В Центрі польської скульптури в Оронську до 4 червня триває виставка «Тактильний резонанс матерії», присвячений 100-річчю від дня народження однієї з найцікавіших польських художниць і скульпторок ХХ століття Марії Папи Ростковської. В експозиції представлено близько шістдесяти мармурових скульптур Марії Папи Ростковської в оточені робіт інших польських жінок-скульпторок кількох різних поколінь з подібним відчуттям тактильного резонансу матерії. Термін «тактильний резонанс» запропонував французький філософ ХХ століття Жиль Делез відносно живопису Френсіса Бейкона. Від початку 1960-х дослідник присвятив чимало праць питанням літератури, кіно та образотворчого мистецтва. Тож, на думку кураторки Марти Смолінської, саме це поняття як метафора якнайкраще відображає відчуття, що переживають люди, коли дивляться на роботи Марії Папи Ростковської. У дуже важкому і технічно складному процесі надання мармуру бажаної форми важливу роль для скульпторки відігравало відчуття дотику, саме тому виставка зосереджується на матеріальності представлених робіт, що спокушають дотиком, — говорить кураторка Марта Смолінська.
«Скульптури Марії Папи Ростковської є унікальними, тому що вони органічні і зроблені з мармуру, найчастіше з карарського. Це той самий матеріал, в якому ще в епоху Відродження працював Мікеланджело. І він полюбляв його, серед іншого, за те, що його можна обробляти абсолютно гладко, і тому, що можна отримати дуже тонкі шари, які майже прозорі для світла. Марія Папа Ростковська творила скульптури, які часто брали початок з зображення форм людського тіла, тварин або квітів, але ставали частково абстрактними і створили форми, які по суті апелюють до нашого відчуття дотику. Тобто, вони округлі, гарно опрацьовані і що є надзвичайно важливою особливістю цих скульптур, це те, що Марія Папа Ростковська була дуже свідомою щодо матеріалу, в якому працювала. Вона говорила про мармур, що він схожий на живе море, яке вона хотіла б оживити у своїх скульптурах. Тож вона створила роботи, які створюють враження, що вони постійно живі, постійно стають цією роботою, не лише з каменю. Вона працювала з дуже різними мармурами, не лише білим карарським, але й рожевим португальським, чорним бельгійському, жовтим сієнським, зеленому з Сирії. Тож на виставці в Центрі польської скульптури в Оронську ми можемо побачити всі ці матеріали і милуватися ними очима, я би сказала, погладити їх очима, тому що ці скульптури дуже тактильні. Під цим поняттям розуміємо те, що вони ваблять відчуттям дотику, яке також є в нашому оці», — розповіла Марта Смолінська.
Скульптура Марії Папи Ростковської з колекції її сина Ніколая Ростковського
На виставці «Тактильний резонанс матерії» представлено близько 60 робіт Марії Папи Росковської, які походять із приватних збірок, колекції сина скульпторки та Національного музею у Варшаві. Вони супроводжуються творами виняткових жінок-скульпторок зі схожим відчуттям тактильного резонансу матерії. Кураторка хотіла розкрити Марію Папу Ростковську саме в такому контексті, бо раніше її роботи демонструвалися здебільшого в компанії митців-чоловіків, з якими вона дружила в Італії та в Парижі. А зокрема це були справді знані імена, серед них, Лючіо Фонтана, Жоан Міро, Ганс Арп, Маріно Маріні.
