Українська Служба

«Скарби Варшави» розкривають історію кримінальної варшавської Праги

17.02.2023 19:35
Тривалий час район Варшави — Прагу — вважали не дуже безпечним районом столиці. Не без причини. Базар Ружицького, наприклад, чи вулиці Бжеська, Зомбковська, Торгова, Шмулевизна. Це були небезпечні місця, так було практично аж до межі 20 – 21 століть
Аудіо
  • Розмова з Марціном Страхотою з Бюро "Скарби Варшави" про маршрут "Кримінальна Прага"
   1967
Базар Ружицького в 1967 роціAutorstwa Nieznany/unknown - Leszek Wysznacki, Warszawa od wyzwolenia do naszych dni, Wydawnictwo Sport i Turystyka, Warszawa 1977, p. 112., Domena publiczna, https://commons.wikimedia.org/w/index.php?curid=35202570

Чи знаєте ви, що на місці теперішнього Національного стадіону у Варшаві ще якихось 30 років тому розгорталися справжні кримінальні події, варті уваги кінематорафістів та авторів кримінальних романів? Зрештою, історію одного з найвідоміших тогочасних кримінальників — Саїда — вже було свого часу екранізовано у серіалі «Пітбуль». Варшавський район Прага був раніше знаний як чи не найнебезпечніше у місті місце. Сьогодні в це важко повірити. Він, звісно, не завжди був таким. Бо злочини у місті скоювалися всюди, але широких масштабів злочинність на Празі набула вже після Другої світової війни — не без участі і цілеспрямованої політики комуністичної влади. А про довоєнних злочинців навіть складали балади.

Сьогодні це вже історія, яку охочі про неї дізнатися можуть під час мандрівок, що їх організовує Бюро «Скарби Варшави». 

Польське радіо для України поспілкувалися на цю тему із провідником Бюро «Скарби Варшави» Марціном Страхотою.

Тривалий час Прагу вважали не дуже безпечним районом Варшави. Не без причини. Базар Ружицького, наприклад, чи вулиці Бжеська, Зомбковська, Торгова, Шмулевизна. Це були небезпечні місця і так було практично аж до межі 20 – 21 століть. Якщо хтось не проживав на Празі, то старався туди не приїжджати з інших районів Варшави. Останнім часом все змінюється, Прага стала таким районом для митців — багато галерей і мистецьких творів з’являється на вулицях.

«Але історія тих давніх часів залишилася. Адже саме на базарі Ружицького зароджувалася польська мафія. Звідти беруть початки мафія Прушківська чи Воломінська, які між собою воювали на варшавських вулицях, то вони якраз починали на базарі. І займалися різними справами. Найбільший бос Воломіна починав з того, що продавав на базарі пизи – така традиційна польська страва з вареної і сирої картоплі у формі кульок. І фляків.  Інші ґанґстери Варшави починали з таких дрібних крадіжок, а пізніше то вже були дуже серйозні злочини. Всі ті, про кого пізніше було написано книжки чи знято фільми, якщо ми говоримо про польських злочинців, багато з них були пов’язані з Прагою, базаром Ружицького і тими околицями».

Ще 20 років тому, якщо хтось приїжджав на Прагу, а не був звідти — а це було дуже добре видно, чи людина з Праги, чи ні — хоч би по його вигляду, то можна було втратити гроші, телефон чи навіть дістати по голові. Сьогодні це важко собі уявити. Немає таких побоювань. Але це історії, які багато хто пам’ятає, і ще в людей є те застереження, що на Прагу не варто їхати. Звісно, це вже давно не так. Багато речей відбувається всюди, в будь-якому місці Варшави чи де-інде. Сьогодні на Празі значно безпечніше, ніж колись, але ще недавно, чи, скажімо, в 90-х роках, це було місце для чужих недоступне. Ви не могли не те що у двір зайти — не можна було навіть пройтися вулицею, бо вас могли обікрасти. Зачіпка могла бути будь-яка. Попросити закурити чи запитати годину. Це був лише привід. Навіть, якщо перехожий мав сигарету чи відповідав на питання, це не означало, що він міг спокійно і без наслідків для здоров’я чи майна піти далі.

