На початку грудня відбулася прем’єра відеокліпу до пісні «Wybacz, Ukraino». Відео створено за підтримки Польського інституту в Києві на основі матеріалів, наданих підрозділами ЗСУ та українськими журналістами, що висвітлюють події на передовій. Цієїю піснею автор і виконавцеь – Пшемислав Боґуш та виконавець Павел Колєнда заохочують підтримати польський громадянський збір організації «Pogoń Ruska». Зібрані кошти будуть спрямовані на придбання автомобілів та обладнання для українських військових, щоб допомогти бійцям пережити зиму.
На зв’язку зі студією Польського радіо для України – автор пісні Пшемислав Боґуш. За що і кому Україна має простити?
- Назва є моєю рефлексією на підхід до того, що відбувалося в Україні, з боку Польщі та Європи. Цю пісню я написав перед початком повномашстабного вторгнення, вона народилася після того, як війна росії проти України взагалі почалася, я маю на увазі анексію Криму, вторгнення на Донбас. У мене тоді складалося враження, що реакція як Польщі, так і Заходу не є адекватною до того, що відбувається. І я також побачив, що ми тут, у Польщі, недоооцінюємо рішучості, мужності та завзятості, з якою українці захищають свою землю, але теж – захищають нас, всю Європу, від агресора, котрий, якщо його не зупинити, піде далі. Після 24 лютого 2022 року цей підхід дещо змінився, і світ почав усвідомлювати рівень загрози, хоча я вважаю, що все ж не вповні. Пісня «Wybacz, Ukraino» - це звернення до країни, котра бореться, котра кровоточить, котра захищається, і за котрою ми спостерігаємо здалека. Звісно, ми допомагаємо, але замало. Тому що мені здається, що ми можемо допомогти в тому, аби ця війна була коротшою, і щоби гинуло менше людей. А про те, що ми робимо недостатньо, свідчать останні події на фронті й нестачі, які відчуває Україна.
Прем’єра відеокліпу відбулася кілька днів тому, хоча, як Ви сказали, вона була написана у 2015 році.
- Ця пісня в різних версіях вже існувала кілька років. Я її записав аматорсько, і в цих версіях вона десь кружляла інтернет-просторами. Пісню я теж виконував на своїх концертах, фестивалях. Але в професійній студії я записав її влітку цього року. Прем’єра пісні відбулася минулого місяця в Ольштинському радіо, а потім було створено відеокліп. І про це хочу окремо згадати. Нам допомогла чудова польська журналіста Моніка Андрушевська, котра вже віддавна розповідає польським читачам про те, що відбувається в Україні після початку війни 2014 року. Моніка зібрала фото- і ведоматеріал до цього кліпу, і допомогла створити відеокліп, за допомогою якого ми хочемо звернути увагу на те, що діється нині в Україні. Потреби в допомозі – надалі величезні, але в інфромаційному просторі тема України і війни в Україні стала щоденністю. Перша хвиля солідарності вщухла, і про це теж свідчить менше бажання допомагати. Ми закликаємо допомагати організаціям, що несуть допомогу Україні. Цим кліпом, цієїю піснею ми закликаємо підтримати діяльність Асоціації «Pogoń Ruska». Ці люди несуть допомогу Україні, українським воїнам та цивільним, з перших днів повномасштабного вторгнення. «Pogoń Ruska» збирає кошти і за них купує споряження, медикаменти, аптечки... словом все, крім зброї. І ми закликаємо усіх, хто послухає нашу пісню, подивиться кліп, щоби вони підтримали діяльність «Pogoń Ruska». Ілюстративний матеріал до пісні – дуже зворушливий направді. Це унікальні записи, які зроблено на першій лінії фронту, і частина з них - драматична.
Мою увагу звертає теж контраст ілюстративного матеріалу. З одного боку, ми бачимо українських захисників, драматичні, як Ви сказали, сцени з лінії фронту, але не тільки. Є теж страшні зйомки, які показують, що чинить російський загарбник в українських містах та з українськими людьми... І ці відео та фото Ви співставляєте із мирним краєвидами Варшави та інших польських міст.. Увагу звертають теж слова, які, хоча написані 9 років тому, нині звучать актуально: «Dziś synowie twoi giną. Dzięki im rok czy dwa pokój tutaj jeszcze trwa».
- Так, ідея на такий кронтраст належала Кшиштофу Студзінському, котрий зайнявся монтажем цього матеріалу і створенням з нього історії. На мою думку, це була добра ідея, тому що ми бачимо цей контраст, про який ви згадали, ми бачимо дві паралельні дійсності – з одного боку, дійсність, в якій ми тут, у Польщі живемо, і в якій живуть теж люди з України, котрі до нас приїхали. А з другого боку – це дійсність, в якій живуть їхні сім’ї або знайомі. Це зруйновані міста, страждання людей, котрі не могли або ж не хотіли виїхати з України. Я думаю, що ця ситуація – дуже важка для українів, котрі живуть у двох дійностях. Завдяки сучасним технологіям ми можемо цю війну дивитися буквально онлайн. І українці, які живуть у Польщі, і яких я знаю, у Польщі – тільки фізично, тілом. Насправді їхнє життя відбувається в Україні, вони ментально – там, зі своїми рідними, близькими, друзями. Я дуже їм співчуваю і хочу щоби поляки зрозуміли, наскільки це важливо – сприймати те, що відбувається в Україні, без якоїсь відстані, і ставитися до цього серйозно і допомогати Україні кожен, як може.
