в Україні, знищеного росіянами. І хоч польською це дієслово «гуде», але дуже воно співзвучне з назвою того міста. Ну і кліп відповідний. Чи добре я розумію, ви саме це мали на увазі?
Кшиштоф Ґрабовський:
«Так, саме це. Та пісня присвячена цьому місту».
Зі слів і з відео, яке знято на неї, видно, що вас глибоко вразило все те, що відбувається сьогодні в Україні.
Кшиштоф Ґрабовський:
«То сталося саме в день нашого виїзду до Бєльсько-Бялої. То мав бути наш перший концерт, Pidżama Porno. Я був тим страшенно розбитий. Я до кінця був переконаний, що та ескалація військ служить лише демонстрацією сили. Хоч атмосфера була задушлива і напружена. Але я не припускав, що у 21 столітті у Європі, нехай, в східній її частині, може початися повномасштабна війна. Ні для кого не секрет, якою є спільна історія росії і Польщі, якими були їхні долі. Тож з одного боку я подумав про Україну, а з іншого – про Польщу. Були дуже погані відчуття. Ми довго їхали до місця. Відчуття були дуже гнітючі. І коли ми прибули на місце, виявилося, що кожен з нас, чи то музиканти, чи то технічний персонал, мав такі ж відчуття. Ці речі просто не вкладалися нам в голові. Скажу вам більше, це досі не вкладається мені в голові. Минуло стільки днів війни – я щодня відслідковую новини – мені досі здається, що це нереально, що це якийсь дурний сон. Як можна, аби сьогодні хтось зважився на такі кроки. І далі хотів цього попри страшну ціну, яку платиться за ту війну. Платить Україна, але – будьмо відвертими, - платить і росія, хоч для неї людьске життя ніколи нічого не вартувало».
Багато українських митців не могли нічого писати, творити, грати музику, коли почалося російське вторгнення в Україну. Це, зрештою, цілком зрозуміла ситуація. Як щодо гурту Pidżama Porno? Ви не були на місці, але дуже пережили цей момент, бо написали такий текст могла людина, якій це болить, взагалі, звернутися до такої теми могла саме така людина.
Кшиштоф Ґрабовський:
«Я почав писати цей текст десь через два дні після початку війни. Я писав його зо два місяці. Звісно, значною мірою це ґрунтувалося на якихось моїх уявленнях. Бо дуже складно на якихось повідомленнях у пресі створити якийсь художній образ того, що там може відбутися. Я походжу з того покоління, яке добряче черпнуло війни. Хоч ми й народилися через 20 років після закінчення війни, але багато про неї чуло. Один мій дідусь сидів у німецькому офлагу, а другий був у червоній армії. Він жив на території, яка після 17 вересня стала територією совєцкого союзу і як громадянин тодішнього союзу, був призваний до червоної армії. Моя родина походить з Волині. Мій батько там народився. І під час війни, в 1943 році мусів звідти тікати. Власне, від своїх дідусів ми і чули про війну. І якось до певної міри в мені їхні спогади дали певні плоди. Я старався тільки надати цьому художньої форми. Звісно, багато чого для написання я взяв з різних джерел, але й значною мірою я брав натхнення зі своєї уяви. Крім того, там далі живе наша родина – на Волині. Сестра і брат мого батька, вони мають свої сім’ї вже як українці. Я також багато чого знаю про польсько-українську історію, і на 1/8 я є українцем. Моя прабабця була українкою, а прадідусь був поляком. І це в мені живе».
Відчуття війни і досвід пережитого дідами і отримана від них інформація десь чується в пісні Pidżama Porno Chłopcy idą na wojnę. В Польщі на початку 80-х років також мало не дійшло до війни. Були убиті і поранені, був розгін мирних демонстрацій, був воєнний стан. Звісно, це далеко від того, що переживає сьогодні Україна, але це все ж була спроба – тоді ще комуністичної росії керувати в Польщі по-своєму.