«Попросити закурити чи зателефонувати, бо розрядився телефон, це були найпоширеніші зачіпки. А часом просто заради розваги, від нудьги. На Празі була така цікава зачіпка – коли хлопці стояли десь біля брами і малювали біля брами риску. І якщо хтось, проходячи повз браму, ненароком на ту риску наступав, це вже було приводом зачепити перехожого. Різні були розваги, різні справи там відбувалися».

Звісно, говорить Марцін Страхота з бюро «Скарби Варшави», в багатьох районах Варшави була злочинність. З його слів, більш кримінальним в тому сенсі було Середмістя. Але якщо йдеться про такі дрібні, часто не заявлені злочини, то найбільш знаним районом була саме Прага. Почалося все відносно недавно. Після Другої світової війни комуністична влада переселила туди багато осіб зі злочинного світу. Вони там проживали, і там діялися ці погані речі. І комуністична влада робила це цілком свідомо.

«Комуністична влада до певної міри до цього призвела, що Прага стала районом занедбаним, убогим. По багатьох празьких кам’яницях видно, що з кінця 2 світової війни їх ніхто не ремонтував. Вони руйнуються, вони знищені. І це також породжує такі негативні настрої і відчуття серед багатьох мешканців, викликає обурення. Це дуже складна проблема. І причин було кілька — перше, що там переселили тих злочинців, друге — комуністи ставилися до Праги як мачуха до падчерки. На Празі була довоєнна забудова, а їхні колишні власники для комуністів були ідеологічним ворогом. Тож вони й довели до деградації будинки і також доводили того людей, які, проживаючи в таких умовах, часто без жодних перспектив, навіть будучи порядними, сходили на погану дорогу, і ця ситуація наростала. І це багато років було проблемою. Сьогодні також не скажемо, що такого немає, але обличчя Праги сьогодні цілком інакше».

Туристична мандрівка Кримінальною Прагою — траса є загалом не дуже довга. Не вдасться зазирнути в певні закапелки, говорить Марцін Страхота, однак найбільш відомі місця все ж можна буде відвідати. В першу чергу — базар Ружицького, про який вже згадувалося. Місце, де зародилася польська мафія.

«Базар Ружицького мав свою торговельну і кримінальну традицію. Він діяв ще з довоєнних часів. Там працювали кишенькові злодії. Після другої світової війни ця діяльність розгорнулася масштабніше. Тому не дивно, що в тому місці на зламі 80-х-90-х, коли почалися зміни устрою, почала зароджуватися мафія, крутилися великі гроші, і гроші дуже часто нелегальні. І те все починалося з базару, а потім поширювалося далі. бо другим таким незвичним нашим місцем є стадіон 10-ліття. Сьогодні на цьому місці вже понад 10 років є Національний стадіон, який спорудили з нагоди чемпіонату Євро 2012. Натомість раніше був там стадіон 10-ліття, який на початку 90-х років був найбільшою торговицею Європи. Він був знаний як найбільший ярмарок Європи. Адже то було місця, де торгували люди з усього світу. Багато людей приїжджало зі східного блоку, але й з Африки, Азії. І часто та діяльність була на межі законності. Дуже часто була це діяльність злочинна. Були різні банди, часто міжнародні. Кожна нація мала свою банду. Це навіть екранізували – був такий фільм і серіал «Пітбуль». І одна з головних історій там була історія Саїда, який тероризував усіх польських вірмен. І він також діяв на стадіоні 10-ліття. Це такі історії, в які сьогодні складно повірити, але так було. тобто, це було дуже специфічне місце. І, звісно, краще, що сьогодні тут Національний стадіон. Але якщо хтось хоч раз був на стадіоні 10-ліття, або як його називали «Ярмарок Європа», то знає, що це було єдине таке в своєму роді місце».