«Моя ідея полягала в тому, аби показати Марію Папу Ростковську в сторіччя від дня її народження з гостинами. Ніби на цьому дні народження з'являються запрошені гості мисткині: Катажина Кобро, Марія Яреми, Маґдалена Абаканович, Аліна Шапочніков, Маґдалена Вєнцек, Марія Пінінська-Бересь, Барбара Станьчак, Барбара Фалєндер, Мартина Пайонк, Аґата Аґатовська та Івона Демко. Ці чудові художниці також створювали органічні форми і також врівноважували на межі абстракції та репрезентативного мистецтва. І я як кураторка вирішила, що Марія Папа не потребує звичної чоловічої компанії, а її скульптури краще сприймаються у зв'язку з жінками-скульпторками і тому я дозволила собі цей жест — її "зустрічі" з художницями, з якими вона ніколи не змогла б зустрітися, як наприклад, з Катажиною Кобро, або з молодими, такими як Мартіна Пайонк, які також у певному сенсі близькі до цієї тактильної, органічної тенденції Ростковської. Представлені на виставці роботи Івони Демко дозволяють нам реалізувати себе тактильно, оскільки роботи Марії Папи, як я вже згадувала, пробуджують у нас бажання доторкнутися до них, але ми не можемо цього зробити. Скульптури Івони Демко, навпаки, створені спеціально для виставки в Центрі польської скульптури в Оронську і до них можна доторкнутися, що є рідкістю в музейних просторах. Тому я дуже рекомендую завітати на виставку, тому що це дійсно величезне задоволення спілкуватися з цими скульптурами, торкатися їх не тільки очима, але й руками. Марія Папа Ростковська не була революціонеркою у мистецтві. Вона створювала скульптури в тому ж напрямку, що й Ганс Арп чи Генри Мур чи Барбара Гепворт. А але, гадаю, це не завжди потрібно бути революціонером у мистецтві чи обов'язково впроваджувати якусь новизну. Марія Папа дає нам мистецтво, яким ми можемо насолоджуватися і саме ця течія органічної, біоморфної, тактильної скульптури, яка з плином часу стає все більш актуальною сьогодні, коли ми цінуємо й інші відчуття, наприклад, відчуття дотику, а не лише відчуття зором», — підкреслила кураторка Марта Смолінська.
Найбільшою пристрастю не тільки у мистецтві, а й у житті Марії Папи Ростковської став мармур. Адже відтоді зовнішній світ для неї майже перестав існувати. Сама скульпторка виразила це у словах: «Земне життя для мене закінчилося!». Утім ця зустріч із мармуром відбулася не одразу. Цей шлях пролягав через інші галузі образотворчого мистецтва. У 1942 році Марія Папа Ротсковська почала навчання в архітектурній школі Владислава Ястшембського, а паралельно розвивала свої захоплення, зокрема, в майстерні художника Генрика Щиґлінського, а також на підпільних курсах, організованих Вандою Теляковською, яка була засновницею варшавського Інституту промислового дизайну. А вже в 1946 року після завершення Другої світової Ростковська склала іспити до Академії мистецтв у Варшаві — обрала майстерню колориста Феліцьяна Коварського. Через рік вона поїхала до Парижа на піврічну стипендію і продовжила навчання у Януша Стшалецького, який хотів заснувати в Парижі копіювальну майстерню. Вивчаючи живопис у залах Лувру, Папа Ростковська мала безпосередній контакт зі світовим живописом і щодня по кілька годин робила копії картин. Свої роботи вона представила на виставці ЮНЕСКО та в галереї Zak. Її стипендію продовжили і до Польщі вона повернулася в 1950 році. Варто зауважити, що в кожній галузі, в якій працювала, Марія Папа Ростковська виявляла дивовижні ремісничі здібності. «Прагнення до досконалості було її одержимістю», — згадував син мисткині Міколай. Неважливо, чи це були соцреалістичні картини, чи малюнки та ескізи, або сграфіто (техніка декорування глини шляхом продряпування — ред.), теракота (твори із неглазурованої кераміки — ред.) чи повнотіла скульптура з мармуру або бронзи. Для Марії Папи Ростковської неї не існувало поняття буденності.
