Виставка «Холодно вже було» присвячена темі спеки у Варшаві і взагалі у великому місті. Я йшла на виставку з певним очікуванням, що це будуть передусім екологічні поради і якісь образи, як було раніше, наприклад, яким було паковання в часах PRL, але на виставці нічого такого не було, на виставці йдеться про температуру в буквальному сенсі. Температура і місто — чому саме це головна тема виставки?
На це є кілька причин. Виставка відбувається в межах фестивалю «Warszawa w budowie» («Варшава будується»), який існує вже 15 років і під час якого завжди обговорюється якась складна, актуальна, важлива для міста проблема і те, як Варшава реагує на неї. Ну і звісно, не секрет, що глобальне потепління і кліматична криза — це один з найбільших викликів для людства зараз. Про це багато хто розповідає, хоча, можливо, все одно не достатньо. Проте ми не хотіли, щоб на такій маленькій виставці було розказано абсолютно все, що потрібно знати про кліматичну кризу. Тож ми звузились до теми температури. У містах глобальне потепління відчувається з особливою силою, адже вони тонуть у бетоні, в них постійно щось будується, а будівництво — це страшенне забруднення повітря.
Ми ставимо собі питання в цій виставці, яким має бути міське самоуправління і політика, щоб зменшити в місті вуглецевий слід. Крім цього, нам важливо було з’ясувати, як людям поводитись в епоху глобального потепління, епоху підвищення температур. Ми дивились на цю проблему з перспективи мешканців Варшави, намагаючись зрозуміти, які виклики стоять перед ними у зв’язку з тим, що у Варшаві щороку збільшується кількість спекотних днів, коли температура вища за 32℃, як людський організм із цим справляється і як захищатися від спеки і наслідків глобального потепління.
Звісно, екологічний спосіб життя дуже важливий. Я не заохочую викидати сміття як-небудь і купувати все у пластикових обгортках. Однак потрібно розуміти, що індивідуальна екологічна поведінка дуже мало впливає на реальність. Значно більший, просто величезний вплив мають правильні політичні рішення. Отже, виставка «Холодно вже було» — це не путівник з екологічного способу життя, а натомість спроба звернути увагу суспільства на кліматичну кризу, поки ще її можна зупинити, якщо міське самоуправління та архітектори відповідно реагуватимуть. Також наша виставка показує, що вже робить Варшава та інші міста світу в цьому напрямку і що ще потрібно зробити, щоб зупинити температурну кризу.
Ще одна тема, яку ви з командою порушуєте на виставці, — це тема сонця. В одній залі є дуже милі фото дітей, на яких падає сонячне світло. Що ви хотіли цим підкреслити? Те, що раніше суспільство взагалі не дуже замислювалось над тим, як впливає висока температура, чи щось інше?
Ми усвідомили, що наше ставлення до сонця століттями було дуже позитивне, як до джерела здоров’я і енергії. Тому й діти — на сонці: раніше дітям радили геліотерапію і сонячні ванни, та й не тільки дітям. Вважалося, що так можна покращити імунітет і взагалі стан здоров’я. Сонячні ванни тривали по 45 хвилин. Зараз складно собі це уявити, адже нас навпаки остерігають перед сонячним промінням. Раніше ж сонце сприймалося не тільки як джерело здоров’я і енергії, а і як художній об’єкт: сонце і його проміння надихнуло багатьох митців, тож на нашій виставці є деякі з цих робіт. У сучасному світі якщо влітку зо два тижні вдень тримається температура понад 30℃, а вночі не спадає нижче ніж 20℃, то ми до цього ставимось радше з острахом.
Звісно, всі люблять світло, всім потрібен вітамін D, особливо в нашій географічній широті, але коли ти йдеш по бетонній площі і довкола немає жодного дерева, щоб заховатися в тінь, то позитиву в цьому немає. На виставці ми, власне, показуємо, як змінювався підхід до спеки. Це можна було по-різному зробити. Ми, наприклад, подаємо вирізки зі старих газет: у 1930-ті роки на газетних сторінках було багато реклами, яка заохочувала читачів до перебування на сонці, на пляжі. На виставці є також старі фото пляжників на берегах Вісли у Варшаві. Зараз це повертається, але не масово. Є на виставці і газетні вирізки з тих самих років, у яких люди нарікають на спеку або з рекламою сонцезахисних кремів. У 1980-х роках взагалі була така хвиля, коли люди сильно боялися раку, зокрема раку шкіри. І власне, тоді стали популярними креми з ультрафіолетовим фільтром.