Наскільки ці слова «Dzięki im rok czy dwa pokój tutaj jeszcze trwa» (Завдяки ним рік чи два тут ще триває мир) є для поляків очевидними? Яка Ваша думка?
- На мою думку, вони не є очевидними. Був такий момент на початку повномасштабної агресії, коли, як мені здавалося, у Польщі розуміли, що це теж могло би діятися у нас. І коли сталася Буча, коли ми дивилися ці страшні фото з Бучі, то також у багатьох загорілася червона лампочка, що ці всі злочини могли би (можуть) відбутися у нас і проти нас. Але тепер, коли ми дивимося фото та відео з фронту, то вони схожі на кожну війну – з одного боку є якась артилерія, з другого боку є якась артилерія, і ми починаємо до цього небезпечно звикати. Я, щиро кажучи, дуже не хочу, щоби ці слова, які Ви цитуєте, сповнилися. І тому я співаю цю пісню, і тому цей кліп ми зробили – щоби люди отямилися, щоби зрощуміли – ця війна теж нас стосується. І цей рік чи два справді можуть статися, якщо Україна не протримається. Нині в Україні не відбувається нічого нового, чого би росія не робила раніше – в Чечні, в Грузії, Сирії. Методи росії не змінюються, і вона не зупиняється, якщо її не ніхто не зупинить. Якщо зараз росіян не затримаємо і не зупинимо, завдяки теж польській допомозі, то вони підуть далі, й ми будемо їх мати у себе.
Ви написали цю пісню у 2015 році, ми про це вже згадували. Я хочу запитати, чи після 24 лютого 2022 року текст пісні змінився?
- Змінилося одне слово. Оскільки у 2015 році я співав про французького найманця (котрий воює на боці росії). Пам’ятаю, я тоді десь прочитав про найманців з Франції, котрі допомагалали війську агресора. Але змінив це слово, тому що Франція включилася у допомогу Україні й стоїть однозначно на доброму, українському боці. Тепер в тексті є сирійський найманець – бо про таких ми теж чули.
Я теж звернула увагу в тексті пісні на те, що Ви там пишете про Донецьк: «nie chce się w piosence zmieścić gniew Doniecka»... і коли я прочитала, що Ви її написали 9 років втому, то розумію, чому звертаєте увагу на Донецьк.
- Так, тоді актуальною темою був Донбас. Сьогодні ми знаємо, що цих міст, населених пунктів в пісні може бути набагато-набагато більше. Але я не думаю, що через це пісня втрачає свою актуальність. На жаль, вона досі актуальна, і цей гнів, про який я співаю, постійно є. А коли думаю про Донецьк, то мені на думку спадає Євро-2012, яке Польща та Україна разом організували, і те, як ми раділи цій ініціативі, цьому святу футболу, як пишалися новими стадіонами. Ці нові стадіони виглядали чудово, особливо на зйомках, зроблених дронами. Ну а потім, коли я побачив руїни донецького стадіону, це було страшенно сумне... Хтось от так собі прийшов і це все зруйнував, знищив цю всю радість. І ніхто ззовні їх не затримав, Україна була змушена бортися із загарьником сама. І щойно після того, як почалася повномастшаютна агресія, світ почав допомагати. Але, як бачимо – недостатньо, тому що цієї допомоги замало, аби затримати агресора.
Хочу Вас також запиьати про реакцію слухачів на пісню. Я її побачила на профілі Моніки Андрушеської, в кометаря було багато слів подяки від українців.
- Реакція, з якою я зустрічаюся на фестивалях, або на моєму ютюб-каналі, вони на загал позитивні. Але я теж бачу, що ця пісня викликає гнів – і я не знаю кого саме, чи це справжні люди, чи проплачені профілі, котрі пишуть дуже негативні для українців та України коментарі. Думаю, що це теж є доказом, що пісня потрібна. І якщо вона може викликати позитивні емоції у нас, українців та поляків, то тим паче, вона буде викликати злість третьої сторони, котра керується злом і ненавистю. А всім українцям, котрі слухають цю пісню і висловлюють якусь схвальну оцінку, то я тільки можу сказати – дякую! Дякую українцям за все, що вони роблять! І дуже хочу, щоби якомога швидше настала така ситуація, коли Україна стане повноправним членом Європейського Союзу, і буде частиною цієї Європи без кордонів, як Польща, і що ми зможемо ще більше зміцнювати наші зв’язки.
Запрошуємо послухати розмову і пісню в доданому файлі
Яна Стемпнєвич