До 160-ї річниці початку Січневого повстання в галереї Національного центру культури «Кордеґардa» у Варшаві до 12 лютого проходить виставка «Січневе повстання. Шлях до незалежності». В її експозиції представлені малюнки, гравюри та акварелі художників, які брали активну участь у повстанні. Загалом демонструються 60 мистецьких праць, з них 33 тимчасово запозичені із колекції Національного музею у Варшаві, 6 — з варшавського Музею Незалежності, ще 19 робіт, які належать організації Lubelskiego Towarzystwa Zachęty Sztuk Pięknych, люб'язно надані Національним музеєм у Любліні, де вони представлені в постійній експозиції. Напевно, жодна інша польська історична подія не знайшла такого значного відображення в мистецтві, як повстання 1863 року. Проте Січневе повстання є важливою віхою у формуванні національної свідомості та шляху до відновлення незалежності не тільки для Польщі.
«Січневе повстання було останнім потужним вибухом боротьби за незалежність, яка охопила терени не тільки давнього Польського королівства, але і Князівства Литовського (тобто території сучасної Литви, Білорусі і України). Жителі цих земель також брали участь у повстанні проти царської влади. Печатка національного уряду, який виник і діяв у часи повстання, була останньою тристоронньою печаткою, де були зображені символи тих трьох країв. Це були Орел, Погоня і Святий Архангел Михаїл. За участь у повстанні на території України до царських в'язниць потрапило близько 3 тисяч осіб. Серед них лідери, зокрема, подполковник Адам Зєліньський, Тадеуш Раковскі, Плятон Кшижановський, Ромуальд Ольшанський, Адам Дружбацький. Останні були навіть розстріляні. Багато військових, учасників та інших жертв повстання поховані на Личаківському цвинтарі у Львові. Там спочило близько 600 повстанців. А також там знаходиться неймовірно важлива для поляків могила Артура Ґроттґера. Великого художника, який щоправда не брав участі у Січневому постанні, але закарбував його на своїх полотнах. Картини цього художника поклали початок так би мовити легендаризації цього повстання. Роботи Ґроттґера, однак, також були добре сприйняті за кордоном, завдяки їхньому людиноцентричному підходу до теми. У жодній зі сцен його творів не відображено безпосередньо картини боротьби, натомість страждання, страх, жалоба, які можуть бути прочитані універсально будь-яким глядачем. Тому Артур Ґроттґер запам'ятався для багатьох поляків як великий хронікер Січневого повстання. І його портрет ми також презентуємо на виставці в Кордеґарді», — зауважила прес-секретарка галереї Національного центру культури Йоанна Банцеровська.
Експозиція вибудована за хронологічним принципом, відображаючи події, що передували початку повстання, епізоди боїв та розстрілів, депортацій і репресій.
«Виставка бере початок з акварелі художника і літографа Адріана Глембоцького, що ілюструє вуличні бої 8 квітня 1861 року на Замковій площі у Варшаві, а також роботами Максиміліана Оборського, створеними під час його заслання до Сибіру. Кривава маніфестація, яка відбулася у квітні, за офіційними даними забрала життя близько 100 осіб, а за неофіційними — понад 200. Вона дала поштовх заворушенням у Варшаві і впровадженню національної жалоби. Це важлива віха у формуванні національної свідомості та шляху до відновлення незалежності. Через малюнки ми показуємо драматичну долю повстанців. Попри те, що митці більшою мірою уникали пафосу, однак, частина цих робіт є доволі потужною, частина є документацією реалій повстанського життя. Наприклад, Максиміліан Ґєримський зобразив "Стрільбище у лісі". Коли почалося повстання, він був студентом і потрапив до підрозділу у віці 17 років. Майже рік життя в лісовому таборі вплинув на спосіб спостереження майбутнього художника за природою та його живописну мову. Репортерський стиль, проникливий погляд на пейзаж і солдатська тематика — серед багатьох характеристик живопису Ґєримського. Але важкі побутові умови повстанського життя призвели до прогресуючої хвороби легенів, яка спричинила його смерть у віці 28 років. У цьому ж підрозділі, що і Ґєримський, воював 18-річний Адам Хмєльовський. Внаслідок поранень, отриманих в одній із битв, він втратив ліву ногу. Демонструємо у Кордеґарді кілька свідчень моментів, суттєвих для повстання. Наприклад, битва під Жижином, коли повстанці відбили поштовий конвой з грошима. Але також є коло праць, сюжет яких безпосередньо не пов'язаний із повстанням. Митці були просто його учасниками. В одиничних унікальних випадках є художники, що стали митцями саме через повстання. Це фундаментальні праці Людомира Бенедиктовича, який у повстанні був скалічений, одразу на самому початку загубив обидві кисті рук. Аби той не зневірився, лікар вклав йому між бандажами перо і надихнув малювати. Вже за кілька тижнів Бенедиктович міг писати. Він мав такий запал, що вирішив зайнятися мистецтвом. І без долонь він створив такі чудові малюнки, які демонстрували неймовірні здібності. Це дуже претензійний підхід, попри каліцтво, ніби наперекір усьому», — розповіла кураторка виставки «Січневе повстання. Шлях до незалежності» Катажина Габер.