Кшиштоф Ґрабовський:
«Просто росія має якісь свої хворі уявлення про співіснування різних країн, вона переконана у своїй імперіальній гегемонії, і та політика є нічим іншим, як продовженням тієї гегемонії. І в її візіях ніколи не було місця на вільну, незалежну самостійну Україну, завжди вони вважали, що це якісь маргінеси росії. Чи то як комора людських ресурсів, чи сільськогосподарських площ. Натомість вони ніколи не могли прийняти того, що Україна може бути самостійною країною і сама за себе вирішувати. Схожі настрої у них і щодо Польщі. Тому наша ситуація дуже подібна і близька. Ми є сусідами найбільш агресивної країни на земній кулі. Думаю, ті поляки, які не мають аж таких передумов і конотацій, які маю я, виходять з того, що росія є спільним ворогом України і Польщі. Польща, зрештою, була першою країною, яка визнала Україну після тієї чудесної зустрічі в Біловезькій пущі. І тема України – якщо ми говоримо про підтримку України і про позицію щодо того, чим для Польщі є Україна, тут всі політичні сили мають єдність в тому питанні. А також суспільних сил. Всі найважливіші рішення польського парламенту щодо України було прийнято через акламацію. Впродовж усього періоду української незалежності Польща завжди підтримувала Україну. Звісно, є ще багато незакритих питань, але на тлі російської агресії ми, як країна, як суспільство, як поляки, ми стали на тлі крайньої необхідності. І я вважаю, що ті природні реакції на крайню необхідність з того і походять. З розуміння того, що ви воюєте також і заради нас, то ми мусимо помагати вам усім, чим можемо».
Я ще б хотів повернутися до пісні «Buczy», а точніше до кліпу на цю пісню. Його знято в цікавій манері – кліп чорно-білий, ніби мальований простим олівцем. Не буду тут переповідати, як він виглядає, хто захоче, побачить – він є на ютубі. Мене цікавить, як він робився.
Кшиштоф Ґрабовський:
«Пьотр Мацєєвський зняв наше перше відео – це людина, яка весь час грається з образами. Це графік, він малює, а також знімає фільми, рекламу. Він зняв для нас багато кліпів, після якоїсь тривалої перерви ми звернулися до нього, чи він не погодився б зняти відео для цієї пісні. Він погодився і відразу ж запропонував, що це буде така анімовано-мальована, у старій його техніці виконана робота. Він зробив макети танків, багато чого зробив наче з конструктора. Він має таку велику студію, де є всілякі штуки для комп’ютерних ігор. І все це він використав. Також реальне відео, доступне в мережі, надихало його на створення тих чи інших образів. Коли я вперше побачив той кліп, зроблений вже на 80 %, то я вже тоді зрозумів, що це буде дуже крута річ».
Там дуже цікаве завершення у кліпі. Сидить хлопчина і грається солдатиками, танчиками. І це кульмінація того всього – хтось великий, бо на його тлі іграшкові солдатики є маленькими, але як дитина зі своїми страхами і фобіями соває тим військом..
Кшиштоф Ґрабовський:
«Ну я скажу вам так. Знову тут буду про себе – коли я народився, було 20 років після війни і однією з найпопулярніших забав серед хлопців була війнушка. Ми робили з патиків і зі шматків дошки різну імітацію зброї, ми з тим бігали і бавилися у війну. Мій батько, коли мені розповідав про своє дитинство, саме те, воєнне, також говорив, що вони гралися у війну. Брали якісь патики і робили якісь ніби воєнні забави. Зрештою, один із образів у ті перші дні, який вгризся мені в пам’ять, то був маленький хлопчик, який стоїть, дивлячись на солдатів, які марширують навпроти, і він їм салютує. Цей образ дуже сильно на мене вплинув».
Повернімося трохи до витоків. Я вперше почув Pidżama Porno i Strachy na Lachy – другий ваш гурт, який ви заснували, - буквально нещодавно. Думаю, наші слухачі, багато хто також може бути незнайомий з вами. Як це все почалося?
