24 лютого — в річницю повномасштабного вторгнення Росії в Україну в Театральному Інституті ім. Збіґнєва Рашевського покажуть виставу «Гра». Це робота української режисерки Світлани Доронченко та її студенток із театрального Інтситуту ім. Карпенка-Карого. Виставу «Гра» режисерка та акторка з Маріуполя Світлана Доронченко зі студентками почала готувати ще влітку, коли приїхала до Польщі в рамках резиденції, що її Театральний інститут ім. Збіґнєва Рашевського за сприяння Міністерства культури і національної спадщини Польщі організував для театральних працівників зокрема з України. Багато з резидентів, які пройшли через цю програму, навіть знайшли собі роботу в театральних інституціях Польщі — і це не лише актори.
Координаторка програм допомоги Театрального Інституту Анна Хиляк каже, вони роблять те, що намагається знищити путін — допомагають українцям зберегти свою культуру, яка, на її думку, є неймовірно цікавою і глибокою.
Театральний інститут ім. Збіґнєва Рашевського — це не зовсім навчальний заклад. Точніше, можна сказати, зовсім не навчальний заклад. Нехай вас не вводить в оману слово інститут. Цього року установі, яка підпорядковується Міністерству культури і Національної спадщини Польщі, виповнюється 20 років.
Створений у 2003 інститут — це державна культурна установа, яка займається документуванням, популяризацією та оживленням польського театрального життя.
«Ми документуємо все, що діється в польському театрі — практично від самого початку існування театру в Польщі. Ми маємо величезний архів п’єс і матеріалів про п’єси, архів про драматургів, про всі театральні події, які вдалося зберегти і врятувати від знищення в часи війни. І ми добре знаємо, що таке війна».
Інститут організовує публічну дискусію про польський театр, прагне розширити дослідницькі перспективи, поширює знання та популяризує. Крім того, він керує найбільшим порталом, повністю присвяченим сучасному польському театральному життю. А ще інститут підтримує людей театру, культури, польських драматургів, театральні групи, які завдяки програмам підтримки інституту можуть бути доступними для мешканців невеликих населених пунктів, де немає професійного театру і змоги прийти до великого театру на добру виставу.
Театральний Інститут ім. Збіґнєва Рашевського
«Ми маємо дуже багато різних програм. Я не буду розповідати тут детально про кожну з них. Скажу загалом: робимо все, аби якнайбільше поляків могли мати доступ до польських театральних подій, а також аби якнайбільше польських митців театру могли творити і мали на це інституційні шанси — мали на це кошти, мали популяризацію завдяки підтримці міністерства культури».
Тут — найбільший у Польщі тематичний архів, де зібрано документацію про сучасний театр. Усі охочі мають можливість скористатися величезною колекцією статей у пресі, рецензій, фотографій, театральних програм, афіш і документів. Є тут і велика книгозбірня, де можуть працювати митці і дослідники театру над своїми науковими і мистецькими проєктами. І мати вільний доступ до понад 6 000 томів у читальній залі. Багато оцифрованих документів Інституту доступні на сайті ETP, або Енциклопедії театру Польського.
«Так, це правда. У нашому архіві зберігається величезна кількість матеріалів, які нам вдалося зібрати. А збираємо ми практично все — квитки, афіші, рукописи. А в бібліотеці маємо чи не найбільшу в Польщі колекцію книжок про театр, в тому числі, про світовий театр. Бібліотека доступна для всіх зацікавлених. Багато дослідників, в тому числі з України, можуть вивчати — і вивчають — матеріали, які зберігаються в нашому архіві. Там можна знайти доволі рідкісні книжки, які непросто відшукати, бо вони, так би мовити, нішеві, вузькоспеціалізовані. І кожен дослідник, наприклад, польсько-української співпраці в галузі театру (а наша історія і культура настільки тісно сплетені в одну, скажу так, косу, що часом важко остаточно зрозуміти, хто був поляком, а хто українцем, хто творив польський театр у Львові, а хто — український), то всі ці теми можна дослідити в нашій бібліотеці, куди ми запрошуємо і дослідників, і просто зацікавлених осіб, письменників, які досліджують певний період чи певне театральне середовище. Тож ще раз — так. Тут можна займатися науковою роботою».
