«Фільм (...) про людей, які методично, під обстрілами збирають докази злочинів проти навколишнього середовища. Рухаються часом навмання, бо у світі не розслідували знищення дамби й такого масштабного затоплення як воєнний злочин. Тому робота держекоінспекції і прокурорів не лише для нас, а й для всього світу. Країни спостерігають. Для нас це великий виклик. Хоча не перший у цій війні», — так описує роботу над фільмом українська режисерка і журналістка Ганна Мамонова.
Герої фільму — співробітники державної екологічної служби та екологічної прокуратури. Однак у фільмі не буде відповіді, що сталося з екологією, і коли закінчиться слідство. За рік зрозуміти та закінчити його неможливо. Однак ви побачите, як війна, зокрема в Херсоні, знищує екологію. Детальніше про роботу над картиною розповість Анна Цигима.
Перш за все, я запитала у режисерки, чому разом зі своєю колегою Ганною Мамоновою вона вирішила дослідити наслідки підриву Каховської ГЕС:
— Ми в принципі зразу розуміли, що треба буде досліджувати цю історію, цю тему, десь за декілька місяців після цієї трагедії. Ми, звісно, туди їздили, почали записувати свідчення людей, а потім вже зв’язалися з прокуратурою і почали дізнаватись, як вони це будуть розслідувати. Перші наші виїзди в межах підготовки до цього фільму були якраз з Генеральною прокуратурою, з СБУ. Вони поїхали брати проби. Ми поїхали брати проби з ними. Це проби землі. На місці, де було затоплення, в Херсоні. Далі ми планували цей фільм як розслідування, тобто, як прокуратура веде розслідування, але в процесі, вже ближче до дати, річниці, ми зрозуміли, що розслідування в нас не вийде, тому що це процеси. Процес буде дуже довгий, як каже прокуратура, яка займається саме справою цього екологічного злочину. Потім, в процесі, ми зрозуміли, що там є просто фантастичні люди, які живуть в Херсоні. Це державна екологічна інспекція. Кожен день вони беруть ці проби води, ґрунту. Виїжджають кожного дня на місце всіх прильотів. Збирають докази воєнних злочинів, всіх руйнувань. Ми почали їздити з цими людьми, і так вийшов цей фільм. Це і про Херсон, і те, як люди живуть після цього затоплення, величезного, як люди живуть на острові, як люди там працюють, як вони взагалі виживають у таких умовах.
Співробітники державної екологічної служби та екологічної прокуратури, які стали героями фільму, рік збирають проби ґрунту та води, які є доказами екоциду.
— Наші основні герої — це державна екологічна інспекція у місті Херсоні. Ми з ними виїжджали на проби ґрунту, на проби води з Дніпра, виїжджали на місце наслідків бомбардувань. Вони теж брали проби ґрунтів. Далі вони це все окремо звозять, передають слідчим і в прокуратуру.
У кожної цієї людини ще є своя історія. Наприклад, в одного з наших героїв сини були в окупації. Їх затримали військові й тримали в катівні два тижні. Один з них ще навчався в університеті, один — працював. Вони пережили страшенні тортури.
Інша наша героїня живе і працює в Херсоні, а її діти — дві дівчинки — живуть у Миколаєві. Вона їх бачить тільки в суботу і неділю. Ще один наш герой — це молодий тато. В нього синочок народився під час окупації. Він також проходив фільтрацію, всі ці огляди на цих російських блокпостах. Далі після деокупації він дружину з дітьми відправив за кордон. Власне його трагедія полягає в тому, що він бачить їх раз на рік, тільки, коли має відпустку. Вони приїжджають в безпечне місце, в Одесу. Тобто дитина народилася і бачила його тільки один раз. Ми не спеціально обирали героїв, так вийшло. У кожної людини, яка була в окупації, своя драма, своя трагедія.
Я запитала в Анни Цигими, чи у її спільній з Ганною Мамоновою картині вони намагалися розкрити питання наслідків підриву Каховської ГЕС, як вплинули на людей і тварин токсини, що всмокталися у землю влітку 2023, і які хвороби через них у майбутньому поширяться.
— Ні, на жаль, ця тема поки що досліджується. Це процес, і Генеральна прокуратура, яка власне розслідує, вона зараз збирає ці докази. Команда, яка займається саме цим підривом, — це понад 300 прокурорів. Вони передають матеріали в закордонні лабораторії. Тобто вони починають будувати цей процес. Єдина проблема в тому, що жодна країна світу, жоден міжнародний суд не розслідував такий злочин. Його, в принципі, в історії не було. Так, у війнах дамби підривали, але такого масштабу, такої катастрофи не було. Зараз власне українські прокурори будують цю справу вперше. В цьому такий величезний виклик. Вони весь час радяться зі своїми міжнародними колегами, будують цей процес. Є два провадження: одне — конкретно по тому, хто підірвав цю дамбу, а інше — це екологічний воєнний злочин «засмічення території».
Наступне запитання стосувалося того, чи при роботі над фільмом авторки розглядали можливість того, що він може бути використаний як доказова база під час трибуналу над військовими злочинцями з росії.
— Я не знаю, як він буде використаний. Це точно фіксація конкретного часу і фіксація того, що прокуратура працює, державна екологічна інспекція працює, тобто проби беруться, і процес іде. Коли він завершиться, поки що незрозуміло, тому що, по-перше, абсолютно недосліджений лівий берег. Це, взагалі, невідома зона. Які наслідки там? Ми не знаємо. Не знає прокуратура. Не знають екологи. Не знає інспекція. Це можна буде зрозуміти вже більш комплексно, коли звільнять ту частину Херсонщини.
Ця трагедія зачіпає чотири області й Автономну Республіку Крим. Ми й до цього говорили з багатьма екологами, інститутами. Кожний робить свій прогноз. Однак на цей час відомо, що вода пішла з прибережних зон. Вона солона. Її неможливо використовувати в сільському господарстві, пити, поїти худобу. Тобто це вже проблема на цей час. Як воно буде в перспективі часу, це вже покаже розслідування й екологи.
Побачити «Велику воду» можна буде і в Варшаві, зазначає Анна Цигима:
— У Варшаві його можна буде побачити 28 червня о 19:00 в Kino Atlantic. Воно в самому центрі. Ми всіх запрошуємо. Цей фільм, з одного боку, важкий, драматичний, але, з іншого, я не буду спойлерити, але в кінці ви побачите надію, надію цих людей. Просто жити в таких умовах і не мати надії — це дуже складно. Вони її мають.
Я запитала, який епізод фільму, на думку режисерки Анни Цигими, найяскравіший:
— Мені складно сказати, який найяскравіший, тому що я люблю цей фільм, я люблю цих героїв. Це мій фільм, я його люблю повністю. Для мене найскладніше — це, коли ми брали проби води на березі в порту. Я бачила лівий берег, я розуміла, що там сидять росіяни. Це такий страх, що серце завмирає. Ти розумієш, що там може сидіти снайпер. В тебе може прилетіти дрон. Нам пощастило — погода була погана. Був дощ і хмарно. Однак там весь час літають дрони, весь час бомбардування, але в той момент я, звісно, дуже злякалася. Я дивилася на наших героїв. Одна з героїнь, їй більше 50 років, але вона схопила два відра, потягнула, почала брати. Я дивлюсь, просто в мене шок від цих людей, але приємний.
Дар'я Юр'єва