Соня Штерн — художниця і дизайнерка, відома під іменем Соня Делоне, і відома вона передусім у західних культурних центрах. Мисткиня народилась, скоріш за все, на Одещині у місті Ґрадиськ, рано втратила батьків, і тому на виховання її взяв дядько, так вона опинилась у Росії. Вже у 1907 році вона поїхала на навчання спершу в Німеччину, згодом у Францію, де познайомилась із Робером Делоне, який став її чоловіком. Подружжя багато поєднувало у творчості, разом вони створили новий напрям у мистецтві під назвою орфізм, який передбачав, що вперше форма не панує, а підпорядковується кольору; колір ставав емоцією, а не способом виразити реальність.
Соня Делоне була відомою у Франції, Німеччині, США. Про неї частіше сьогодні говорять в Україні, а що про мисткиню знають у Польщі?
— Я впевнений, що про Делоне теж говорили, в Національному музеї у Варшаві була виставка про Тадеуша Пайпера. І там були також роботи Соні Делоне та Роберта, її чоловіка. Тож вона десь з'являється, але це також не та творчість, яку, принаймні в Польщі, ми бачимо у великій кількості або можемо вільно з нею познайомитися. Зараз у Музеї Варшави проходить виставка, присвячена дизайнерці Юлії Кейловій, і одним з елементів цієї виставки є контекст, який наближає нас до роботи дизайнерок у міжвоєнний період. Однією з її героїнь є Соня Делоне, і зараз ми маємо можливість у Варшаві побачити зразки тканин, розроблених Сонею Делоне. Можна прийти й пересвідчитись, що не тільки мистецтво Соні, але й саме її ставлення до нього може надихати.
«Я люблю чисті, яскраві кольори мого дитинства, України. Пам’ятаю селянські весілля моєї країни, де червоні та зелені сукні, прикрашені численними бантиками, літали у танці... Пам’ятаю, як ростуть кавуни та дині; помідори оперізують червоним хати, великі соняшники — жовті з чорною серцевиною — сяють у легкому, дуже високому блакитному небі», — писала Соня Делоне у своїй книзі спогадів «Ми йдемо до сонця». Якщо це справді було важливо для мисткині, якщо українські краєвиди та барви природи та культури вплинули на те, як Соня розуміла колір, то чи згадують про українське походження соні у франції, Німеччині, Нью-Йорку?
— Про це згадують, але не те щоб часто, не так часто. У випадку Соні Делоне про це завжди говорять у контексті ковдри, яку вона зробила для свого сина. Тут важливо підкреслити особливість модерного мистецтва: воно трохи наднаціональне, відривається від зображуваного світу, від реальності. Також було припущення багатьох художників, що живопис не повинен розповідати історії, а має зосереджуватися на тому, чим він є, тобто на фактурі, кольорі, на композиції. Тож якщо ми подивимося з цього боку, то саме тут акцент на Україні дещо вислизає з уваги. Якщо вже й згадують про вплив України на творчість Соні, то це коли йдеться про її роботу з текстилем, з вишивкою, з тим, над чим працювали руки.
Більше слухайте в доданому аудіофайлі.
Анастасія Купрієць