Одним із прикладів — коли йдеться про світовий театр, а також про польсько-українську театральну співпрацю, — може бути повне видання польською мовою творів українського драматурга Леся Курбаса, яке можна знайти в бібліотеці Театрального Інституту ім. Збіґнєва Рашевського у Варшаві. Причому, виданням опікувався саме Інститут.
«Досі польською мовою Лесь Курбас повністю ніколи не видавався. А він є неймовірним прикладом аванґарду тих часів. Але, на жаль, він також є прикладом українського мистецтва і життєписів українських митців під російським чоботом. І це знову через 100 років повторюється. Польське культурне життя так само, на жаль, зазнало «принад» перебування під російським чоботом. Тому, окрім того, що Лесь Курбас має дуже цікавий погляд на театр, на ідею театру, на візію майбутнього театру, то ще й саме його життя, сама його смерть, його боротьба для нас, поляків, є надзвичайно важливими і близькими. Нам дуже легко це зрозуміти, бо ми, на жаль, маємо той самий досвід російського сусідства і російського ката, який завжди був готовий нищити».
Популяризація української театральної культури серед зацікавлених осіб у Польщі віднедавна стала одним із пріоритетів допомоги Україні, яку Театральний Інститут ім. Збіґнєва Рашевського взяв на себе.
«Ми не тільки під час війни, а ще раніше старалися шукати і показувати польському суспільству те, що є цікавого у світі театру. Бо вони, зрозуміло, є недоступними на широкий загал. Тож ми опрацьовуємо ті тексти польською мовою, також пояснюємо польському читачеві контекст. Бо те, що для українців є зрозумілим, скажімо, в текстах Курбаса, полякам без додаткових пояснень сприймати буде складно. Тож це ґрунтовно науково опрацьовані матеріали, які є складовими аванґардного театру у нас, а, крім того, ми хочемо театральну культуру поширювати і наблизити її полякам. В тому числі, саме українську. Бо у вас в театрі завжди діялося дуже багато цікавого, але через брак популяризації про це не так добре знають, як, скажімо, про театр французький чи британський. Там справді багато цікавого, про що світ мав би почути. Це вже тепер, під час війни світ більше уваги звернув на Україну, і наша допомога українській культурі має цілком інший характер і суттєво зросла».
До 28 лютого цього року в Театральному інституті ім. Збіґнєва Рашевського триває ІІ етап набору до програми арт-резиденцій для представниць і представників театральних професій з України та Білорусі у польських театрах і культурних установах та організаціях. Перші резиденції розпочнуться в квітні 2023 року. Цією програмою інститут прагне створити резиденткам і резидентам можливості для творчої роботи, вони могли б реалізувати конкретний проєкт або шукати нові джерела натхнення під мистецькою опікою польських театрів. Також програма покликана створити умови для налагодження постійної творчої співпраці між польськими культурними установами чи організаціями і представницями чи представниками театральних професій з України та Білорусі.
«Для українців може бути несподіванкою — чому і звідки взялася Білорусь. Але починалося все якраз від Білорусі. Донедавна Україна могла тішитися демократією і свободою, а натомість в Білорусі режим Лукашенки переслідував творців білоруської культури, вільних творців. Тому в 2021 році ми відкрили в польських театрах резиденції для творців білоруської культури, переслідуваних режимом Лукашенки. Коли минулого року ми мали оголошувати наступний набір на резиденції для білорусів, путін напав на Україну, розпочавши повномасштабну війну. І ми негайно повідомили Міністерство культури, що не бачимо можливості оголошувати програму тільки для білорусів, оскільки українці потребуватимуть цього набагато більше. І міністр культури негайно прийняв рішення подвоїти бюджет на розширення програми. Було швидко перекладено всі необхідні документи українською мовою. І першого березня нам вдалося оголосити набір для творців, які мусять тікати з Білорусі, а також для тих, хто вже з іншої причини — через війну — змушені були тікати з України. Тепер ми оголосили набір на резиденцію на наступний рік. До 28 лютого можна зголошуватися».