Далі на виставці ми перескочуємо до сучасності і розгорнутіше розповідаємо, наприклад, про Паризьку кліматичну угоду 2015 року, коли 195 держав домовились про співпрацю, щоб спільно сповільнити ріст середньої річної температури на планеті. Потім у 2018 році вийшов звіт Міжурядової групи експертів зі зміни клімату, у якому йдеться про те, що ми маємо ще активніше призупиняти ріст температури. За прогнозами, до кінця століття середня температура на планеті зросте на два градуси. Учасники Паризької угоди обіцяли зменшити свій вуглецевий слід, щоб хоча б вкластися в ці два градуси. Проте звіт 2018 року показав, що ріст температури на два градуси — це буде катастрофа, потрібно прагнути так зменшити викиди, щоб температура не зросла більше, ніж на півтора градуса до кінця 21-го століття.
На виставці також є праці Олафура Еліассона, який у 2003 році в лондонській галереї «Tate Modern» зробив інсталяцію з багатьох жовтих ламп під назвою «The weather project», її відвідало тоді два мільйон людей. Ми ж показуємо більш похмуру його працю — сонце, яке забирає в нас колір, яке вражає, коли стоїш перед ним, від якого хочеться одразу відвернутись і у світлі якого стаєш чорно-білим або в сепії. Отже, такий на виставці маємо перехід від сонця, яке захоплює, до сонця, яке лякає.
Ще одна частина виставки — це нарації про кліматичну кризу. На виставці, зокрема, зібрані журнали з темою клімату на обкладинках, і серед них є такі, які скептично пишуть про клімат як про ідеологію. Натомість виставка, як мені здається, не пропонує якихось готових висновків, глядачі можуть зробити їх самі.
Думаю, таки пропонує. На самому початку ми показуємо графік, як зростає середня температура у Варшаві, тобто говоримо, що кліматична криза існує і що це великий виклик та потужна проблема. Обкладинки журналів відсилають до того, як з 2015 року тривала публічна дискусія про глобальне потепління, які були наративи. Ми показуємо сім таких обкладинок. І нам було важливо навіть не те, що тема клімату на перших шпальтах, а те, що редакції загалом беруться за цю тему. Навіть якщо вони заперечують кліматичну кризу, називають її лівацькою ідеологією, все ж вони в такий спосіб принаймні визнають існування цієї теми. Із тих семи обкладинок лише дві були деніалістичні, тобто заперечували наукові факти, решта радше застерігала перед кліматичною кризою.
Ідея колажу з кліматичних обкладинок виникла, коли ми шукали спосіб, як показати зацікавлення цією темою. Після Паризької угоди 2015 року лише дві редакції визначили для себе кліматичну кризу як тему, варту першої шпальти, а вже після звіту 2018 року — значно більше. І теж цікаво, що про клімат пишуть зазвичай влітку майже одночасно з темою відпочинку і найкращих пляжів, ніби взимку клімат не має значення, а насправді — має, і чимале. Зрештою на виставці є також колаж з різних медій про те, як цього року, що минає, 1 січня було 19 градусів тепла. Це був рекорд і у Варшаві, і взагалі в Польщі. Звісно, приємно вийти надвір в одному светрі і погуляти по місту в перший день нового року, але все ж більшість людей була шокована такою погодою.
Можливо, так мені здалося, бо виставка ні до чого не спонукає, вона ніби просто пропонує дізнатися інформацію на цю тему.
Звісно, ми використовуємо кожну нагоду, щоб розповісти, що криза існує і ще можна і треба щось вдіяти, але водночас ми намагалися не бути упередженими. Обʼєктивності не існує, але все ж ми старалися бути якомога більше обʼєктивними. Ми співпрацювали з Інститутом метеорології і водних систем, а також з науковцем з Варшавського університету, щоб спиратися саме на наукові дані, а не лише на наші враження і висновки. Сподіваємося, що це сприятиме переконливості.