Якщо говорити про іноземні кримінальні угруповання, то, напевно, найбільш серйозною тут була російська мафія. У Варшаві досі є місце, яке можна вважати свого роду пам’ятником російському мафіозі.

«У Варшаві є кілька могил на православному кладовищі. Одна із них порожня, але має надгробок з іменем. Його вбили тут, коли він приїхав «у справах бізнесу». Хоч поховано його в росії, тут стоїть його надгробок, тобто його увіковічнили в різних місцях. Звали його Ісаєв. То була гучна справа. Тож, як бачимо, тут перетиналися інтереси не тільки польських злочинців, але й міжнародних. Ті часи вже давно відшуміли. Стадіону сьогодні вже немає. Організованих злочинних груп, як у 90-х роках, також. Але те, що відбувалося в ті часи не тільки на стадіоні 10-ліття, не тільки на Празі, але й загалом у Варшаві, на щастя, сьогодні — це лише спогади. Були часи, коли мало не кожен будинок мусів платити данину. То були часи, коли бандити стрілялися і вбивали одне одного просто на варшавських вулицях. Багато таких випадків було. Сьогодні для молодших осіб — це абстрактна річ, в яку важко повірити. Але був такий період в 90-х роках, що це була буденна справа. І часом траплялося, що гинули в тих перестрілках і цілком випадкові перехожі».

Такою була ціна трансформації державного і суспільного устрою. Держава була тоді ще надто слабкою в той перехідний період, не мало достатньо сили, аби опанувати масштаби злочинності, яка швидко розвивалася. Траса мандрівки кримінальною Прагою не є дуже довгою. Вона тягнеться уздовж вулиці Торгової. І розповідає про різні часи.

«Якщо говоримо про довоєнні часи, то переважна більшість мешканців цієї околиці були єврейського походження. А це були не лише люди, які молилися в синагозі, чи були купцями і торговцями, підприємцями, але й була з них частина так званих голубих птахів. До війни ті банди були переважно мішані — польсько-єврейські. Ніхто не мав особливо жодних національних упереджень. Був таких злочинець Урка Нахальнік, який не був дуже успішним злочинцем, бо часто потрапляв за ґрати. І під час однієї з відсидок, можна сказати, навернувся. Він написав свої спогади, які вийшли в книжці «Життєпис одного злочинця» — про ті часи, про ту злочинність. На жаль, ці історії вже архівні. Але часом ще трапляється, як от два-три роки тому — був відомий музикант і вокаліст Роберт Брилевський, якого на вулиці Торговій на порозі його ж дому побив якийсь нетверезий чи під впливом наркотиків чоловік, вирішивши, що Роберт захопив квартиру його матері. І від побоїв Брилевський помер. Такі історії часом трапляються, але щось таке могло трапитися будь-де».

Варто тут згадати і про інший бік кримінального світу Варшави — романтичний. Як і всюди і в усі часи розбійницька тематика часом обростала романтичним іноді навіть благородним нальотом. Не уникнули цього і варшавські злочинці. Вони були навіть оспівані у піснях.

«Їх називали  апашами – від французької назви кримінальників. І такі апашівські балади були дуже популярними. І романтичний бік злочинності оспівувався в тих баладах. Ті довоєнні злочинці мали якісь правила, якийсь кодекс, який не дозволяв робити певні речі. Сьогодні багато хто вважає, що колись той злочинець був, може, не Робін Гудом, але також то була така романтична постать. А сьогодні та злочинність не має жодних правил. Звісно, злочинність є злочинністю, правопорушення є правопорушенням. І це трохи така ідеалізація тих часів».  

Слухайте розмову в доданому звуковому файлі.

Розмовляв Володимир Гарматюк