«Марія Папа Ростковська має дуже цікаву біографію, оскільки вона вивчала і архітектуру, і живопис. І фактично, коли вона тільки-но почала вивчати архітектуру, викладачі сказали їй, що вона занадто творча для цього і варто зайнятися живописом. На початку своєї кар'єри Марія Папа Ростковська писала соціалістичні реалістичні картини, тож тут її біографія подібна до іншої мисткині Аліни Шапочніков, з якою вони приятелювали. Потім вона відкрила для себе ліплення з глини, в той час Ростковська вже жила в Італії, але вважала теракоту і глину такими матеріалами, які мають малий опір для рук. І коли коли випала нагода вперше попрацювати з мармуром, Марія Папа зрозуміла, що це той матеріал, якому вона хоче присвятити все своє життя. Парадокс полягає саме в тому, що це рішення вона прийняла у віці 40 років, коли була, здавалося б, вже сформованою художницею. Це був переломний момент в її житті. І можна сказати, що тоді народилася та Марія Папа Ростковська, яку ми знаємо і, якою захоплюємося сьогодні. Дуже прикметним є те, що в такому зрілому віці вона оволоділа всіма техніками роботи в мармурі, навчилася працювати з усіма скульптурними інструментами, що не так просто, тому вона продовжувала вдосконалювати свою техніку рік за роком. І що також дуже важливо, вона сама працювала в мармурі, я маю на увазі, що багато художників звертаються по допомогу ремісників, каменотесів. Марія Папа в основному виконувала всі ці роботи сама, її це надзвичайно захоплювало, і син скульпторки постійно підкреслює, що хоча вона була досить мініатюрною жінкою, при цьому у неї були надзвичайно великі руки, бо вона дуже інтенсивно працювала з мармуром. Для жінок — це, безумовно, нелегка робота. Марія Папа Ростковська в цьому, можна сказати, була надзвичайно запеклою, тому що вона нікому не віддавала цю ремісничу роботу і вона відчувала, що це, по суті, було ключем до її життя. І що вона відкрила себе тільки в той момент, коли відкрила для себе мармур, тож для неї це був початок нового життя. Це також дуже цікаво, тому що збереглися фотографії її майстерні, коли вона одягнена в цей робочий одяг, у неї на обличчі окуляри, щоб захистити очі коли вона шліфує мармур, вона в рукавичках, але під час показів вона фактично була іконою моди, вона фантастично одягнена, вся ця її жіночність і делікатність також дуже сильно проявляється тут», — додала Марта Смолінська.
Одне із важливих завдань, що ставлять перед собою кураторки, які упродовж останніх кількох років працюють зі спадщиною Марії Папи Ростковської, є повернення пам’яті про неї на Батьківщину. Адже скульпторка була більш відомою у Франції та Італії, що частково було пов'язано з її художніми захопленнями та обставинами особистого життя. Але важливим етапом, який сформував її і як людину і як художницю, була Друга світова, яку вона пережила у Польщі. Цей період був надзвичайно трагічним для її родини. Її матір і сестра потрапили спочатку до Аушвіца, потім до Равенсбрюка, а батько — до табору Дахау. На щастя, їм усім вдалося вижити і повернутися додому. У 1943 році Марія Папа вийшла заміж за Людвіка Ростковського-молодшого, який разом зі своїм батьком, видатним офтальмологом, надавали допомогу нужденним у Варшавському ґетто. За це через роки вони були удостоєні звання Праведників народів світу. Марія Папа Ростковська так само допомагала євреям із ґетто, а також брала участь у Варшавському повстанні, воювала в загонах Армії Крайової і за свою хоробрість була нагороджена орденом Virtuti Militari.
«Безперечно, цей елемент її біографії є дуже важливим, тому що сама Марія Папа вже була в поїзді до Аушвіца, але їй вдалося втекти. Тож ця біографія була надзвичайно драматичною ще й під час війни. І як емпатична і чутлива людина, вона допомагала євреям, вона також допомагала своєму чоловікові, який цим займався. Згодом її чоловік наклав на себе руки, хоча ймовірно, що це було не самогубством, а діями Служби безпеки в комуністичній Польщі. Марія Папа сама знайшла тіло чоловіка, тож загалом цей травматичний досвід призвів до цього, що вона хотіла, аби її мистецтво приносило радість і передавало її. Як не парадоксально, але цей досвід війни, коли вона бачила, як гине багато людей, призвели до цього, що Марія Папа хотіла знайти радість у мистецтві і передати цю радість нам, глядачам її мистецтва», — підсумувала Марта Смолінська.
Роботи Марії Папи Ростковської зачаровують своєю аскетичною формою, яку вона, між іншим, підбирала під колір каменя. Її скульптури багатогранні, архетипічні та, на перший погляд, абстрактні. Виставку «Тактильний резонанс матерії» можна оглянути до 4 червня в Центрі польської скульптури в Оронську.
Запрошуємо слухати аудіоверсію розмови в прикріпленому файлі.
Христина Срібняк