Експозиція виставки «Січневе повстання. Шлях до незалежності»
Експозиція виставки «Січневе повстання. Шлях до незалежності»
Експозиція спонукає до роздумів про незвичайні та драматичні біографії художників-учасників Січневого повстання. Труднощі, пережиті в наметах, і битви, в яких вони брали участь, не лише вплинули на їхню психіку чи характер роботи, але й безпосередньо позначилися на їхньому здоров'ї та визначили їхній подальший життєвий вибір.
«Знаємо, що у повстанні брало участь 200 тисяч осіб. І серед них величезна кількість митців, які зазнали репресій. Приклад Людомира Бенедиктовича є найкрасномовнішим. Йому довелося інсценувати свій похорон і 10 років переховувався у Мюнхені. Але коли він повернувся до Польщі, то був на 8 місяців ув'язнений у Варшавській Цитаделі. Маємо малюнок Едварда Юрґенса із Музею Незалежності, який знаходиться у 10-му павільйоні Варшавської Цитаделі. Він документує останні моменти життя ув'язнених, оскільки зображає команду катів, яка розстрілює, і людини, яка вже чекає на момент екзекуції. Зрештою, на цьому малюнку закарбована і смерть самого Юрґенса. Він і помер 2 серпня 1863 року у Цитаделі. У представленій групі художників-учасників Січневого повстання Станіслав Віткевич — батько прославленого польського митця, якого ми знаємо як Віткаци. Повстання підтримали батьки Станіслава Віткевича та двоє старших братів і сестер. Після придушення повстання родина провела кілька років у засланні в Томську, а після помилування батько Віткевича Іґнацій помер дорогою на батьківщину. Сам же Станіслав був наймолодшим сибиряком і брав участь повстанні у 12-річному віці — служив кур'єром і постачальником припасів для партизанських загонів», — продовила кураторка Катажина Габер.
Великим патріотом і повстанцем, який воював у загоні Людвіка Нарбута, був напівполяк, напівіталієць Міхал Ельвіро Андреоллі — згодом великий ілюстратор. Зокрема, автор першого ілюстрованого видання «Пана Тадеуша» і «Конрада Валленрода» Адама Міцкевича та «Лілли Венді» Юліуша Словацького і творець стилю świdermajer. Після поразки повстання він переховувався під чужим ім'ям. Коли його заарештували і ув'язнили в Каунасі, йому вдалося втекти і дістатися до Лондона. До Польщі він повернувся через Париж як емісар Польського еміграційного комітету, але в 1866 році був знову заарештований, цього разу засуджений до заслання вглиб Росії. Помилуваний царем через п'ять років, Міхал Ельвіро Андреоллі переїхав до Варшави.
«Показуємо ще один цікавий об’єкт — ксилографічний ніверит Міхала Ельвіро Андреоллі, тобто початок матриці, з якої так і не було здійснено друк графіки. І вона в експозиції зіставлена із графічним відбитком Ґроттґера "Похід сибіряків". І попри те, що ці праці відмінні у часі, відмінні інциденти, які ми показуємо. Оскільки у Андреоллі маємо просто епізод із повстання, натомість у Ґроттґера — це вже такий сумний похід на Сибір. Безумовно цікаво, що ми бачимо одні і ті самі обличчя. Тож загалом не знаємо, чи це є питання спирання на фотографії ранніх учасників, чи можливо Ґроттґер, який не був учасником Січневого повстання, міг брати за взірець Андреоллі, який був учасником», — додала Катажина Габер.
Експозиція виставки «Січневе повстання. Шлях до незалежності»
Поміж іншого, на виставці представлено кілька інсталяцій сучасних польських митців. «Йдеться про роботу Тереси Мурак, яка була включена до вистави як наголошення про роль жінки, яка у повстанні виступає героїнею другого плану. Це Scierki, тобто занавіски, створені зі старих, поношених тканин, які початково були власністю монахинь з костелу візиток у Варшаві. Черниці використовували їх для миття церковних підлог. Виготовлені з волокна конопель, які раніше вирощували в монастирському саду, вони були надзвичайно міцними. Мурак використовувала їх для перформансів у різних публічних просторах, де метафорично відтворювала образ жінки, яка стояла за повстанцями. Вони з них робили бандажі. Найчастіше ж жінки були об'єктом зображення як прояв "жалоби". Одним із художників, який зобразив свою дружину в такому образі, був Юзеф Сіммлер.
Окрім цього, ми також представляємо інсталяцію Матеуша Рємбеліньського "Коси". Ця робота, створена в 2014 році під час воркшопу під відкритим небом в Оронсько, відсилає до популярної зброї повстанців і несе в собі величезний емоційний заряд. І ці коси у галереї підвішені до стелі штиками донизу. Оскільки все ж таки багато людей слабко уявляють, якою була базова зброя повстанців. А вони перші кілька місяців мали передусім тільки коси», — підсумувала Катажина Габер.
Пропонуємо слухати звуковий файл
Христина Срібняк