Резиденткою або резидентом можуть стати повнолітні громадяни України або Білорусі (або особи зі статусом резидента цих країн), чия професійна ситуація значно погіршилася впродовж останніх двох років у зв’язку з політичною кризою або війною. Набір на резиденції є відкритим для всіх професійно активних представників та представниць театральних професій, які відповідають всім вимогам регламенту програми. Кандидат або кандидатка також може вибирати установу, з якою уже налагодили або планують налагодити співпрацю в рамках резиденції.
«Театр — це не тільки актори чи режисери. Це також автори, дослідники театру, ті, хто пише про театр, це також працівники сцени, освітлювачі, сценографи… Дуже-дуже багато людей, які пов’язані з театром, які займалися цим в Україні, в багатьох театрах — професіних, аванґардних, непублічних, нішевих, — які зараз не мають роботи. Нашим пріоритетом було те, аби ці люди не шукали собі роботу, яка не відповідає їхній кваліфікації. Щоби їм не треба було шукати бодай якусь роботу, а щоб вони могли продовжувати працю в царині української культури, щоби ця культура в умовах еміграції, в умовах воєнних дій також могла квітнути, розвиватися, щоби вона могла перетравлювати те, що відбувається. Бо це також дуже важливо. Важливо, щоби люди культури, як особи вразливі і такі, що вміють передати певні емоції, чи універсально торкнутися тих травм, говорили про те, що відчувають. Не тільки про війну, звісно, але й про те, чим є Україна, за чим вони сумують, чим є українська культура. Все те, що намагається заперечити путін. Він намагається знищити не тільки всю Україну, всіх українців, але й сказати світові — немає української культури, немає української мови. Все це брехня. І ми хочемо, щоби українські творці — настільки, наскільки ми можемо їх підтримати — могли творити, доводити світові, що та культура є настільки живою, настільки цікавою і настільки вартою того, щоби бути!»
Фрагмент з вистави "Гра"
Цікаво, що після завершення етапу резиденції багато хто з учасників програми знайшов собі працю в польських театральних інституціях. Вони знайшли одне одного, так би мовити. Минулого року через програму пройшло 50 людей. І з кожним Театральний Інститут підтримує контакт після завершення програми.
«Ми запрошуємо тих людей до Польщі і розміщуємо їх в усіх театрах по всій країні, що хотіли б їх прийняти. Впродовж трьох місяців вони працюють з тими установами за планом, який вони собі складають, а установи підтримують кожен свого резидента в усьому — допомагають знайти себе в роботі, в середовищі нового театру, нового колективу. І резиденти починають свої проєкти або приєднуються до тих проєктів, які вже інші українські чи польські театрали, яким болить українська тема, почали і реалізовують. З минулорічних резиденцій повстало кільканадцять чудових спектаклів, читань, п’єс, що єднають наші культури, наші театри, і ці спектаклі зараз їздять Польщею, їздять світом. Нещодавно я прочитала у Washіngton Post рецензію на спектакль, який створили дві наші резидентки в театрі Заґлємб’я в Сосновці, «Чую до тебе м’яту» (так це звучить польською і означає щось як «мати до когось сильні почуття»). І про це написали американці. І цей спектакль не з’явився б, якби не та резиденція, якби нам не вдалося підтримати тих двох акторок з України. І завдяки цьому з’явився новий чудовий твір, новий камінчик в будівлі української культури».
На тих три місяці, що тривають резиденції, учасники програми отримують житло в місті, де працюють за програмою. Також Інститут купує для них дуже якісні та інтенсивні курси польської мови.
«Тобто, стараємося дати їм такі інструменти, які дадуть їм змогу пізніше самостійно знайти себе. Дуже багато наших резидентів якраз знайшли своє місце в тих театрах, які їх приймали. Багато хто працює над наступними спектаклями. Ми стараємося їх підтримувати в міру наших можливостей, адже відомо, яка є у світі економічна ситуація, але попри все я дуже задоволена тим, скільки підтримки нам все ж вдається надати».
