До 25 липня в столиці Великої Британії триває Лондонська бієнале дизайну. Цьогорічною темою є The Global Game: Remapping Collaborations («Глобальна гра: Переосмислення колаборацій»). Польський павільйон отримав одну з трьох головних нагород за проєкт Poetyka konieczności («Поетика необхідності»), який є ще одним проявом солідарності з Україною. Його авторами стала спільна польсько-українська кураторська група. Відправною точкою для творців проєкту «Поетика необхідності» стало прагнення допомогти українцям відновити будинки, зруйновані внаслідок повномасштабної війни, спричиненою російською військовою агресією. Тож створення виставки почалося зі збору вікон в Лондоні, частина з яких потім була використана в Павільйоні, а після закінчення бієнале поїде до постраждалих регіонів в Україну. Кураторами та співтворцями «Поетики необхідності» стали активістка та співзасновниця Фундації BRDA Зофія Яворовська та її партнер за проєктом OKNO Петро Владіміров, який є українським архітектором і куратором з мистецькою освітою. Також до проєкту долучився архітектор Міхал Сікорський.
«Проєкт OKNO ми реалізуємо з Петром з самого початку. Маємо також підтримку від інших людей, тож ця команда є трохи більшою. З Петром ми знайомі з початку повномасштабної війни, коли Міхал здав йому свою квартиру у Варшаві. Тоді я вже займалася допомогою для людей з України, які приїжджали до Варшави. Ми вирішували їхні житлові питання. І, власне, коли я відчула, що у нас немає інструментів, аби впоратися з такою кількістю людей, що приїжджають до Варшави, і ми не маємо можливості знайти їм житло чи нічліг, то вирішили, що було б добре зробити щось корисне для тих, хто або залишається в Україні, або повертається назад додому. Тоді разом з Петром, який багато років прожив у Києві, але є родом із Луганська, ми почали думати, що ми можемо зробити, що має найбільший сенс, і зрозуміли, що варто підтримати цю низову реконструкцію. Просто тому, що Петро є архітектором, і він знається на цій темі сам і знайомий з тими, хто цим займається. А я, своєю чергою, займаюся справами допоміжно активістськими. І ми об'єднали наш досвід. Разом з тим ми звернулися за порадами до Міхала, який також є і архітектором, і розуміється на тому, як можна переробляти ці будівельні матеріали. І разом нам вдалося створити проєкт, який працює донині. Коли ми оголошували збірку вікон в Лондоні, то спочатку були дещо схвильованими, бо не знали, як все йтиме. Все ж таки в Польщі через велику кількість деревини, а також через польсько-українську солідарність, люди охоче долучаються до цього проекту і досі це охоче роблять. Зараз у нас навіть більше вікон, ніж грошей, аби все це переробити і відправити в Україну. Збір в Лондоні тривав місяць і вже на другий тиждень у нас були всі вікна, які ми хотіли отримати. І складність полягає в тому, що до нас продовжують підходити люди, які хочуть подарувати вікна, а виставка закінчується 25 числа і повертається до Польщі, тому ми не можемо їх більше збирати. Тож тримаємо руки на пульсі, щоб зібрати вікна в Польщі», — розповіла Зофія Яворовська.
На цьогорічній Лондонської бієнале дизайну свої павільйони представили 40 країн. Польський проєкт «Поетика необхідності» отримав одну із трьох головних нагород. Складається він з трьох етапів. Першим був власне збір вікон, другим — монтаж інсталяції та її представлення на бієнале, а третій передбачає перевезення цих будівельних матеріалів до України.