Кшиштоф Ґрабовський:
«Коротко кажучи, початки були такі козацькі)) Відомо, що група з’явилася у 80-х роках, невдовзі після завершення воєнного стану. Це був такий момент, коли я вирішував, що я хочу робити в дорослому житті. Єдине, що я знав, - це те, що я хочу грати в групі, яка гратиме рокнрол. Незадовго до того в Польщі вибухнула так звана панкова революція, багато осіб,які нічого про себе не знали, бо це були часи без мобільних телефонів, без інтернету. Засоби масової інформації працювали виключно на висвітлення діяльності комуністичної партії. І тим не менш, в такому інформаційному вакуумі, у Польщі почали з’являтися групи, які у текстах почали розповідати про історію свого життя, про життя тих молодих людей. звісно, була якась офіційна музична сцена, де професійні композитори, автори текстів писали пісні, їх крутили по телевізору, але ми відчували своїм єством, що то пісні не про нас, що вони не для нас, що наше життя виглядає цілком інакше. І я був одним із тих, хто якось поїхавши на фестиваль до Яроціна, побачив там своїх ровесників, які грали в таких групах, і я подумав, що також хочу грати в такій групі, також хочу співати пісні. Бо для мене це був перелом, еврика, об'явлення, коли я почув групу, яка називалася СС-20. Пізніше були групи WC, Bikini. І це була цілком інша пропозиція, ніж та офіційна, яку ми вже знали. І ми хотіли робити щось інакше. Це були групи, які діяли поза контролем. Вони ніде офіційно не функціонували, просто грали – був то будинок культури чи старий гараж. Часи були дуже важкі, бо нічого не можливо було придбати, аби грати. Бо нічого не було в магазинах. Якщо у когось рвалася струна, це була велика трагедія, бо в крамницях не було струн».
І як ви виходили із ситуації?
Кшиштоф Ґрабовський:
«Ми їх варили. Вони витягалися і їх можна було ще раз поставити. Звісно, звучали вони після того жахливо. Але в ті часи це було не важливо. Не було важливо, чи хтось вміє грати, чи хтось вміє співати. Важливо було, щоби ти був автентичний, щоби ти робив щось своє. І це все зявилося за якісь два-три роки. Коли приїжджав до Яроціна на кілька днів – то всі вони були просякнуті музикою таких груп. Я через це і поступив на навчання – я закінчив історію в Університеті Адама Міцкевича в Познані – я йшов туди лише заради того, аби мене не взяли до війська. Ну і ще – аби я мав час і можливість грати в рокнрольній групі. І так ті групи розвивалися. Одна перестала існувати – ми створили іншу. Пізніше, у 2001 році ми записували новий альбом Pidzama Porno в студії, ми мали трохи вільного часу, а писалися ми в студії у Варшаві, де були інструменти. І час від часу ми собі грали, джемували, імпровізували. І власне з того джемування народилися пісні, які увійшли до першого диска групи Strachy na Lachy, і з того часу я граю у двох групах».
А музиканти з Pidżama Porno грають в Strachy na Lachy? Я знаю польський гурт з Ґорліц, музиканти з якого мають також інші проєкти, але в них грають ті самі люди, тільки музика трохи інакша і назви і сценічні образи. А загалом – в усіх групах ті самі люди.
Кшиштоф Ґрабовський:
«У нас також дуже схожа ситуація. Мотивація була дуже проста – краще мати тих самих людей в різних групах, бо це набагато простіше з організаційної точки зору. Тому в обох групах – Pidżama Porno i Strachy na Lachy грають ті самі музиканти. З тією різницею, що клавішник зі Strachy na Lachy є освітлювачем сцени в Pidżama, а один із гітаристів Pidżama Porno грає тільки в Pidżama Porno. І цим ці групи відрізняються».