Із великої кількості поданих заявок Театральний Інститут обирає тих, кому — на їхню думку — справді вкрай потрібна така підтримка, хто має цікаві пропозиції, варті уваги. Часто такі люди приїжджають із сім’ями, тож підтримку отримують і їхні родини. Підтримку різну — навіть психологічну, що також для тих, хто пережив жахи окупації чи бомбардувань — дуже важливо. Однак все це для обмеженої кількості людей, які за конкурсом потрапили на резиденцію. Однак разом з тим, ще на початку паралельно із оголошенням набору на резиденцію, на базі Театрального Інституту було створено групу у фейсбуці Infopoint.ua. Спершу вона допомагала задовольнити елементарні потреби біженців. З часом платформа розрослася і розширила діяльність.
«Ми подумали — як бути із тими людьми, які не змогли потрапити на резиденцію чи не так тісно пов’язані з українським театром, але вони також з України, з культурного і довколатеатрального середовища і перебувають у Польщі. І в перші дні — ще в лютому — ми створили на фейсбуці групу Infopoint.ua, яка була платформою для обміну інформацією. Тоді, на початку, йшлося про те, хто кому може допомогти, прийняти, дати дах над головою. Зараз там набагато більше інформації про потреби, про послуги, яких люди шукають. Інформуємо там, що цікавого можна знайти в польських містах, які пропозиції є для українців. А ще ми в Інституті організовуємо зустрічі для українців, моніторимо потреби. Чи це потреба зустрітися з людьми зі свого кола і середовища культури, чи поговорити з юристом, чи з психологом. Чи потрібні їм заняття, аби навчитися давати собі раду зі стресом чи травмою. Адже потреби українців, які перебувають в Польщі, змінюються щомісяця. Ми намагаємося відчути ці потреби, розпитуємо про них людей, які є в тій групі на фейсбуці, тож заохочуємо приєднуватися до неї, щоби знайти для себе підтримку, але й також підтримати інших, бо кожен із тих, хто приїхав, може також дуже допомогти своїм ще незнайомим, можливо, але все ж землякам».
24 лютого 2022 року назавжди увійде в історію світу як дата жахливої агресії Росії на незалежну українську державу, внаслідок якої загинули тисячі і були поранені десятки тисяч українських громадян — дітей, жінок, старших людей, українських військових. Було зруйновано міста й інфраструктуру, вчинено страшні воєнні злочини проти людяності. Тому в Театральному Інституті імені Збіґнєва Рашевського відчували, що мусять якось вшанувати ті жертви і вкотре нагадати про те, що сталося. Тож вирішили показати спектакль «Гра» режисерки зі знищеного росіянами Маріуполя Світлани Доронченко.
Афіша вистави "Гра"
«Ми хочемо запалити свічку пам’яті. Таку символічну. Щоби не забували. Зібратися разом в рамках пам’яті, підтримки для України. І ця ідея вилилася в показ спектаклю «Гра». Це вистава про дітей війни. Що цікаво, режисерка вистави, яка також була нашою резиденткою, Світлана Доронченко, адаптувала для цієї постановки п’єсу Біляни Србляновіч із Сербії. Вона універсалізувала тему війни в Україні текстом, який з’явився на основі війни на Балканах, в Югославії. Тобто, вона показує, що українці також відчувають, що це не тільки їхня травма, пов’язана з путіним, Бучею, Ізюмом, це частина того жаху, який в усьому світі постійно повторюється. У виставі грають чотири студентки Світлани Доронченко, яка також є викладачкою театрального університету Карпенка-Карого в Києві, тож це цілковито український маніфест. А для нас слухати український голос того дня — це найочевидніше і найбільш відповідне. Бо ми й так переживатимемо той день, як день жалоби».
Із Анною Хиляк, координаторкою програм допомоги Театрального Інституту ім. Збіґнєва Рашевського, розмовляв Володимир Гарматюк, а матеріал про виставу «Гра» слухайте вже у неділю, після 12:00.
Слухайте розмову в доданому звуковому файлі.