«Інсталяція для Лондонської бієнале дизайну — це два зали в історичній будівлі Сомерсет-Хаус. В одній ми символічно відтворили майстерню зі збору та зберігання вікон, де посеред кімнати було виставлено близько десятка таких вікон, які було зібрано жителями Лондону. А навколо, були також представлені дані про вікна, які вже доставлено в Україну, тобто понад тисячу вікон з Варшави та понад тисячу зі Швейцарії. У другій залі ми показали способи відтворення житлових умов навіть у частково зруйнованих будівлях. В тих приміщеннях продемонстрували різні способи встановлення кризових вікон, використовуючи невелику кількість інструментів. Але також ми демонстрували фільм, в якому показані вже встановлені вікна, які поїхали в Україну, надіслані Фондом BRDA, тобто Зофією і Петром. Але також був диван, який був спроектований таким чином, аби потім його можна було розібрати і також відправити в Україну. Він зроблений з ізоляційних панелей, які також можна використовувати у відбудові. Вся виставка натхненна акцією OKNO, яка вже відправила сотні вікон в Україну. Сама виставка фактично збирала справжні вікна, які потім поїдуть до України і будуть встановлені в реальних будівлях. І вся виставка була спроектована таким чином, щоб всі задіяні матеріали можуть бути використані повторно в реальних будівельних цілях. В Лондоні у нас зараз є 30 вікон, і коли виставка закінчиться, разом з декораціями вони приїдуть сюди, до Варшави, де ми додамо їх до вантажу з вікон, який збираємо в Польщі. Власне, наш проєкт, наша інсталяція на Лондонській бієнале дизайну – це не просто типова презентація об'єкта, тобто, це не ваза чи не стілець… Тут дизайн стосується всього процесу. Простіше кажучи, він є організацією ідеї і нової послідовності постачання, в цьому випадку вікон, після позначення, способу їх транспортування і монтажу. Тобто, дизайн тут стосується всього процесу акції збирання вікон», — додав Міхал Сікорський.
Який саме проєкт представлятиме Польський павільйон на Лондонській бієнале дизайну, обирав Інститут Адама Міцкевича. Директорка інституту Барбара Схабовська наголосила на величезному публічному зацікавленні до проєкту «Поетика необхідності», про який вже написали понад 50 іноземних видань. Оцінивши реакції відвідувачів бієнале на польський павільйон, Барбара Схабовська не виключає можливості отримання призу глядацьких симпатій.
«У таких місцях, як бієнале архітектури чи мистецтва ми шукаємо насамперед відповіді на виклики сьогодення, творчі реакції на виклики різних проблем, найчастіше соціальних, або екологічних. Саме мистецтво дає таку відповідь і, коли вона є, до того ж адаптованою, і можливою для використання тут і зараз, як це відбувається з нашим проєктом, то це саме та відповідь, яку шукали. У таких місцях, як Лондонська бієнале дизайну, реакція громадськості показує, що ми влучили в те, що шукало і журі, і в те, на що, можливо, чекала аудиторія. Це не проєкт, який намагається привернути увагу сучасними матеріалами, і деякі з цих павільйонів є саме такими. Вони, наприклад, термочутливі, тобто змінюють колір при дотику, дуже дорогі. Але також пов'язані з різними іншими проблемами, екологічними, демографічними чи з голодом. Наша відповідь пов'язана з ситуацією в Польщі та ситуацією наших сусідів. Мені здається, що павільйон "Поетика необхідності" був нагороджений саме за простоту і щирість свого послання. А також за те, що кожен міг стати його частиною, взяти участь, принісши вікно і стати однією з ланок у цій великій кампанії допомоги українцям, які втратили свої домівки», — зауважила Барбара Схабовська.
На попередній бієнале дизайну Інститут Адама Міцкевича реалізував проект Dom odziany («Будинок, одягнений»), розроблені Алісою Бієлявською. Він був створений художниками з мистецької групи Centrala і відповідав тодішній темі, яка стосувалася резонансу. Цьогорічна бієнале має гасло «The Global Game: Remapping Collaborations» і це переосмислення стосунків з географічною співпрацею.
«Нам одразу здалося, що це те, що зараз відбувається в наших польсько-українських відносинах. Тобто, ми всі залучені в цей процес переосмислення співпраці з Україною. Так сталося, що ця тема дуже очевидна і тому була представлена на конкурсі одразу кількома командами і проєктами. Це показує залученість польського суспільства. Він показує залученість польського суспільства до побудови стосунків з українськими партнерами. В польському павільйоні на цьогорічній бієнале ми підготували інструкцію, яку можна завантажити, відсканувавши QR-код. Вона розповідає, як встановити вікно будь-якого розміру в заданому просторі. Це дуже потрібно в Україні, тому що вікна, які ми збираємо в Лондоні дуже різні за розміром. Вони абсолютно відрізняються від тих, що встановлюються в українських будинках, і архітектори змогли знайти рішення, яке було б функціональним. Я думаю, що в цьому і полягає сенс сучасного дизайну, що він вирішує сучасні проблеми, не виробляючи додаткового вуглекислого газу. Він використав існуючі рішення у привабливий, розумний і необхідний спосіб», — додала Барбара Схабовська.
Лондонська бієнале дизайну відбувається щороку, починаючи з 2016 року. Винятком був 2017-й, коли виставка не проводилася.
Запрошуємо слухати матеріал в прикріпленому аудіофайлі.
Христина Срібняк