Але музично і текстами, напевно, також? Часто є так, що музикант, який грає в одній групі, хоче грати іншу музику, яка не вкладається в концепцію і рамки групи, робить собі сайд-проєкт, або створює іншу групу, як, наприклад, Джейсон Ньюстед з Metallica, чи Кріс Барнс із Cannibal Corpse.
Кшиштоф Ґрабовський:
«Чи Роберт Сміт грав в The Cure, а потім якийсь час грав на гітарі в Siouxsie & The Banshees. Щось схоже було і в нас. Через деякий час формула, в якій функціонувала група Pidżama Porno, поступово почала робитися для мене нудною. В той час я почув перший диск Ману Чао і я був дуже вражений тим матеріалом і легкістю тих пісень, і я дуже захотів грати щось таке. І з цієї причини зявився гурт Strachy na Lachy. І з того часу в мені живе такий поділ, такий дуалізм, що важчі шматки грає Pidżama Porno, а легші Strachy na Lachy. Хоча і це не завжди вдається, бо на чергових дисках групи є такі пісні, що я часом кажу – шкода, що цю пісню заграла ця група, а не ця».
А як із концертами? От у вас зараз анонсується траса обох груп.
Кшиштоф Ґрабовський:
«Ну то в один день грають Страхи, а в інший Піжама. Для мене немає жодної проблеми. Бо у випадку Pidżama Porno i Strachy na Lachy – це мої пісні, мого авторства, тож я не ділю для самого себе – що ця пісня Страхів, а це пісня Піжами. Як я завжди казав, у Pidżama Porno я в коротких штанцях, а в Strachy na Lachy одягаю довші штани».
Найближчим часом Pidżama Porno i Strachy na Lachy дають серію концетів і виступів Піжами набагато більше.
Кшиштоф Ґрабовський:
«Так склалося, що Піжама зараз гратиме більше. Бо більше людей приходять на Піжаму. Зрештою, щодо концертів, то у Піжами їх було більше. Натомість, якщо йдеться про кількість проданих дисків, прослуховування, перегляд кліпів, то Strachy na Lachy просто далеко попереду Pidżama Porno. Я не розумію цього. Але що є, то є. Пізніше надходить якийсь літній період, гра на певних фестивалях, концертах, організованих містами, то більше буде концертів Strachy na Lachy. Так у нас є, що в цій частині року більше грає одна група, а якщо в іншій частині більше охочих на Піжаму, то грає Піжама. Для мене важливо те, що ми граємо».
До речі, як зі слухачами? Фанати Піжами і Страхів ті самі, чи все ж приходять різні люди на ті і ті концерти?
Кшиштоф Ґрабовський:
«Щиро кажучи, на щастя, наразі, фанати Піжами і Страхів не воюють між собою. Звісно, значною мірою то одні й ті ж люди, але також є ті, кому більше подобається Strachy na Lachy, а є затятіші фанати Pidżama Porno. Але попри все я собі охоче вірю, що це велика така Ґрабарська родина, яка просто приходить слухати мої пісні».
Взагалі, Ґрабовських є трохи в Польщі серед митців. Я, наприклад, знаю принаймні чотирьох, які є авторами текстів, один ще й до того ж художник. Колись один із Анджеїв Ґрабовських, власне, письменник дитячий, говорив, що вже час створити якесь Ґрабовисько і обєднати всіх творчих Ґрабовських).