Водночас ми зовсім не хотіли шокувати, адже розуміємо, що в наративах про кліматичну кризу домінує теза, що вже все ми програли і нічого не можемо вдіяти. Насправді ж ми ще можемо вплинути і уповільнити глобальне потепління. На виставці ми це демонструємо такою мапою міграцій, спровокованих кліматичними змінами. Якщо наш вуглецевий слід не зменшиться, то 80 мільйонів людей з глобального півдня будуть змушені покидати свої домівки. Якщо вдасться зменшити ці показники, то це буде 20 мільйонів людей. Тож, звісно, виставка показує, що все не надто добре, але не згущує фарби і заохочує до якихось дій. І власне, тому в останньому відділі ми показуємо праці різних митців і інституцій, які привертають увагу до теми кліматичної кризи.
Чому саме Музей Волі? Чи це якось пов’язано з тим, що Воля — промисловий район Варшави?
Фестиваль «Warszawa w budowie» («Варшава будується») цьогоріч організовує Музей Варшави, хоча раніше це робив Музей сучасного мистецтва. Ці дві інституції домовились, що чергуватимуться в проведенні фестивалю що два роки: Музей сучасного мистецтва — в парні роки, а ми — в непарні. Ми таким чином співпрацюємо і показуємо різні акценти в темі фестивалю. Музей Волі — це частина Музею Варшави. Ми вже не перший рік проводимо там важливі, сучасні, якісні виставки. Півтора роки тому в нас можна було побачити виставку «Niech płyną inne rzeki Warszawy» («Хай пливуть інші річки Варшави»), власне, про інші, крім Вісли, річки Варшави, часто сховані десь під бетоном. Головним меседжем цієї виставки була думка про те, що, можливо, варто взятися за відновлення, хоча б часткове, цих річок. Була також виставка про дреґ-квін Кім Лі, про Мирона Бявошевського — Музей Волі працює з суспільними актуальними темами. І як частині Музею Варшави екологічна тема, яку порушує виставка «Холодно вже було», дуже нам, нашому духу відповідала.
У межах виставки відбувалося чимало подій. Що вже було і чого ще очікувати?
Так, найбільше відбувалося протягом першого місяця після відкриття, адже тривав фестиваль «Варшава будується». Фактично щодня були якісь події, щоб привернути увагу до теми. Їх відвідувало чимало людей. Ми і проводили кураторські екскурсії, і виходило в місто, і зустрічались з архітекторами, які створюють екопроєкти, і також відвідували Інститут метеорології. Був виїзд на станцію аерологічних вимірів, до міста Леґіоново, де ми, власне, випускали балоновий зонд, щоб дослідити атмосферу. У ботанічному саду ми намагалися з’ясувати, як клімат впливає на рослинність, які рослини у Варшаві опиняються під загрозою через зміну клімату, а які нові приживаються. Був показ фільму Кароліни Брегули про листонош під час спеки. Стежте за анонсами: ще будуть і кураторські екскурсії, і лекції, і перформанси. Виставка триватиме до кінця березня.
І останнє питання. Чому, на твою думку, виставку «Zimno już było» («Холодно вже було») варто відвідати і мешканцям Варшави, і гостям міста?
Чим ми дуже задоволені, то це тим, що вдалося нам позичити одну працю зі студії Олафура Еліассона, відомого данського-ісландського митця. Для варшав’ян це нагода побачити оригінали Еліассона. Також мешканців міста може здивувати, яку значну роль Варшава відіграла в розвитку метеорології, науки про клімат. У Варшаві відбувався один з перших метеорологічних конгресів. Також можна побачити твори Войцеха Фангори, Ришарда Вінярського, подивитися на сценографію команди Яна Струміли. Уся виставка є візуалізацією спеки в місті: є стіна з кондиціонерами і стіна, обклеєна фольгою. Тобто це така виставка, на якій можна і щось нове дізнатися, і подивитися мистецькі твори, і надихнутися прикладами, як місто може щось робити, щоб уповільнити глобальне потепління.
Розмовляла Олена Руда
Читає переклад Мар’яна Кріль
Аудіоверсія розмови — в доданому файлі