Кшиштоф Ґрабовський:
«Ну трохи нас є, я не приховую того, але це не причина, аби перейматися тим. Я вживаю сценічне псевдо Ґрабаж, щоби від інших Ґрабовських трохи відрізнятися. Кшиштоф Ґрабовський, якого звати, як і мене, барабанник і автор текстів групи Dezerter, написав «Іди на…». То була перша така пісня, яку вони записали контексті того, що відбувається в Україні. Вони просто мали швидше цю пісню, ніж ми і вони швидше її випустили. Вона стосується, може вже не тільки тієї ситуації з українським прикордонником і російським воєнним кораблем, екіпаж якого на осторові Зміїний намагався змусити українців здатися, і та відповідь українського солдата була хітом на всьому світі. Якщо йдеться про перші місяці того конфлікту, це було таке головне гасло. Я бачив багато машин, на яких був той напис. Бо більшість поляків хотіли якимось чином хотіли висловити свій протест проти війни, проти росіян. І такого типу українських акцентів було багато. Всі міста були тим просто заклеєні. А ми на концертах також використовуємо національні кольори України, маємо обклеєні мікрофони, маємо прапори на динаміках, аби це було видно, щоби постійно на людей це впливало. Бо відомо, що через деякий час в країні, де немає військових дій, настає втома. І ми намагаємося весь час нагадувати про це, щоби люди не забували. Коли ми говорили, що наші концерти присвячені Україні, публіка шаленіла, були гучні овації. Зараз, звісно, в кожній країні є руска пропаганда, яка своє робить і велика частина громадської думки, яка є зосереджена в інтернеті, опанована російськими ботами, або людьми, які сприяють росіянам в тому конфлікті, і часто доходить до сутичок. З іншого боку я також помічаю в польському суспільстві щось таке як втома від того».
А, до речі, про слова. Використання вульгаризмів у піснях обидвох груп допускається? Чи можливо щось сказати без цих слів у пісні, нехай сатирично, тонко, підколоти, але інтелігентно?
Кшиштоф Ґрабовський:
«Я не вважаю, що вживання в піснях вульгаризмів є чимось неінтелігентним. Просто треба вміти використовувати вульгаризми. Всі їх вживають, відколи світ стоїть. І пісня, як на мене, часом мусить містити ті вульгаризми, бо це фотографія того, що відбувається у світі. Принаймні я так пишу пісні, що вони близькі людям. Від людей ці слова йдуть, і людям ці пісні я повертаю. Тож не уявляю собі цих пісень без тих слів. Звісно, їх немає стільки, як в піснях репових чи хіпхопових, натомість я всім завжди відкрито говорю, що я вживаю вульгаризми, і ці слова є частиною моєї мови, і не бачу причин їх не вживати. Пишучи текст, деякі речі треба висловлювати коротко. Ніщо краще так цього не робить, як вульгаризм. Часом одне слово замінює собою 5 наступних рядків, які не треба вже співати. Як на мене, ці слова покращують текст. Це до певної міри своєрідний літературний прийом, який підсилює текст, робить акцент. Головне – щоб ти мав що сказати. А не те, як ти це зробиш. Ми маємо кілька пісень, які часто були презентовані на радіо, і ті слова просто запікані. А кожен собі доспіває чи почує те, що захоче. Мені, до речі, версії з піками дуже подобаються. Маємо одну таку пісню, яка називається – живу в країні, де всі хочуть мене послати. І це слово у припіві в пісні звучить дуже часто. І ці піки є частиною музичного аранжування цієї пісні».
Пісня «Buczy» – написано в мережах так ніби анонсує вихід нового альбому Pidżama Porno, хоч вона на йому єдина нова пісня. Решта – це звого роду збірник за весь період існування грп. Він так і називається Pidżamówka 35. І відомо, що пісні до альбому пропонували самі фанати, слухачі.
Кшиштоф Ґрабовський:
«Так, за 35 років Pidżama Porno не видала жодного збірника своїх пісень. І власне з нагоди цього свята – 35-річчя на сценах Польщі і не тільки, лейбл вирішив, що зробимо бест оф, краще з виданого. І відразу запропонували, щоби саме слухачі вибрали пісні, які увійдуть до альбому. Щиро кажучи, я дуже задоволений тим вибором, бо якби я вибирав,то у 95% я вибрав би саме ті пісні. То ж моє бачення кращого збіглося з тим, що вибрали люди. І це круто».
Розмовляв Володимир Гарматюк
Слухайте програму в доданому звуковому файлі